Ця мудра життєва притча стосується чи не кожного з нас. І сенс її полягає зовсім не у скрипці. І стосується вона точно не тільки єврейських хлопчиків. Втім, судіть самі.

Якось літній професор-психіатр запитав у дочки своїх знайомих, куди вона збирається вступати. Дівчина відповіла, що на філософський факультет.

І тоді цей мудрий чоловік їй сказав:
- Знаєш, дівчинко, я єврей. І я розповім тобі, чому єврейського хлопчика вчать грати на скрипочці. Звичайно, добре, коли він уміє грати на роялі. Або на віолончелі. Або, наприклад, на арфі. Це чудово. Але коли починалися погроми, примусове виселення і війни, хлопчик зазвичай брав свою скрипочку під пахву — і їхав, плив, біг, дерся з нею… Вставав і падав. А потім, у добрий час, він знову грав на своїй скрипочці і мав шматок хліба.

Так ось: рояль, арфа чи громіздкий тромбон — це освіта. Професія. А скрипочка — це ремесло, яке тебе годуватиме. Де б ти не був і що б не сталося. Тому, окрім освіти, треба мати ще й ремесло. Практичні, так би мовити, навички. Свою заповітну скрипочку. На якій треба навчитися грати віртуозно. Бажано краще за інших. І вона тебе прогодує, вона тебе підтримає у найважчі часи…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.