«Син ніколи не вивчить таблицю множення, але він може грати на фортепіано хоч десять годин підряд», — батько відомого піаніста з Харкова

«У семирічному віці син володів лише двома вказівними пальцями»

Ніколя (за паспортом Микола) Мірошниченко — найвіртуозніший піаніст у світі. За секунду однією рукою може зіграти 25 нот! Його досягнення занесене до Книги рекордів України і, безумовно, варте Книги рекордів Гіннесса. Поки що офіційно найшвидшим піаністом планети визнаний німецько-канадський композитор і музикант з українським корінням Любомир Мельник. Він грає 19,5 ноти у секунду. До слова, звичайний піаніст може зіграти 13−14 нот.

— Мені, щоб тримати форму, слід займатися музикою дві-три години щодня, — розповідає Ніколя Мірошниченко, високий худорлявий юнак з рудою борідкою. -Зараз відчуваю деяку скованість у всьому тілі, руки тремтять, з’явилися провали в пам’яті. Загалом фізичний стан бажає бути кращим. Бо десять днів перед цим знаходився у постійній психологічній напрузі, не сідав за інструмент. Ми ж з першого дня війни потрапили під обстріли.

Батько Ніколя, 68-річний Микола Георгійович Сундуков, сподівається, що завдяки державним структурам, насамперед Міністерству культури, їм із сином вдасться розповісти про страхіття, що кояться в Україні після повномасштабного вторгнення руських «асвабадітєлєй», людям багатьом країн світу. Особливо тим, хто зайняв нейтральну позицію у цій війні, хто досі вірить пропаганді Кремля.

— Культура — безпрограшний варіант у будь-якій війні, — впевнений Микола Сундуков. — Міністерству культури та інформаційної політики під силу організувати турне Ніколя. Його знають в усьому світі — він неодноразовий учасник і переможець міжнародних музичних конкурсів, має учнів у всіх куточках планети, яких навчав онлайн. Концерти Ніколя Мірошниченка, безумовно, збирали б величезні аудиторії. У мене вже є навіть план цих благодійних виступів: син гратиме класичну музику, а я розповідатиму у паузах про те, що нашій родині довелося пережити під час обстрілів. Так ми могли б зібрати на потреби ЗСУ значні кошти.

Поки що ж Ніколя Мірошниченко натхненно грає етюд «Весна» Вівальді лише для мене. Микола Георгійович підходить до сина ззаду й затуляє йому очі. А музика звучить, наче нічого й не сталося.

— Ніколя ніколи не вивчить таблицю множення, не запам’ятає вашого прізвища, а зустрівши на вулиці через десять хвилин після розмови, не впізнає, — каже батько геніального музиканта. — На пальці не дивиться. Може дати концерт хоч у повній темряві. Він уміє те, чого не вміє ніхто.

У це зараз важко повірити, але до семи років пальці у Ніколя майже не рухалися. Окрім указівних на обох руках. То було наслідком двобічного вродженого інсульту. Хлопчик народився передчасно, з масивним крововиливом в обидві півсфери головного мозку — надто довго пролежав в утробі померлої мами: під час пологів у неї зупинилося серце. Рятуючи дитину, медики робили кесарів розтин жінці без наркозу. Від больового шоку вона, що називається, повернулася з того світу. Врятованому немовляті лікарі, однак, не давали жодного втішного прогнозу. У нього виявили цілий букет діагнозів: параліч кінцівок, аномальний розвиток внутрішніх органів, епілепсія, відсутність нейронних зв’язків у корі головного мозку… Згодом з’ясувалося, що новонароджений має ще й рідкісне генетичне мітохондріальне захворювання м’язової і нервової систем. Тобто, клітини мітохондрії, які відповідають за вироблення енергії в організмі людини, у нього практично не працюють, що призводить до розумової відсталості й поступового загального паралічу. А ще в хлопця проблеми із засвоєнням кальцію, що може призводити до переломів кісток.

Та батьки хлопчика не змирилися з майбутнім, яке приготувала йому доля. Більше того, Микола Георгійович, не маючи ані медичної, ані музикальної освіти, узявся самостійно навчати сина грати на піаніно. Просто не бачив іншого способу розробити пальці дитини, окрім як за допомогою клавіш. Спочатку надівав синові тугі рукавички без пальчиків і в них змушував натискувати на клавіші старенького «Чернігова». Ніколя тиждень барабанив по них, як міг, а потім у нього стало виходити все краще й краще. Зрештою, в процесі навчання чоловік дійшов висновку, що при музикуванні має працювати вся рука, а не окремі пальці. Це пом’якшує удар на клавіші, а звуки музики при цьому виходять більш насиченими і виразними.

— Мені важливо було, щоб з допомогою рухів у мозку Ніколя утворювалися нові нейронні зв’язки, — говорить Микола Сундуков. — Адже наша пам'ять і навики — це сума умінь. Ніколя, наприклад, не може вивчити музичний твір по нотах, тому одразу грає з листа. До речі, зараз у його програмі десять годин безперервного відтворення знаменитих світових шедеврів.

