ПОИСК
Інтерв'ю

«Росія не настільки сильна, якою хоче здаватися, але й не настільки слабка, як ми б цього хотіли», — військовий експерт Сергій Грабський

10:30 13 жовтня 2022
російський танк

Кремлівський фюрер дуже нервує, це очевидно. Міжнародна спільнота не визнала псевдореферендуми, ситуація на фронті найскладніша, газовий шантаж не вдався, а тим часом його оточення з’ясовує, хто винен в провалах бліцкригу. Путіну вкрай потрібні переговори, бо ЗСУ майже кожного дня просуваються вперед. Але говорити з тираном ніхто не хоче. Тому він дає зрозуміти нам і світові, що не зупиниться ні перед чим.

Про перебіг війни та події останніх тижнів «ФАКТИ» поговорили з відомим військовим експертом, полковником запасу ЗСУ Сергієм Грабським.

— Сергію Маратовичу, вранці 10 жовтня агресор влаштував масовану атаку на Україну. Рашисти запустили по 12 областях 84 ракети й 24 іранських дрони. Загинули люди, пошкоджено понад сто об'єктів, у багатьох регіонах виникли перебої з електро- та водопостачанням. Путін хоче нас залякати, але, як кажуть, місія нездійснена.

— Путін у своїй типовій манері намагається таким чином примусити нас до капітуляції. Російська імперія, починаючи з XVI століття, так діяла завжди. Це кремлівська матриця. Нічого не змінилося.

Так, на жаль, є загиблі й сталося багато пошкоджень. Але хочу сказати, що ефективність протиповітряної оборони, яку ми побачили, є надзвичайно високою, хоча противник і робив так звані відволікаючи польоти для того, щоб розосередити увагу наших протиповітряних засобів і потім завдавати удару по певних об’єктах. А співвідношення шкоди й витрат, які росіяни понесли (за підрахунками Forbes йдеться про 700 мільйонів доларів) непорівняне. Тобто можна говорити виключно про інструмент терору проти мирного населення. Адже серйозні військові об’єкти не постраждали.

— Людожер буде продовжувати таку тактику?

— Буде. Я завжди попереджав, що взимку противник буде цілити в критичну інфраструктуру, бити саме по ній. Таким чином вони чомусь вважають, що зможуть нас поставити на коліна.

Ранок 10 жовтня. Центр Києва після терористичної атаки рашистів

Читайте також: «Росія війну поки що не програла. Вона може вести її довгі роки», — військовий аналітик Ігаль Левін

— Здається, у ЗСУ нещодавно відкрилося друге дихання. Ми бачимо, що військові звільняють село за селом. І це чудово. Але на скільки у нашої армії вистачить сил тримати такий темп?

— Ми можемо приблизно ще місяць продовжувати в такому темпі. Не більше. Тому що, як правило, активні наступальні дії плануються на три тижні — місяць максимум. Це по-перше.

По-друге, треба розуміти, що противник оговтується, накопичує сили й ресурси. І нам важливо вчасно зупинитися для того, щоб не пропустити момент, коли він зможе завдати удару, і бути готовими для цього.

— Деокупація територій складний процес. З якими проблемами стикаються військові?

— Наступальна операція — це абсолютно інша філософія війни по своєї суті. Вона перш за все потребує іншої кількості і якості ресурсів. Якщо оборону можна вести у штатній чисельності підрозділу, та й забезпечення оборони трошки менше, то у випадку наступу це все слід множити на два-три.

Крім того, треба розуміти, що це зовсім інша система управління та інший темп. Тому що можна спланувати, наприклад, наступ в одному напрямку, а після того, як починається операція, стає більш доцільним перенаправити зусилля на інший. Це все потребує подвійного або навіть потрійного планування бойової операції. От ми зайшли в населений пункт, а яка там ситуація, до кінця невідомо, тому рішення треба приймати негайно вже на місці, виходячи з обстановки, яка склалася.

Читайте також: «У мешканців окупованих територій, які зараз радіють приєднанню до росії, від посмішок до сліз буде дуже коротка дорога», — Роман Безсмертний

До того ж противник не дає розслабитися. Під час наступу він може контратакувати наші війська, щоб примусити їх зупинитися.

