«Рамштайн» — це не просто зустріч, де країни «скидаються» Україні зброєю та «іншими корисностями», — Олексій Копитько
«Рамштайн-4. Підсумки.
Неймовірно складно розповідати про системні речі у такому калейдоскопі подій. Особливо коли Росія вбиває у Харкові дітей. Тим не менш, у всіх має бути ясна картина: закінчити цей кошмар, викинути окупантів з наших територій вийде саме завдяки не дуже наочним процесам, частиною яких є Рамштайн.
Контекст такий (в описі багато повторів і посилань на офіціоз, але для уловлювання суті вони важливі).
1. У лютому-березні ми були у складній ситуації. У всіх, хто володіє даними про співвідношення оборонних потенціалів України та Росії, було розуміння, що за всього героїзму та стійкості українського народу українська армія закінчиться.
Просто технічно закінчиться. Втратить здатність вести організований опір регулярним силам супротивника. Це було питання 1,5−2 місяців конфлікту високої інтенсивності.
Росіяни були чудово обізнані, які сили і засоби ми мали після знищення наших арсеналів у попередні роки. Також вони, напевно, уявляли, який ресурс у вигляді радянських озброєнь ми теоретично можемо залучити (купити зі складів, отримати з діючих армій, замовити виробництво та отримати у стислий термін).
Відступ із північних регіонів був для них неприємним, але раціональним рішенням. У них зберігалася тотальна перевага на короткий та середній термін.
2. Незважаючи на те, що існувала інерція, яка заганяла нас у цей глухий кут (багато і в Україні, і за кордоном наполягали на залученні виключно радянських озброєнь і відкидали той же 155-мм калібр), Міноборони всіма силами переконувало, що нам необхідний терміновий перехід на тяжкі озброєння західного зразка. Було дуже важко переконувати.
Це сьогодні всім очевидно, що цей підхід був єдино правильним. А якихось 4 місяці тому ніхто не знав, що з цього вийде. Був опір і наголос на тому, що треба більше зброї, з якої українська армія вже вміє стріляти.
Це сьогодні у нас повно експертів з різних типів артилерії 155 мм калібру. І всяких хаймарс. Відмотайте свої стрічки на початок березня і подивіться, що було тоді.
Умовний перелом стався під час/відразу після візиту міністра оборони Олексія Резнікова до Лондона. Наш міністр вже зазначав, що британці відіграли важливу роль у тому, щоб відкрити це вікно можливостей, забезпечити зрушення у свідомості наших партнерів. Коли звучать подяки Бену Воллесу — це ритуальні фрази. Це справа.
3. Сьогодні ми знаємо, що у травні була драматична ситуація. Коли постачання снарядів радянських зразків знизилися до критичних показників, а потік іноземних озброєнь лише набирав ходу. Я тоді писав, що почалися умовні тридцять критичних днів.
Масовий героїзм наших воїнів дозволив виграти цей час. Захисники Маріуполя, Ізюма, Попасної та інших міст дорогою ціною купили нам усім шанс.
Дожити до травня та пережити травень у технічному плані вдалося завдяки тому, що Міноборони правдами та неправдами купувало всі снаряди та техніку, до яких могло дістатись. Цей процес узагалі за кадром. Що погано з т.з. комунікацій — люди не мають розуміння, чим там ледарі в МО займаються? Але добре із т.з. результату. Тож так і буде.
Тобто, за розрахунками росіян все мало закінчитися, але не закінчувалося. Було замало — але було.
Наприкінці березня розпочався процес, завдяки якому сьогодні тріщить міст у Херсоні. Вдалося вирватися з тупикової колії. Росіяни цього точно не очікували. Тож істерять.
4. Але щоб системний перехід спрацював — потрібен був системний механізм підтримки, що постійно діє. І тут повною мірою проявилася лідерська роль США. Вони зібрали клуб країн, основу якого — готовність діяти.
Міністр Олексій Резніков на платформі Atlantic Council 19.07 зазначив, що Рамштайн де-факто є прообразом нового механізму, за допомогою якого вільний світ реагує на виклики.
Старі механізми (ООН, ОБСЄ…) або зламалися (побоювання ООН вказати у заяві, хто обстріляв Одесу — гранично промовисте), або в реальній ситуації не можуть вирішити завдання (НАТО).
Тому неправильно сприймати Рамштайн лише як щомісячну зустріч, де країни скидаються Україні зброєю та іншими корисностями. Це видима частина великого процесу, який стане успішним, або ні. Поки що оцінити складно. Але факт його появи — це величезна перемога.
