«З путіним все може статися. А росіян треба просто ізолювати. На жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації», — Сергій Гайдай
Ситуація на окупованій Луганщині вкрай складна. Будь-якій адекватній людині зрозуміло, що загарбники жодної обіцянки не виконають, а цинічне приєднання Донбасу до росії це чистої води пропаганда і черговий виклик світовій спільноті.
Про контрнаступ Збройних Сил України, псевдореферендум, долю колаборантів та багато чого іншого «ФАКТИ» поговорили з очільником Луганської обласної військової адміністрації Сергієм Гайдаєм.
— Сергію Володимировичу, путін і його поплічники докладають неймовірних зусиль, щоб примусити Київ сісти за стіл переговорів. Для цього рашисти постійно атакують міста та села ракетами та дронами-камікадзе, знищують українську енергетику, завдають ударів по об’єктах інфраструктури та домівках. Деякі експерти кажуть, що це агонія кремлівського злочинного режиму. Це так, на вашу думку?
— У класичному розумінні агонія — це період перед смертю. Напевно, в цій ситуації такий термін не дуже підходить, бо до смерті росії ще далеко. Тому що це величезна країна, запаси в них ще є. Я впевнений, що ті кроки, які зараз робить кремлівський режим (його мета — повне руйнування української енергетичної мережі і залякування цивільних людей), — сплановані. Рашисти хочуть заморозити наше населення взимку і відверто про це кажуть.
Але якщо мати на увазі цей термін у філософському розумінні, то напевно є певна агонія. Тому що бліцкриг не відбувся. Так само не відбулось все, що вони хотіли продавити потужністю своєї армії й досягнути «референдумом». Тобто всі кроки, які вони планували, йдуть якось криво і не дають очікуваного результату.
Так, в їхніх руках залишилися якісь певні карти. Це, по-перше, ці масовані ракетні та дронові атаки. По-друге, це ймовірна друга хвиля нападу з боку білорусі та спроба ще раз захопити Київ. По-третє, тактичний ядерний удар, про який говорять з переляком. От і все. Тому у широкому сенсі це вже агонія цього режиму.
Читайте також: «Росія війну поки що не програла. Вона може вести її довгі роки», — військовий аналітик Ігаль Левін
— Процес деокупації Луганської області розпочався, звільнено кілька населених пунктів. Що можете розповісти про контрнаступ ЗСУ?
— Деокупація проходить. Але дуже важко. Тому що ефекту несподіванки вже немає. Росіяни достатньо ретельно готуються до оборони — будують захисні споруди, підтягують резерви та техніку. І це, звісно, буде сповільнювати просування Збройних Сил України. Але все одно воно відбувається. Хоча не так швидко, як хотілось би.
— Росіяни дійсно деморалізовані, як стверджують аналітики?
— Перший момент. Вони чітко розуміють, наскільки відрізняється їхнє допотопне радянське озброєння й обладнання і те сучасне, яким користуються ЗСУ. Навіть якість засобів захисту, індивідуальних аптечок та бронежилетів — це небо й земля, не кажу вже про інше.
Другий момент. Якщо говорити про те, що відбувається в самій росії, за сім місяців війни як би не хотів кремлівський режим приховати втрати, які вони несуть, він їх не приховає. Люди не виходять на зв’язок місяцями, а родичам говорять, що все нормально та все добре. Плюс у глибинку почали повертатися труни загиблих, яких змогли ідентифікувати. І це так само не надає якогось морального піднесення.
Третій момент. Величезна кількість солдатів повертається додому без кінцівок. Це війна позиційна, тому більшість поранень це травматичні ампутації.
Четвертий момент — успіхи Збройних Сил України на фронті. Це і херсонський, і харківський, і донецький напрямки (я говорю про Лиман), і те, що сучасна західна зброя допомагає наносити певні ураження далеко в тилу російських окупантів.
Це все зовсім не надихає їх і дуже деморалізує армію.
— Так звані чмобики — ті, кого хапають навіть на вулицях російських міст після указу путіна про часткову мобілізацію, воюють зараз на Луганщині?