«Ми з Ніколя простояли три з половиною години в черзі до супермаркета»

У харківській квартирі родина залишила рояль і піаніно. Ще одне фортепіано, подароване за перемогу в престижному конкурсі, Ніколя поставив у музичному клубі LF, де часто давав концерти. До речі, 8 березня мав би там виступати.

— Спочатку ми ховалися в підвалі будинку, але там велика сирість, тому вирішили, що обстріли будемо перечікувати в тамбурі квартири, — розповідає Микола Георгійович. — На третій день війни зникло опалення. А в той час температура на вулиці опускалася нижче мінус двадцяти градусів. Рашисти гатили з важкого озброєння по нашій Салтівці вдень і вночі. Палаючі багатоповерхівки ніхто вже не гасив — пожежників не вистачало і вони не ризикували потрапити під повторний обстріл. Будинки просто вигорали самі по собі.

Наша сім’я ніколи не робила запасів продуктів, тому вони швидко скінчилися. У місті почалися проблеми з продовольством. «Асвабадітєлі» спеціально знищували торгові центри, щоб позбавити людей харчів. Ми з Ніколя якось три години стояли в черзі, щоб потрапити у супермаркет. А там лише морозиво, овочі, цукерки в асортименті й креветки. Добре, що хліб якраз привезли. Ми купили хліба й креветок. Хліб посушили. На жаль, найближчий до нас ринок ворог також знищив.

Найбільше від нестачі продуктів страждав Ніколя, адже для нормального функціонування його організму потрібне повноцінне харчування. Він і так при зрості 1,85 м важить 50 кілограмів, оскільки має проблеми із засвоєнням їжі, йому не вистачає енергії на життя. Від стресу й відсутності активного руху в юнака почалися проблеми: став волочити ногу, у нього з’явився тремор у руках, помітно було, як труситься голова.

Родина довго не могла зважитися на виїзд.

— Це жахливе відчуття, коли ти сидиш і чекаєш, попаде в тебе снаряд чи ні, — продовжує Микола Георгійович. — Снаряди падали поруч. Один з них поцілив у спортивний майданчик поряд з нашим будинком. Пощастило, що не розірвався. Лише віконне скло полетіло у квартиру. Але останньою краплею, яка переповнила наше терпіння, був двогодинний обстріл нашого будинку. У нього стріляли то спереду, то ззаду. Добре, що він залізобетонний. Якби був цегляний, завалився б, а так лише отримав «осколкові поранення».

Перед війною Ніколя об’їздив практично всю прифронтову зону з благодійними концертами

Їм пощастило випадково зустріти на вулиці волонтера, який вивозив цивільне населення за межі міста, у Пісочин, звідки інші волонтери везли людей далі, на Полтаву.

— Нас було четверо: я, дружина Антоніна Станіславівна, Ніколя й наша 14-річна донька, а також підібрана колись на вулиці кішка, — розповідає Микола Сундуков. — Вимушена «екскурсія» вулицями рідного міста справила на нас гнітюче враження. Це був суцільний жах. Розбита школа на вулиці Шевченка… Розбомблена «Акваарена» на Клочківській — єдиний басейн у Харкові, що відповідає олімпійським стандартам… Сморід каналізаційних стоків, що збігають з Холодної гори униз до залізничного вокзалу, бо каналізаційні мережі знищені…

У Полтаві біженців прихистили їхні родичі. Перевівши трохи дух, Ніколя знову сів за піаніно. До речі, хлопець так само віртуозно грає на скрипці, гітарі, альті, віолончелі, мандоліні, домрі, балалайці, банджо, гобої, які він також освоїв самостійно. До речі, свого часу хлопця не взяли до жодної з 19 музичних шкіл, в які зверталися його батьки, бо вважали його «нездатним до навчання». Нині він — студент першого курсу Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Перед цим закінчив Харківське музичне училище імені Б. М. Лятошинського, школу мистецтв № 2, середню спеціалізовану музичну школу. І вже має власну музичну онлайн-школу, в якій за два роки підготував понад 200 дітей і дорослих з усього світу. Її девіз — «Немає бездарних учнів». А ще відкрив новий напрямок у музичній творчості — гру з нот.

Навдовзі перед війною Ніколя Мірошниченко разом з батьком (сам він без нього нікуди) об’їздив з благодійними концертами ледь не всю прифронтову зону, де виступав у дитбудинках, школах, лікарнях… Тепер вони готові відправитися з Полтави далі — якщо вийде, у Європу та на інші континенти, щоб донести людству правду про геноцид, влаштований російською армією в Україні. Упевнені: їм удасться зібрати значну суму коштів на підтримку ЗСУ. Але наразі їм самим потрібне сприяння державних структур в організації такого турне. Контактний номер телефону: (073) 778−56−34 (Ніколя).

Фото надане Ніколя Мірошниченком

4374

Читайте нас у Facebook