Знов-таки. Коли ми дякуємо США та персонально Ллойду Остину за лідерство — це не ритуальні фрази. Ми зараз могли б обговорювати наші проблеми виключно в ООН і на різних рівнях НАТО. І отримувати запевнення у стурбованості та всілякій підтримці.
Плюс упиратися у широкий спектр двосторонніх контактів, за яких шансів отримати німецько-голландський комплект панцергаубиць або багатосторонній комплект для стрілянини „гарпунами“ було б значно меншим. А в стислий термін — взагалі нуль. На щастя, це негаразд. Бо є ритм „Рамштайну“.
5. Щоб системний механізм працював, недостатньо просто збільшувати обсяг прохань. Має бути якийсь критерій для оцінки руху.
Тому Міноборони поклало в основу наших пропозицій логіку, що саморозвивається, прив'язану до того, що військові називають capabilities (спроможності). Ми зробили вже чотири кроки цим шляхом.
Перший крок — ми просили платформи, одиниці техніки. Переконуючи, що той чи інший тип озброєнь нам потрібний, і його можна нам довірити. До речі, за деякими типами зброї підготовка фахівців розпочалася раніше, ніж було ухвалено політичні рішення.
Другий крок — ми запропонували скоригувати формат допомоги, розсортувати всі програми на коротко-, середньо- та довгострокові, а також розглянути можливість перейти до допомоги не у вигляді платформ, а у вигляді organic unit'ів.
Тобто, якщо говорити про артилерію, це не просто 18 гармат. А дивізіон, куди входять управлінські одиниці, одиниці забезпечення, БПЛА, радари контрбатарейної боротьби тощо.
І цей похід уже кілька разів реалізовано.
Нюанс у тому, що дивізіон умовних цезарів матиме штатну структуру, яка не збігається з прийнятою у нас. Я вже писав, що зміна штатної структури в армії — це зміна таблиці Менделєєва. Воно викликає шок у всій командній вертикалі.
Але такий перехід здійснюється. Що стирає кордони між нашою армією та провідними арміями НАТО. Наші структури стають адаптивнішими. А деякі наші підрозділи вже можуть бути імплементовані до натівського з'єднання взагалі без зусиль.
Прикиньте на око, скільки наших частин уже охоплено цим переходом. Досі нескінченно далеко від ідеалу, але це вже не точкова, а системна історія.
Третій крок — ми запропонували структурувати програми сприяння Україні, поклавши в основу mission oriented approach.
Деблокада портів — це місія, яка включає низку складових. Починаючи від розвідки та закінчуючи засобами ураження. Щоб зробити місію, потрібні ті самі „здібності“. Їх легко виміряти, військовим ця логіка зрозуміла, політикам вона прозора.
Легше обгрунтувати наші потреби, бо оборони потрібен один набір коштів, а наступу — інший.
Четвертий крок (власне, Рамштайн-4 був цьому присвячений) — це розширення та поглиблення mission oriented approach, а також — що дуже важливо — переведення на системну основу ремонту та обслуговування техніки.
Ми вже маємо сотні одиниць важкого озброєння з різних країн. Не всі армії Європи мають той арсенал, який ми вже отримали. Щоб не виник колос на глиняних ногах, який обвалиться в якийсь момент через відсутність ЗІПів, масла та підготовлених техніків, ці процеси потрібно скоординувати.
Цю тему ми порушували і раніше, зокрема — про отримання стволів на заміну (вже). Тепер це виходить на новий рівень.
Ремонт — це перший крок до системного залучення ОПК.
Т.ч., де-факто Рамштайн перетворюється на механізм, який вирощує нам армію іншого типу. Ми перебираємо палаючий автомобіль на ходу. Це неможливо зробити одним вольовим зусиллям.
Це структуруючий процес. Який і слід оцінювати саме як процес, а не набір одиничних актів. Якщо все розпадеться на поодинокі акти, ми опинимося в безвиході, але трохи пізніше.
Заяви на самому „Рамштайні“ не слід розглядати у відриві від решти. Тому що основна робота — саме між „рамштайнами“. І ведеться вона на різних рівнях.
Знову повторю. Коли міністр оборони Олексій Резніков наголошує, що прогрес у сфері отримання оборонної допомоги — це результат колективної праці, де на своїх рівнях працюють Президент України, прем'єр-міністр, голова ВП, голова МЗС та дипломати, підключається голова ВРУ та інші особи — це не політичний реверанс. Воно так працює. Подобається це комусь чи ні.
Є рівень ухвалення політичного рішення, є рівні формування політичного рішення політичними та військовими аргументами, є реалізація. Виграти війну можна лише організацією всіх рівнів.