— Так. Їх завозять сотнями. Дехто з них вже потрапили у полон.
— Це справжнє гарматне м’ясо.
— На сто відсотків. Навіть ті зеки, яких так само завезли. Але їх більше кидають на бахмутський напрямок, щоб вони продавлювали там нашу лінію фронту. Думаю, що пару тисяч їх вже привезли.
Читайте також: «Для перемоги у Росії резервів немає, для ведення війни є», — Марк Фейгін
— Яка зараз ситуація на окупованій Луганщині? Чи є у людей їжа, вода, газ, світло, тепло, ліки, пенсії?
— Усю Луганщину треба розділити на три частини: перша, яка окупована з 2014 року, друга, яка окупована з 24 лютого без активних бойових дій, а третя — та, де проходила активна фаза боїв. От там вщент зруйновано все.
Відновити у великих містах опалення багатоповерхових будинків абсолютно нереально, це я вам точно кажу. За чотири з половиною місяці вся система розбита повністю. Що стосується водопостачання, це так само величезна проблема, враховуючи те, що в Білогорівці всю інфраструктуру Попаснянського водоканалу окупанти знищили. Якщо в Сєвєродонецьку та Рубіжному ще можна якось спробувати відкрити старі свердловини (але ця вода буде технічною, тому що вони ніяких фільтрів не ставлять), то у Лисичанську складний ландшафт. Місто знаходиться на горі, тобто треба дуже довго знизу туди закачувати воду. Можна її підвозити якимись цистернами, але, знову ж таки, це буде технічна вода.
Вони намагалися перекидати електричні дроти по повітрю, без підстанцій. Можу сказати, що це тимчасовий крок. Бо найближчим часом люди почнуть масово підключати обігрівачі, і вся електрична мережа почне просто горіти. Вона не витримає напруги, бо вони ні підстанцій не робили, ні нормальних запобіжників — нічого.
Що стосується тієї частини, де не було боїв, там ситуація більш-менш нормальна, тому що працює стара система водо- та електропостачання, каналізації й т.д. Там люди мають можливість між собою обмінюватись продуктами чи щось купувати, хтось тримає якусь худобу, хтось щось вирощує.
Ліків нормальних немає. Російські — це просто жах. Їх не можна порівняти навіть з українськими аналогами, а тим паче з європейськими. До вторгнення у кожній аптеці був величезний вибір будь-яких ліків.
Усюди є певна проблема з роботою. Щодо мобілізації, то вже почали примусово забирати чоловіків на фронт.
Читайте також: «Ми майже кожного дня узнаємо, що хтось погодився співпрацювати з окупантами» — мешканка Херсону
— Навряд чи народ задоволений такими змінами. Що люди кажуть про «нову владу»?
— Публічного обурення не буде, бо люди залякані, вони навіть з сусідами дуже обережно говорять на такі теми. На початку окупації відбулося два-три мітинги, їх розігнали, потім почали стріляти по натовпу. По ночах людей вивозять у невідомому напрямку. Заходять у будь-яку квартиру, у будь-який будинок і можуть зробити все, що завгодно. Тому не буде там якогось опору. Та й не так багато залишилося громадян з проукраїнськими поглядами, які готові вголос щось казати, основна маса виїхала. Тому люди зараз більше зайняті вирішенням проблеми виживання.
— Світ побачив страшні знахідки у Бучі, Ізюмі, Лимані. Напевно, й на Луганщині є масові поховання?
— На жаль, так. Росіяни всюди однаково себе поводили. З величезною вірогідністю десь в Рубіжному та Сєвєродонецьку ми знайдемо масові поховання.
— Вісім років росія не приєднувала Донбас. Навіщо вони зараз це зробили?
— Тут кілька складових. По-перше, вони хотіли таким чином придушити опір або надію тих, хто вважав, що скоро українська влада повернеться й окупанти підуть з нашої землі. Думаю, що вони досягли своєї мети, тому що, можливо, якась частина людей дійсно втратила надію.