Специфіка наших бойових дій є унікальною. Ми апріорі ведемо наступ, який не відповідає стандартним операціям, бо противник має перевагу в особовому складі, озброєнні й бойовій техніці. Тому ми застосовуємо трошки інші методики, а саме діємо широким фронтом, намацуючи слабкі місця в обороні ворога. Після цього наша задача провести маневр так, щоб у короткий проміжок атакувати його, щоб він не оговтався, і ми б могли вийти на оперативний простір.

Плюс війська, які йдуть у наступ, постійно потребують додаткового залучення сил та засобів для підтримки достатнього рівня боєздатності. Документи вимагають, що на кінець наступальної операції у військах має бути не менше 75% особового складу, основних видів озброєння, бойової техніки й матеріальних засобів від кількості, яка була на її початок.

Тобто з урахуванням динаміки втрат (вони у наступаючих більше, ніж втрати військ, які обороняються, тому треба мати додаткові резерви), пошкодження або знищення бойової техніки та витрат можете собі уявити, наскільки процес має бути серйозно спланованим, підготовленим і забезпеченим, що найголовніше.

— Гіркін обурений, що росіяни біжать з окупованих територій майже без боїв. Це правда?

— Так, абсолютна правда. Треба просто розуміти, в чому суть. Росія використовує методики війни ХХ століття. Вони, наприклад, розміщують підрозділи в лінію, не розуміючи, що у них недостатньо сил та засобів для того, щоб її утримувати. Вони не спроможні часом навіть створити другий ешелон оборони. Тобто ми завдаємо удару, прориваємо їхню оборону і розуміємо, що другого ешелону там не існує.

«Процес деокупації має бути серйозно спланованим, підготовленим і забезпеченим», - роз’яснив Сергій Грабський

— Чому так?

— У них фізично немає необхідної кількості сил та засобів. Можете порахувати потребу у батальйонно-тактичних групах, якщо вишикувати їх в одну лінію. Один батальйон тримає лінію оборони довжиною три кілометри. Тобто на тисячу кілометрів фронту треба 333 батальйонно-тактичних групи. А це приблизно 270 тисяч військ. На нашому напрямку діє близько 140−160 тисяч росіян. Вони не здатні створити достатньо потужні лінії оборони або безперервні позиції, які гарантують їхній непрорив.

І це ми говоримо тільки про перший ешелон. А уявіть, що потрібні ще війська другого ешелону, резерви й т.д. Тобто вони зараз опинилися в ситуації крайнього виснаження і неспроможності організувати оборону. Єдине, що їх рятує, це те, що українська армія не багатомільйонна, і ми так само маємо певні обмеження і по бойовому складу, і по озброєнню, і по бойовій техніці.

Читайте також: «Для перемоги у Росії резервів немає, для ведення війни є», — Марк Фейгін

— Недооцінювати противника не можна. Нам хочеться думати, що їхні генерали недолугі й дурнуваті, а офіцери пиячать. Але напевно це не зовсім так. Чи правда, що там зараз йде протистояння між генералітетом і нижчою ланкою?

— Трошки не так. Конфлікт між вищим командуванням і нижчими щаблями управління в російській армії був традиційно і завжди. Протягом століть нічого не мінялося по суті. Що ми маємо сьогодні? Абсолютно невірно думати, що російська армія зараз настільки ослаблена, що неспроможна вести якісь бойові дії, тому що за ресурсністю та можливістю залучення сил та засобів вона все ж таки є дуже потужним організмом.

Але те, що вона діє за шаблонами, стандартами, матрицею ХХ століття, дуже сильно послаблює її ефективність. Це перший момент.

Другий. Треба розуміти, що росія не готувалася до такої війни, яку отримала в Україні, від слова «зовсім». Наявних ресурсів, які можуть бути негайно як резерви долучені до ведення бойових дій, там просто немає. Тому вони зараз імпровізують всіма доступними методами й способами, долучаючи й приватні військові компанії, і непідготовлені підрозділи, щоб у будь-який спосіб втримати ситуацію.

Але поруч з тим треба розуміти, що вони мають потенціал для того, щоб зосередити певні ресурси, сили та засоби для проведення активних бойових дій. Для цього їм буде потрібний час.

