В Ізраїлі багатьом відома ця історія. Одним вона здається вигадкою, іншим — повчальною притчею, третім — справжньою правдою, бо чули вони про цю історію на власні вуха від людей, яким можна довіряти.

Отже, процвітаючий бізнесмен на прізвище Фарбс з певного часу впав у глибоку депресію. Причин для цього, здавалося б, не було жодних — справи у нього йшли чудово, компанія процвітала, заняття улюбленою справою та захоплення спортом мали доставляти Фарбсу лише задоволення. І більше нічого. Але він чомусь страждав. Відомий єрусалимський ребе, до якого Фарбс звернувся за порадою, запропонував йому зайнятися благодійністю в надії на те, що, допомагаючи тим, хто дійсно цього потребує, бізнесмен зможе відволіктися від своїх надуманих проблем. І ця ідея припала Фарбсу до душі.

Але, як людина раціональна, він вирішив пожертвувати гроші не просто комусь, а людині, яка вже втратила будь-яку (!) надію. Хоч як це дивно звучить, але знайти таку людину виявилося нелегким завданням. Переодягаючись вечорами у простий одяг і розпитуючи жебраків і безхатченків про їхні проблеми, Фарбс щоразу чув: але я, звичайно ж, сподіваюся на те, що рано чи пізно все якось налагодиться.

Одного разу йому вже здалося, що він знайшов таки бездомного, який втратив будь-яку надію на краще життя. Але й той, влаштовуючись на ночівлю під стінами храму, глянув Фарбсу прямо в очі і ображено відповів:

— Ні, я ще не втратив надію. Надію втрачає лише той, хто опинився на цвинтарі.

Ця думка ніби пронизала Фарбса. І тоді він вирішив закопати важкий мішок із золотими монетами… на міському цвинтарі. Дивна річ, але з того часу депресія немовби кудись зникла. Фарбс знову зажив весело і чудово. І так тривало довго. Аж поки фінансові проблеми не привели його до банкрутства. І тут він згадав про заповітний мішечок. Вночі з ліхтариком він вирушив на цвинтар відкопувати своє золото. І за цим заняттям його заскочив поліцейський патруль.

Слухаючи плутані пояснення Фарбса, літній суддя щось постійно уточнював, перепитував. Поліцейським це здавалося дивним, адже всім було зрозуміло, що затриманий несе якусь нісенітницю. А потім раптом суддя сказав здивованому офіцеру поліції:

— Зніміть з нього кайданки. Я йому вірю. Він каже правду.

Залишаючи зал судових засідань, Фарбс обернувся, щоб уважніше розглянути обличчя літнього судді. Дивна річ, але воно здалося йому дуже знайомим…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.