По-друге. Звісно, що всі можливі порушення, які можна собі уявити, на цих псевдореферендумах були, але для росіян «де-юре» це тепер нібито їхня територія, тому можна з легкістю виправдати будь-що — мобілізацію (вона умовно часткова, тому що забирають усіх підряд), теоретичні розмови про завдання по Україні тактичного ядерного удару, бо вони вже вважають контрнаступ ЗСУ посяганням на територію росії.
По-третє, це ще одна спроба побачити: можливо, світова спільнота і це проковтне.
Читайте також: «Були бовдури, у яких російські бомби знищили будинок, а вони малювали „Z“ і робили селфі», — радник мера Маріуполя Петро Андрющенко
— На «історичному» засіданні держдуми, де голосували за приєднання окупованих українських територій до росії, Пасічник та Пушилін нібито раділи. Але було б чому. Бо ж очевидно, що їх поступово відсунуть від влади та фінансових потоків. Як кремль зараз ставиться до них?
— До всіх колаборантів ставлення одне — зневажливе. Росіяни їх не сприймають взагалі ні як рівних, ні як партнерів, ні як колег. Це навіть не другий сорт, а вже третій. Всі чудово розуміють, що вони просто маріонетки і їх поставили виключно для того, щоб виконувати певну функцію. Їхня доля зрозуміла. Врешті-решт вона однакова у всіх зрадників.
— Як у Захарченка з «Моторолою»?
— Так. Можливо, хтось випадково вийде у вікно московської лікарні. У кремлі люблять таке робити. Теоретично хтось може кудись втекти. Але куди? В жодну країну світу їх не пустять. Поїхати кудись у вічне турне по Золотому колу, бо більше інакших варіантів немає? Є інформація, що їхні діти знаходяться десь в Дубаї. У них є там якась нерухомість і т.д. Я впевнений, що вона буде конфіскована врешті-решт, а родичі — депортовані. Наш МЗС в цьому сенсі постійно достатньо потужно працює на всіх міжнародних майданчиках.
А взагалі все буде залежить від того, як будуть просуватися Збройні Сили України і якою буде ситуація на фронті.
— Кажуть, що колаборанти з Херсонщини вже тікають до Криму. А серед тих, хто погодився співпрацювати з окупантами на Луганщині, є паніка? До речі, їх багато?
— Слава Богу, небагато. Переважна більшість керівників наших громад виїхала на підконтрольну територію і дехто вже працює в новостворених військових адміністраціях. Тобто в цьому сенсі результатом я більш-менш задоволений. Не буду говорити про депутатський корпус, тому що з представниками таких партій, як ОПЗЖ, все зрозуміло. Вони співпрацюють з окупантами, або допомагають їм, або поїхали до росії.
Щодо паніки, вона там величезна. Перша хвиля, це коли наші військові блискавично провели Харківську операцію. Ніхто ж не знав, коли перестануть бігти ті вояки й де вони зупиняться. Тому колаборанти швидко збирали речі й намагалися виїхати з території Луганської області в бік Луганська або росії. Черги були кілометрові. Але їх ніхто не випускав.
Друга хвиля — після того, як Збройні Сили України деокупували Лиман, і колаборанти вважали: ну все, Лиман пав, зараз ЗСУ активно підуть на Луганщину. Деякі кілька разів намагалися через Троїцьке виїхати в бік росії, але їх так само не випускали.
Щодо подальшої долі колаборантів, скажу одне: повторення помилки 2014 року не можна допускати. Коли вони не те що не отримали якісь покарання за свої дії, за підготовку «референдумів», привітні зустрічі окупантів, а ще й десь потім обиралися депутатами або намагалися, як та ж Неля Штепа, балотуватися в мери. Сподіваюся, що таких ситуацій вже не буде.
— Зарплатня у нових «мерів» та «чиновників» велика? Хоч було за що продаватися?
— Вони нею не дуже задоволені. Не знаю її розмір, але вона насправді невелика. Однак вони знаходять, що вкрасти з бюджетів. Хоча ми зробили все можливе, щоб ніхто до українського бюджету не дістався. Всі бюджети громад були заблоковані. 99% ми зберегли.