Вони фактично втратили найбільш підготовлений ешелон своїй армії. Але те, що зараз ми досить активно женемо противника, не означає, що він повністю втратив бойовий потенціал і не готується до завдання ударів. Саме для цього у них була оголошена часткова мобілізація. Безперечно, рівень укомплектованості, бойової підготовки та боєздатності цих підрозділів буде відносно невисокий. Але! Йдеться не тільки про десятки тисяч осіб, які будуть залучені для проведення цієї «спецоперації» (на таке там поки що потенціалу вистачає), про військові сили та засоби, а ще й про спроможність економіки держави забезпечити їхні потреби.

І тут, на жаль, треба розуміти, що у росіян ще досить високий потенціал для того, щоб проводити більш активні дії. Наскільки це їм вдасться, як швидко вони це зроблять, сказати дуже важко, тому що вони знаходяться під постійним тиском — фронтальним з боку української армії, яка не дає противнику закріпитися на позиціях і вибиває його, і внутрішнім, бо там погіршуються внутрішньополітична й економічна ситуації внаслідок санкцій. У регіонах починаються, як то кажуть, розбрід і хитання, тому що окремі регіони вже не хочуть дотримуватися правил гри, які були запропоновані раніше. Є певна напруга і між різними елітами. Але на сьогодні ці еліти єдині в одному — в прагненні знищити Україну. Тому сподіватися, що там буде якийсь внутрішній переворот, не варто. А головне, що російська армія не настільки сильна, як може здатися, але й не настільки слабка, як ми хочемо це бачити.

Читайте також: «Ми за жодних обставин не підемо на поступки росії», — Михайло Подоляк

— Участь білорусі у війні ще розглядається як ймовірна?

— Помилкою буде говорити про її участь. Треба просто прийняти, що та територія є окупованою, і ніхто не буде питати білорусів, що і як вони хочуть робити. Якщо їм скажуть йти вперед, вони підуть. По суті своїй білоруська армія практично нічим не відрізняється від російської. Вона має такі ж самі документи, які визначають правило ведення бойових операцій, абсолютно ідентичну систему забезпечення, користується такими ж самими видами озброєння і бойової техніки і, наскільки мені відомо, польова форма білорусів ідентична російській. Тому не йдеться, що білорусь як суб’єкт міжнародного права може в цьому випадку приймати будь-які самостійні рішення. Вони діють так, як їм каже московське керівництво.

— Останні дні дуже активно діють ворожі дрони-камікадзе, вбиваючи мирних громадян і руйнуючи інфраструктуру. Що у нас є проти них?

— Треба розуміти, що війна, як би це не звучало філософські, це завжди виклик і відповідь. Ми використовували дрони-камікадзе трошки в іншому форматі, а противник раніше не використовував. Щоб протидіяти їм, треба цьому навчитися.

Ці дрони-камікадзе мають наступну специфіку. Оскільки у них низька швидкість, вони дуже гучні, їх видно і чутно здалеку, вони абсолютно безпорадні проти бойових підрозділів, які мають тактичні засоби протиповітряної оборони. І це практично виключає доцільність використання їх проти сил оборони України.

Але треба розуміти, що ми просто фізично не здатні розмістити бойові підрозділи на всій території України, для того нам потрібні додаткові сили та засоби. Взагалі система протиповітряної оборони призначена для знищення повітряних цілей більшого розміру, іншої швидкості й типу застосування. Це літаки, гелікоптери, крилаті або балістичні ракети. ППО не спроможна відбити ці маленькі дрони. Це перше.

Друге. Абсолютно недоцільно використовувати надзвичайно дорогу ракету, наприклад, «Бука» для того, щоб знищити дрон-камікадзе. Одна ракета коштує як 20−30 таких дронів.

Тому ми зараз починаємо відпрацьовувати алгоритми, як відповідати й забезпечити протиповітряну оборону. Але тут є ще один важливий фактор. Жодна система протиповітряної оборони не гарантує стовідсоткове знищення всіх повітряних цілей. Ми й так працюємо на межі ефективності. Система ППО вважається ефективною, якщо вона спроможна знищити до 30% цілей. А ми знищуємо у деяких випадках до 60%, а буває й 70%. Саме тому противник застосовує тактику масового використання дронів, виходячи з того, що бодай один, але долетить.

Ще раз підкреслюю. Дрони-камікадзе безпорадні проти бойових підрозділів, але вони становлять певну терористичну загрозу мирним мешканцям та цивільній інфраструктурі України.