6. Як оцінювати результати Рамштайну-4.
На слуху 4 хаймарси, + дрони, + кілька цезарів, + кілька десятків одиниць артилерії 155 і 105 від Британії, + снаряди, + ракети, + навчання і т.д. Слід врахувати, що все озвучується.
Оскільки напередодні сталася низка наочних успіхів від хаймарсів, було менше криків про „провального“ Рамштайна, ніж минулого разу.
Звичайно, ми хочемо всього більше і швидше. Але для розуміння можна придивитися до логіки, яку публічно озвучують лідери процесу — США.
Трохи більше місяця тому було заявлено, що нам дадуть перші 4 хаймарси. Почалися колективні непритомності „чому так мало“, через що багато хто не почув фразу генерала Міллі: „для хаймарсів підготовлено 60 осіб персоналу“. Ми вже тоді натякали особливо припадковим діячам, що 60 чоловік екіпажу для 4 хаймарсів — це трохи забагато.
Тепер уже всі знають, що 12 установок М142 передані, гарантовані ще 4 (разом 16), крім М270 та аналогів. Плюс генерал Міллі знову заявив, що підготовлено 200 людей екіпажу.
Я не готовий сказати, якою буде динаміка щодо хаймарсів, можу лише описати фактори.
Коли країні цілі натовпи діячів пропонують відразу засмажити по Білгороду, це не допомагає. Це контрпродуктивно.
Американці чудово розуміють, що у нас у надлишку мотивів переорати, наприклад, Мозирський НПЗ, чи базу в Клинцях, чи купу іншої інфраструктури. Але ми пообіцяли цього не робити. І ми тримаємо обіцянку.
Ми показали, що добре стріляємо з хаймарсів та 155-мм. Найголовніше (на це, як завжди, не звернули увагу): партнери зазначили, що ми не просто добре стріляємо, а й за ці місяці втратили у боях незначну кількість західної техніки. Ми ощадливі та ефективні.
Міністр оборони Рєзніков зазначив на прикладі хаймарсів: для оборони — нам треба 50, для контрнаступу — треба 100+. Але тут постає питання ракет, про яке сказав генерал Міллі. Їх потрібні тисячі, вони коштують грошей. Зараз американці бачать, що ми використовуємо ракети осмислено, не палимо безладно. І ніжнішу ствольну артилерію ми швидко вчимося правильно використовувати.
Все це загалом демонструє партнерам, що ми свідомі та діємо адекватно. Є аргументи збільшувати число та підвищувати складність.
Скажімо, нам уперше дадуть високоточні снаряди, яких раніше не було. А це саме те, що дозволить кришити ворогів, не руйнуючи наші міста та села. Російська тактика нам не схожа. Ми зацікавлені у максимально складних системах. Що означає максимальний рівень відповідальності.
Не втомлююсь повторювати: у кожній країні своя політична атмосфера. Свіжий приклад — Італія. Ми вже отримуємо на осінь вибори в США, Італії, зміну уряду у Британії. І ще кілька сюрпризів, які зараз визрівають. Добре, якщо, як в Естонії, є проукраїнський консенсус. Там наші друзі. Але так далеко не скрізь.
Зараз нашим пріоритетом буде надзвичайна ефективність використання ресурсів. Війна нищить нашу економіку. Безлімітного потоку допомоги не буде. У цих умовах ми маємо не тільки вижити, а й сформувати резерви.
Тобто, Рамштайн-4 дав низку прикладних результатів у рамках правильної логіки. Це не ейфорія, а позитив.
Не ейфорія, тому що серпень багато в чому випаде. Важливою подією буде донорська конференція у Копенгагені. Але загалом це місяць відпусток, що вже позначається на динаміці.
Разом. Прийміть факт, що є прогрес. Ніхто публічно не скаже, що там усередині. Усі оцінки будуть лише по видимій частині, це як оцінювати слона по хоботу. Уникайте категоричних оцінок у будь-який бік. Ми маємо далеко не все, що хочемо. Але багато чого отримуємо.
Є кілька пріоритетів, за якими йде тонка робота. ППО/ПРО, танки, авіація, далекобійна зброя та низка інших.
Щойно політично відкривається новий тип озброєнь — з'являється можливість його масштабувати. Я рекомендував би стежити за цим.
Коли/якщо нам таки поставлять Iris-T і NASAMS — це буде черговий крок і новий іспит на ефективність і адекватність. А за ними — нові можливості.
Так і живемо», — написав він у Facebook.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
804Читайте нас у Facebook