— Скільки мешканців Луганщини за ці місяці виїхали в росію?
— Не зможу відповісти на це запитання, бо даних з росії немає. Є інформація, що в різних областях України зареєструвалися десь 320 тисяч жителів Луганщини як тимчасово переміщені особи. А хтось не реєструвався. Наприклад, чоловіки, щоб не потрапити під мобілізацію. Хтось за кордоном так само реєструвався або ні.
— За вашими словами, на тимчасово окупованій Луганщині російські загарбники збираються розвинути туризм, вони вважають, що знищений ними регіон має такий потенціал. Це теж саме, як Пушилін обіцяв з Маріуполя зробити місто-курорт. Цинічні фантазії.
— Можна говорити все, що завгодно, але нереально це зробити. Це балачки. У них було сім років для того, щоб зробити з цих територій просто оазис. Але вони нічого не робили. Тільки розпилювали бюджет і проводили численні концерти та фестивалі, і все.
— Ті, хто пройшов через полон так званих «ДНР» і «ЛНР», кажуть, що найжорстокіші кати — саме місцеві. Чому так?
— Це ефект дідівщини. Спочатку в армії так звані діди знущаються з молодих солдатів. Потім вже ті стають дідами й так само поводяться з новим поповненням. Тут теж саме. Хто воює в лавах «ЛНР»? Чоловіки дуже низького соціального статусу. Двієчники й гопота, скажімо так.
І от уявіть собі, що цю гопоту постійно цькували росіяни, буряти, кадирівці. У них з’явився певний комплекс неповноцінності. А тут вони дорвалися до можливості знущатися з людей, які не можуть їм чинити опір, тому що їх за таке просто вб’ють. От і вилазить уся мерзота зсередини. Нормальна й адекватна людина так себе поводити не буде.
— Нещодавно у соцмережах було оголошено полювання на російського терориста Гіркіна. Активіст Сергій Стерненко, волонтер і лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, письменник і головний сержант 47-го штурмового полку Валерій Маркус пообіцяли загалом 30 тисяч доларів тому, хто візьме його в полон. Потім по 10 тисяч доларів пообіцяли додати тенісист Сергій Стаховський і ви. А ще 100 тисяч доларів — Головне управління розвідки Міністерства оборони.
— Є такий вислів: хто володіє інформацією, той володіє світом. Гіркін як людина, яка володіє певною інформацією, дуже цінний фрукт. Думаю, що ця інформація дуже б допомогла нашим військовим.
— Тобто якщо що, ваш внесок точно буде?
— Звісно. Можете поспілкуватися з ким завгодно, будь-яка людина скаже, що я своє слово тримаю завжди.
— Чим займається зараз ваша команда?
— Справ дійсно багато. Головне — це постійна допомога нашим військовим. Ця робота не зупиняється з першого дня повномасштабного вторгнення. Кожного ранку ми з ними на зв’язку, щоб отримати якісь коригування з приводу їхніх потреб та логістики. Не буду розкривати певні моменти.
Ми вже передали ЗСУ понад сотню джипів, тепловізорів на 39 мільйонів гривень, кілька десятків броньованих автомобілів, величезну кількість дронів і квадрокоптерів, багато вантажівок та причепів, щоб перевозити зброю або інші речі.
— А гроші звідки на це берете?
— Частково це гроші Луганської обласної адміністрації, частково — наших міжнародних партнерів, моїх особистих друзів, мої заощадження, заощадження волонтерів, які не хочуть ризикувати й мати справу з якимись авантюристами, а у нас вони чітко розуміють, куди й що йде.