— Тепер про ленд-ліз, на який у нас стільки сподівань. Одні кажуть, що в середині жовтня вже прибудуть перші партії озброєння від США саме в рамках ленд-лізу, інші — що він вже працює. Хто правий?

— Для нас ленд-ліз є надзвичайно важливим, бо всі розуміють, якій військовій машині ми протистоїмо.

Але є хибне розуміння, що це таке. Ленд-ліз це виключно юридичний документ, який дозволяє керівництву Сполучених Штатів обходити певні бюрократичні процедури, які затягують процес прийняття рішення та відправки відповідних видів озброєння та бойової техніки. Крім того, ленд-ліз дозволяє не афішувати весь перелік озброєння і бойової техніки або перелік всіх вантажів, які відправляються країні-отримувачу. Ленд-ліз це закон. А його наповнення це вже зовсім інша сфера діяльності. І тут справа не тільки в грошах. Тридцять років, починаючи з 1992-го, цивілізований світ не готувався до такої війни. Тому просто фізично не існує обсягів зброї, озброєння, боєприпасів та інших запасів, які б могли миттєво закрити всі потреби ЗСУ або інших наших союзників. Тільки зараз розкручується маховик виробництва озброєння і бойової техніки, яка може бути надіслана в тому числі Україні.

— Не раз чула думку, що нам дають таку кількість зброї, щоб ми трималися. А більше — зась.

— Зрозумійте таку річ. Кожна країна перш за все, і це обов’язок її керівництва, дбає про свою безпеку. Вони будуть забезпечувати потреби своєї оборони й тільки потім передавати певні види озброєння та бойової техніки Україні. Саме з цим пов’язана хибна думка, що нам дають стільки, щоб ми втрималися.

Наведу простий приклад. Німеччина має на своєму озброєнні всього на всього 38 систем залпового вогню. Тому, коли вона заявляє, що передає нам три одиниці, для нас це критично мало. І ми можемо крутити носом і говорити: «От Німеччина не хоче давати більше». Але для німців це майже десять відсотків від їхнього бойового потенціалу систем залпового вогню.

Така ж сама ситуація в інших країнах. Наприклад, три держави (я спеціально зробив вибірку країн, чиї назви починаються з літери U) — Сполучені Штати, Велика Британія й Україна — мають танків на третину менше, ніж одна російська федерація. Велика Британія — всього на всього 226 танків. Тому говорити про те, що вони можуть нам дати сто танків, неможливо.

Наступне питання. Дехто ще дорікає: «Нам постачають радянську техніку». Так, і це абсолютно логічно. Наприклад, вам дали якусь модну, вибачте, шнягу, як молодь каже. І цей літак, танк або інший вид озброєння отримав пошкодження і його треба ремонтувати. А у вас в країні немає системи, яка забезпечує ремонт і технічне обслуговування цього виробу. Що з ним робити? Треба відправляти кудись за кордон. А ушкодження такі, що на ремонт йде два місяці. Та ще є ризик, що він буде знищений під час транспортування. Доцільно такі літаки нам зараз отримувати? Мабуть, що ні.

Натомість ми маємо розгорнуту систему технічного обслуговування і ремонту пострадянської техніки. Саме тому во главу кута, як кажуть, і ставлять забезпечення нас радянськими зразками, тому що ми можемо їх швидко ремонтувати й використовувати. Тому розповіді, що нам дають дозовану кількість озброєння, — маячня. Так, дають небагато. Звісно, хотілося б більше. Але є об’єктивні реалії цього світу.

Читайте також: «Не всі на Заході готові до програшу росії»: депутат Європарламенту про агентів впливу Кремля, план Маршалла та терміни закінчення війни

— Кажуть, що у нас мало фахівців, які вміють працювати на сучасному західному озброєнні. Це так?

— Треба розуміти, що при освоєнні нових зразків йдеться не тільки про операторів, які безпосередньо керують цією зброєю. Так само на першому етапі готують і тих, хто може провести хоча б мінімальний ремонт або технічне обслуговування. Так, частину цієї зброї ремонтують і обслуговують за кордоном, але початковий ремонт вже можна робити й у нас. Але для того, щоб підготувати таких фахівців, потрібний час. І не йдеться, наприклад, про термін підготовки танкового екіпажу за три місяці. Ні, треба вчитися протягом щонайменше пів року.

