«У наше село сунуло 200 одиниць ворожої техніки!»: мужній пенсіонер на Чернігівщині дав бій рашистам
Такого героїзму та мужності пенсіонер Сергій Лесун (на фото в заголовку праворуч) із села Рудка на Чернігівщині сам від себе не очікував. 27 лютого його населений пункт атакували рашисти, й чоловік без жодних вагань вирішив боронити його до останнього. Разом з односельцями блокував дорогу ворожій техніці, де й отримав кульове поранення лівої лопатки та множинні осколкові поранення ніг. Оскільки населений пункт місяць знаходився в окупації, до пенсіонера під обстрілами приходив сусід-ветеринар, якому телефоном хірург з Чернігова розповідав, що потрібно робити. Саме ці люди й зберегли пану Сергію кінцівки, адже без їхньої допомоги все могло закінчитись ампутацією…
— Батько все життя пропрацював машиністом на місцевому підприємстві, ось нещодавно вийшов на пенсію, — розповіла «ФАКТАМ» донька потерпілого Катерина Лесун. — 27 лютого у Рудку, яка неподалік Чернігова, почали рухатись велика колона танків рф. Мова йшла про понад 200 одиниць техніки! Попри це, тато з товаришами вирішили їх зупинити та не пустити в село. Вони почали пиляти дерева та ними блокувати в'їзд, тато до того ж давав бій завдяки запалювальним сумішам. Коли ж вороги наблизились, він прикрився листям, але поруч був товариш, який через нерви зробив зайвий крок, і їх помітили орки. Зі своїх БТР рашисти почали масований обстріл з різного виду зброї. Одна куля влучила татові у плечовий відділ, а ноги поранило осколками після пострілу з гранатомета. Попри це, він з останніх сил тікав. Врятувало те, що сховався за горбом. Після того він добіг весь закривавлений додому. Чесно кажучи, ми вже боялись, що взагалі його не побачимо, адже там стріляли довго.
— Чи звертались ви за медичною допомогою?
— Так, ми відразу зателефонували до швидкої допомоги, проте нам відповіли, що не можуть приїхати, бо мости підірвані, треба добиратись через села, які обстрілюють. Думали вже й самі везти тата до Чернігова, проте зрозуміли, що просто загинемо всі. Тому перші дні обробляли рани самостійно, але не знали, що ще й всередині куля застрягла. Допомагали нам всім селом, бо ліків було мало. Поки був Інтернет, написали пост у фейсбуці, і люди принесли бинти та антибіотики. Одного вечора дивимось, а нога червона, спухла. З неї виділявся гній! Ми не могли зрозуміти, що відбувається. На 103 вже не могли навіть додзвонитись…
Читайте також: «Нашу машину розстріляли російські танки під Черніговом. Маму та 15-річного Максима вбили, їхні тіла залишилися там»
— Як ви лікували вдома тата?
— Ой, про це можна знімати кіно. В одній із груп у телеграмі лікарі надавали онлайн-консультації, і там я знайшла номер хірурга з Чернігова Олександра Риженка. Він радив терміново їхати у лікарню, мовляв, самі тата не врятуємо. Але в той момент ми згадали, що неподалік нас мешкає ветеринар Микола Тарасенко. Це надзвичайно добра та щира людина. Пішла я до нього у сльозах, він відразу прибіг. Хірург по телефону радив, як саме обробляти рани, а Микола все робив. Ще й світла не було, тому всі маніпуляції — під ліхтариком. І навіть коли окупанти їздили по вулиці та ходили по домівках, Микола кожного дня протягом місяця ходив до нас, як на роботу, і рятував тата. Різав та зашивав інструментами для худоби. Якби не він, ми тата вже б не бачили. Скільки житимемо — нашій вдячності не буде меж…
— Оскільки ви цілий місяць були в окупації та рашисти вільно ходили селом, чи не чіплялись вони до вашого батька? Адже, наскільки мені відомо, до чоловіків було вкрай агресивне ставлення.
— Рашисти заходили до хат і з автоматами у руках просили молоко, картоплю, сало та хліб. Останній ми не давали, бо й самі його не бачили давно. А іншим мусили ділитись. Слава Богу, що тата ніхто не чіпав, а ось у сусідніх селах дійсно було пекло. Раді, що все це закінчилось благополучно. Батько вже рветься працювати, він у нас ще той трудоголік. Навіть з пораненнями перші дні хотів щось робити, бо розумів, що господарство у нас велике.
За словами хірурга Олександра Риженка (на фото в заголовку ліворуч), пенсіонер дійсно народився у сорочці.
— Моя спеціалізація — дитяча хірургія, по ній захищав і свою кандидатську дисертацію. То ж, як бачите, чоловіка рятували дитячий хірург та ветеринар, — усміхається лікар. — Під час війни допомога була потрібна не лише дітям, а й дорослим. Через окупацію логістика була відсутня, тому доводилось піклуватись про пацієнтів онлайн або по телефону. Кожному пацієнту намагався приділити увагу. Рідні Сергія зателефонували до мене увечері та пояснили ситуацію. Я погодився допомогти дистанційно, не бачивши поранення навіть на фото. Потерпілому справді пощастило! Адже велика за розмірами куля застрягла у лівій лопатці у м'яких тканинах і далі у грудну клітину не потрапила. Уламкові поранення гомілок ускладнились інфекцією, почала розвиватись анаеробна інфекція, так звана газова гангрена. Якщо не лікувати, може закінчитись ампутацією та навіть летальністю… Телефоном я розповідав, що робити, а місцевий ветеринар, не дивлячись, що зовсім поруч знаходились орки, проводив хірургічну обробку ран антисептиками, дренування і санацію! Заслуга цієї людини, що він сумлінно ставився до своїх обов’язків. Завдяки йому рана загоїлась і вдалось врятувати кінцівки. Пан Сергій ходить своїми ногами.
Після деокупації свого села він приїхав до мене у клініку, і я був безмежно радий його бачити. Після обстеження ми видалили кулю з ділянки лівої лопатки. Хірургічне втручання пройшло успішно, вже під час нього пацієнт і зізнався, як саме отримав поранення. З якої саме зброї стріляли у чоловіка, складно сказати. Куля калібру 7.62, близько 4 сантиметри у довжину. Причому наконечник у неї якийсь особливий, можливо, вона зі зміщеним центром тяжіння.
Нагадаємо, що війська кремлівського фюрера зазнали величезних втрат на Чернігівщині та під Києвом.
4460Читайте також: «Ми у черзі за хлібом по три години під обстрілами вистоювали, а тепер гріх жалітися!»: як живе Чернігів після осади рашистів
Читайте нас у Facebook