Другий напрямок — це наші переселенці. Таке поняття, як гуманітарний штаб, ніде не було закріплено — ні постановами Кабміну, ні законами. Ми його створили. Я зібрав усіх керівників, які на той час були поруч, і ми почали відкривати абсолютно по всій Україні гуманітарні штаби. Але з кожною областю треба домовлятися, щоб туди відправити, наприклад, мікроавтобус, який буде розвозити гуманітарку, щоб ці гуманітарні набори отримувати не тільки по лінії держави, але ще й від волонтерів або якихось громадських організацій. Ми на постійному зв’язку з волонтерами й міжнародними партнерами, бо зараз людям потрібні теплі речі та ліки — жарознижувальні, від тиску, кардіологічні тощо.
Я спілкувався з послами 18 країн і домовлявся з ними про допомогу, тому що всі сьогодні допомагають Чернігову, Києву, Харкову, Херсону, але тільки не Луганщині, бо поки що вона майже вся окупована. Ми завчасно почали проговорювати, чим нам можуть допомогти, щоб потім, коли повернемося туди, одразу почати працювати. Ми вже проговорили з мобільними операторами алгоритм дій, щоб вони заходили й підключали зв’язок, тому що це головне. Проговорили з «Укрпоштою», як будуть заїжджати мобільні групи й видавати пенсії нашим жителям. Тому що за сім місяців пенсії накопичилися на мільярди гривень.
Коли військові скажуть: «У населений пункт Кремінна можна заїжджати», ми чітко і швидко сформуємо групи, які будуть облаштовані зв’язком. У нас є запаси Starlink, будемо їх підключати, ставити генератори, налагоджувати сталий зв’язок, щоб люди могли отримати гроші. Ми створили штаби з деокупації — обласний та кілька у військових адміністраціях. Тобто йде постійна й достатньо важка робота. Іноді чую: «Області немає, а вони сидять і тільки гроші отримують». Із задоволенням запрошую їх на своє місце, нехай попрацюють хоча б тиждень, а я б відпочив.
— Що вас вразило в наших людях за цей жахливий період? Що будете пам’ятати все життя?
— Напевно, кожний день, починаючи з 24 лютого, можна пам’ятати все життя. Річ у тім, що яскравих прикладів дуже багато. Наші військові адміністрації залишались на місцях і працювали для людей. Я вам скажу, що кожна поїздка, наприклад, через Лисичанськ до Сєвєродонецька, це була лотерея 50 на 50. Прилетить — не прилетить, виживеш — не виживеш.
Наші патрульні поліцейські вивозили людей під обстрілами. Навіть були ситуації, коли до будівлі, де вони ночували, прилітала ракета. Вони у шпиталі відпочивали, там їх приводили до нормального стану й вони поверталися і знову займалися евакуацією. А нацгвардійці в Рубіжному, коли вже бої були всередині міста, ризикуючи життям, заїжджали в сіру зону, де було зовсім небезпечно, і рятували мешканців.
— Ви щодня спілкуєтеся з військовими? Який у них настрій?
— Можу відповісти дуже коротко: військові хочуть йти вперед.
— Ви на власні очі бачили, що накоїли рашисти. Якого покарання — людського, юридичного, Божого — заслуговують путін і ті, хто воює проти нас?
— Були перша та друга Чеченські кампанії, були події в Грузії та Сирії. Сумління у кремля немає. Тому можу сказати, що відчуває путін себе зараз абсолютно нормально й надалі буде так само. Напевно, найсуворіше покарання для нього — це довічне ув’язнення. Щоб він знаходився в одиночній камері й там і закінчив своє життя.
Читайте також: Андрій Піонтковський: «Політична смерть путіна стане причиною його фізичної смерті»
— На вашу думку це реально?
— Я радянська людина, 1975 року народження. Якби на початку 1970-х хтось сказав, що Радянський Союз розвалиться, його б напевно засунули до божевільні. Проте це сталося. А доля Каддафі? У нього була купа охорони, купа грошей, він був такий потужний. Якби хтось сказав, що його люди просто заб’ють каміннями, так само ніхто б у це не повірив. Але ми це побачили. Зараз ми пишемо сучасну історію не тільки нашої країни. А з путіним все може статися. Що стосується росіян, їх треба просто ізолювати. Бо, на жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації.
4099
Читайте нас у Facebook