— Попри те, що Захід запевняє, що зараз немає ознак застосування ядерної зброї з боку росії, люди дуже бояться. Та й експерті кажуть, що ймовірність дуже висока.

— Почну здалеку. За останні шістдесят років світова цивілізація створила дуже серйозну і потужну систему контролю і моніторингу за всіма військовими й цивільними ядерними об’єктами. Я завжди покладаюся на повідомлення Сполучених Штатів Америки, які кажуть, що «ми не спостерігаємо активності, яка може свідчити про підготовку до застосування ядерної зброї російською федерацією».

А якщо ми переходимо до більш практичних речей, у мене запитання: коли останній раз російська федерація як держава, як суб’єкт міжнародного права проводила випробування ядерної зброї? Відповідь — ніколи.

— Тобто все відбувалося при СРСР?

— Так.

Третє питання. Випробування ядерної зброї протягом останніх 50 років, тобто з початку 1970-х, це були переважно підземні ядерні вибухи. Щоб здійснити такий вибух, треба мати відповідний полігон. Де в російській федерації вони є? Їх немає. У радянські часи це відбувалося у казахському Семипалатинську.

— А полігон на Новій Землі?

— Його не використовували протягом останніх п'ятдесяти років. Його треба відновлювати. І це справа не одного року.

Четверте. Я вже казав, що у світі створена потужна система моніторингу і контролю. Щоб ви розуміли, всі прекрасно знають з точністю до дециметра, де знаходиться той чи інший ядерний об’єкт або сховище тактичної ядерної зброї. Кожний такий об’єкт знаходиться під постійним моніторингом усіх доступних засобів розвідки. Тому будь-яка аномальна активність, яка виходить за межі звичайної активності його експлуатації, викликає миттєву і негайну реакцію. Саме тому США неодноразово говорили: «Ми попередили російську федерацію про наслідки». Тобто російська федерація може декларувати своє бажання застосувати ядерну зброю, але хто ж їй дасть?

Наведу досить практичний приклад. Російські війська зайшли на територію Запорізької атомної електростанції на початку березня. Протягом кількох місяців ніхто не міг отримати доступ до неї. Раптом в новинах пройшла інформація, що три детектори рівня радіації перестали виходити на зв’язок. Буквально через кілька днів очільник МАГАТЕ вже був на цій станції. Це характеризує рівень моніторингу і контролю кожного ядерного об’єкта великих стратегічних гравців, носіїв ядерної зброї.

Тому тут я більше ніж спокійний. Єдине, що може статися, на мою думку, внаслідок криворукості або спеціально спровокованих дій інцидент на ядерному об’єкті цивільного призначення, тобто якась аварія на атомній станції. А застосування ядерної зброї в сучасних умовах недоцільно і практично неможливо. Дехто каже: «Вони можуть в Чорному морі зробити вибух». Треба розуміти, що тоді акваторія моря буде отруєна. А вже звучали чіткі попередження на цю тему. Зокрема Борис Джонсон, коли обіймав посаду прем’єр-міністра Великої Британії, заявив, що будь-який інцидент, пов’язаний з ядерним об’єктом, де б він не стався на території України або поруч, буде розглядатися як порушення статті 5 Хартії НАТО, тобто як пряма агресія проти країни-члена, і це буде вимагати безумовної відповіді всього Альянсу. Росія не зможе встояти проти цього. Тому такі розмови це є досить ретельно підготовлена інформаційно-психологічна операція російської федерації проти світової спільноти. І ми ведемося на це, тупо обговорюючи вже третій тиждень ці страхи, граємо в цю гру, чим дуже тішимо російську федерацію.

Читайте також: «Стадо, що тікає від мобілізації — плоть від плоті росії. Вони будуватимуть невелику росію навколо себе, але в іншій країні», — політолог Кирило Сазонов

— Який період за ці сім з половиною місяців великої війни ви вважаєте найскладнішим?

— У нас було два досить важких моменти. Це звісно перший удар (він завжди дуже важкий) і потім період приблизно до 2 березня, коли стало зрозуміло, що росія програла цю війну.

