«Кіркорова та Баскова я послав слідом за російським кораблем»: Володимир Остапчук став добровольцем
«Відчуваю величезне піднесення та наближення нашої перемоги»
— Знаєте, я зараз відчуваю величезне піднесення та наближення нашої перемоги, — зізнався «ФАКТАМ» Володимир. — Багато що переоцінилося за цей час. І найдивовижніше, що ми зараз не мислимо понеділками, вівторками чи місяцями, а вимірюємо час днями війни. Дуже хочеться вже побачити перший день перемоги та миру. Отакі думки у мене зараз. Упадницьких настроїв точно немає.
— Багато хто не вірив, що війна таки станеться.
— І я до кінця не вірив. Знав, що щось відбувається на кордоні, як тільки путін вирішив визнати ці всякі так звані «ДНР» та «ЛНР». Це нас із Христиною застало на відпочинку. Я тоді дуже жорстко відреагував на цю історію. І ось на той момент почав підозрювати, що щось станеться. Але уявити повномасштабних військових дій і цих жахів, які зараз бачить увесь світ — Бучі, Ірпеня та Маріуполя — звісно, не міг.
— Де вас застала війна?
— Дома, в Києві, о 5 ранку. Я прокинувся від вибухів на Лівому березі від винищувачів. Відразу зрозумів, що це не навчання, не провокації, а що почалася справжня війна.
— Якою була ваша перша реакція?
— Був страх за близьких. Я одразу зателефонував батькам, колишній дружині з дітьми. Написав усім знайомим. Ми з Христиною зібрали речі та вирішили їхати. І наступні, мабуть, півдня, доки їхали під бомбардуваннями, у мене телефон був гарячий, бо я намагався організувати та допомогти близьким виїхати. Ось за дітей був дуже великий страх, а за себе — ні.
Читайте також: «Я боялася, що нас розстріляють»: Ганна Панова про зустріч із російськими солдатами
— Куди ви поїхали?
— Спочатку у Тернопіль, почекали батьків. Я вмовляв їх виїхати, але вони з Умані нікуди їхати не захотіли. Христина росла в Ужгороді, тож ми вирішили їхати туди. За кілька днів я там зустрів дітей, і вони поїхали за кордон. Христина залишилася в Ужгороді, я у Києві. Але після 9 травня я її збираюся забрати, і ми вже у повному складі сім'ї повернемось до столиці.
— Відомо, що ви увійшли до складу добровольчого загону ужгородської поліції.
— Це називається — добровольчі формування патрульної поліції Закарпатської області. Обов'язки у мене ті самі, що й у звичайних поліцейських. Ми їздимо в патрулях разом із ними, реагуємо на виклики, ловимо, наручники надягаємо, привозимо, свідчимо. Я вже вивчив різні статті Кримінального кодексу (сміється).
Читайте також: «Мої батьки два тижні ховалися в підвалі»: Григорій Решетник про те, як рятував свою сім’ю
— Ви займаєтесь і волонтерством. Чия історія вразила вас найбільше?
— Знаєте, я бачив переселенців зі Східної України — Харкова та особливо Маріуполя — у них зовсім інші очі. Це дуже тяжко емоційно. Пам'ятаю, допомагав однієї родині. Ось уявіть — тато з паличкою (у нього була операція на нозі, і він ще повністю її не залікував) та двоє дітей. Їхню маму вбило снарядом, тим самим, що зруйнував будинок. З усіх речей, які у них були, з усього минулого мирного життя залишився маленький пакет із дитячою білизною — трусами та шкарпетками. Це просто жах…
«В цей складний час важливо розуміти, що можна давати волю почуттям»
— Яким для вас став найважчий день війни?
— Перший тиждень, коли масовано атакували. Було дуже багато плутанини. А потім ми якось звикли до цього, до постійних повітряних тривог. Людина взагалі до всього звикає. Але найважчими були перші чотири дні війни. Коли здавалося, що ми ось-ось захлинемося, коли мені почали приходити погрози через те, що я негативно висловився з приводу Кіркорова та Баскова. Ось тоді була низка нескінченних потрясінь.
— Хтось із російських колег висловив вам солідарність?
— Та нема в мене російських колег. Ось знав двох — Кіркорова та Баскова, їх і послав за російським військовим кораблем.
— Ви повернулися до Києва та розпочали нове шоу на YouTube, яке досить швидко набрало передплатників. В чому секрет?
— Це не лише Youtube-шоу. Це проєкт, який ми вигадували та робимо спільно з телеканалом «Україна». Кожен з нас намагається знайти себе в цей складний час і показати свої сильні сторони. Моя — у мирний час — це, звичайно ж, гумор та робота на телебаченні. Тому виникла така ідея, щоб ми не сумували, підняти козацький дух. Насправді мені зараз складно говорити російською, бо я повністю перейшов на українську мову. Ідея нашого шоу у тому, щоб показати, що ми — непереможний народ і навіть у такі складні часи у нашому житті є місце гумору. Найприємніше, що я можу прочитати в коментарях під відео від людей: «Дякую, що ви зробили цей день трохи світлішим».
Читайте також: «Я послала путіна слідом за російським кораблем»: Марія Бурмака про війну та смерть друга
— Чим займається Христина?
— Я приїжджав до неї в Ужгород кілька разів на 2−3 дні. Сумую шалено. Христина займається волонтерством, гуманітарною допомогою. Має свій маленький штаб. Ця тендітна дівчинка зараз сама тягне і збирає величезні коробки з речами, допомагає матусям одягом, медикаментами. Вона сильна людина, і я нею дуже пишаюся.
— Що допомагає зараз переносити стресові ситуації?
— «ДжонсоНьюз», почуття гумору та віра в те, що після перемоги ми заживемо набагато краще, ніж навіть жили до війни. Ти якось і у війні звикаєш посміхатися людям, бо знаєш, що в цей складний час, коли хочеться плакати й просто опустити руки, посмішка та почуття гумору — це реальні ліки. Так що не опускаємо руки і «Вова, е*ашим, б*ять».
— Що б порадили тим, хто божеволіє від сигналів тривоги?
— Знаєте, деякі мої друзі-мужики просто посивіли. І в цей складний час важливо розуміти, що можна давати волю почуттям. Одна знайома психолог підказала мені хорошу практику: коли відчуваєте, що треба посидіти, понуритися, поплакати, дайте собі таку можливість. Виділяйте собі годину або дві години один раз на кілька днів — і давайте волю почуттям. Намагайтеся це прожити, і тоді стане набагато легше.
— Як гадаєте, скоро закінчиться війна?
- Ой, ну я ж не Нострадамус, тож не передбачу. Звичайно, хочеться, щоб війна закінчилася якнайшвидше. Але це не так, як ми з Христиною думали, збираючи речі 24 лютого — мовляв, повернемося додому за три дні. Дуже сподіваюся, що цього літа все закінчиться нашою перемогою. Я зараз тримаюся, практично не п'ю, але коли ми переможемо, питиму зі своїми передплатниками в Інстаграм у прямому ефірі (усміхається).
3704Читайте також: «Україна має стати центром Європи!»: Олексій Суханов захищає країну у теробороні
Читайте нас у Facebook