«Ми маємо справу не з путіним, а з абсолютним колективним злом, яке воює проти нас», - вважає Сергій Грабський

Чому це стало зрозуміло? Звернемося до історичних прикладів. Гітлер і нацистська Німеччина програли Другу світову війну 1 вересня 1941 року, коли не виконали завдання своєї операції «Барбаросса» і не примусили Радянський Союз капітулювати. Після цього були ще чотири страшних роки, але це була вже агонія. Так само і тут. Росія, не виконавши своє завдання блискавичної війни, тобто не окупувавши Україну і не зруйнувавши наші державні інститути у перші дні вторгнення, втратила шанси на перемогу. Вона, як я вже казав, не готувалася до цієї війни, не має достатньо ресурсів і, кінець кінцем, своїми незграбними звірячими діями консолідувала все світове суспільство.

Треба розуміти, що війну виграє економіка. Консолідована економіка проти росії це зараз практично половина ВВП світу. А росія — десь три відсотки. Вона не має шансів у цій війні.

Ми спостерігаємо зараз постійне погіршення економічної ситуації в росії. Але вона має ресурси й резерви, має можливість продавати нафту, від чого отримує один мільярд доларів у день. А на війну з Україною витрачає 18−20 мільярдів у місяць. Тобто тільки за продаж нафти та інших вуглеводів вона може вести цю війну спокійно.
Але продовжую про важкі моменти. Другий момент це травень-червень, коли ми бачили, що росіяни тиснуть всіма доступними силами та засобами, намагаючись прорвати й знищити наші війська в районі Донбасу. Після цього ситуація почала виправлятися, тому що ворог став видихатися.

Щодо емоцій, то складно було бачити, як відчайдушно йдуть бої, коли ти знаєш, до чого це веде. А ще дуже широкий спектр емоцій, це коли з перших годин вторгнення весь народ (тут не можна розділяти цивільне населення та армію) встав на захист країни.

— Ви свого часу працювали у складі місії ОБСЄ в Косово. Вас важко чимось вразити, бо тоді побачили багато жахів. Але кажуть, що такого, що зараз робить ворог, навіть досвідчені військові уявити не могли.

— Пам'ятаю, як поводили себе так звані російські добровольці на території Югославії у грудні 1998 року. Ми бачили та отримували інформацію про абсолютно аномальний рівень їхньої жорстокості проти цивільного населення цієї країни.

Читайте також: «Хлопчик нам каже: „Батько повернеться з війни і купить мені велосипед“, а тіло батька лежить десь поруч у пакеті», — журналіст Євген Спірін

Тому для мене не була дивиною поведінка російських окупантів. Вони завжди такими були. Але якщо в Югославії ще можна було сказати, що люди воюють за етнічними та релігійними ознаками, то тут ми побачили, що будь-який носій української ментальності або навіть українського паспорта вже є об’єктом знищення. І не просто фізичного знищення, а феноменальної й абсолютно безпідставної жорстокості до всього, що пов’язане з Україною. Той рівень звірства, з яким ми стикнулися, виходить за межі будь-якого розуміння і сприйняття адекватною людиною. І це страшно. У мене стався перелом (він, до речі, не був несподіваним), коли я зрозумів, що ми маємо справу не з путіним, а з абсолютним колективним злом, яке воює проти нас.

— Які ваші прогнози на найближчий час? Найгірший і оптимістичний сценарії розвитку подій?

— Я таким не займаюся. Тому що працює дуже багато чинників. А з огляду на те, що у нас замало інформації, навіть не буду братися робити якісь прогнози. У мене, вибачте, немає такої речі, як кришталевий шар.

Читайте також: «Колаборанти, збирайте валізи, вам скоро доведеться тікати з України», — Дмитро Гордон

— Чи є у вас якісь уявлення про строки закінчення війни?

— Немає. Нам несли з екранів та по радіо, що війна закінчиться протягом трьох-шості місяців. Це маячня. Як я вже казав, росія не настільки сильна, якою хоче здаватися, але й не настільки слабка, як ми б цього хотіли. Це перше.

Друге. Її поразка залежить від багатьох не тільки пов’язаних з війною факторів. Тут виключну роль грає економіка. Ми не знаємо, коли росія зможе завалитися. Якби вам у 1990 році сказали, що Радянський Союз розвалиться через рік, ви б повірили?

— Та ні за що.

— Тут гра приблизно такого ж самого порядку.

Читайте також: Андрій Піонтковський: «Політична смерть путіна стане причиною його фізичної смерті»

1582

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів