Андрій Піонтковський: «Політична смерть путіна стане причиною його фізичної смерті»
— Андрію Андрійовичу, вже кілька днів з фронту надходять добрі новини. ЗСУ звільнили від окупантів десятки населених пунктів у Харківській та Херсонській областях. Рух уперед продовжується, і це дуже обнадіює. На вашу думку, чи можна говорити про те, що довгоочікуваний перелом почався?
— Він розпочався, коли війська агресора відступили від Києва, Чернігова та Сум. Втім, це був не перелом, а стратегічна поразка російської федерації. Все, що відбувається з того часу, це ніби догравання війни. Її стратегічний результат визначився ще тоді.
Звичайно, події останніх днів дуже обнадійливі. Вони дозволяють нам думати, що ми вступаємо у фінальну стадію. Причому мені здається, що логічне продовження цих успіхів (звільнення Херсона чи Ізюма, паралельно руйнування Кримського мосту) стане величезним психологічним і політичним ударом по всій системі брехливої кремлівської влади, свідомості так званого глибинного народу і безпосередньо оточенню путіна.
Ці події призведуть до каскадних політичних змін у росії. Путін втратить владу. Прийдуть інші люди — такі ж мерзотники, як він. Інших у «бункері» немає. Але вони будуть змушені зважати на військову реальність. Мені здається, що війна може закінчитися раніше, ніж зараз вважають більшість експертів. Саме через те, що порівняно обмежені, але значущі військові успіхи, насамперед такі, як взяття Херсона, наприклад, стануть тригером величезних політичних та психологічних змін усередині росії.
.jpg "«Події останніх днів дуже обнадійливі. Вони дозволяють нам думати, що ми вступаємо у фінальну стадію», - сказав Андрій Піонтковський")
— З нещодавньої статті головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного та першого заступника голови парламентського комітету з питань нацбезпеки генерала Забродського деякі військові експерти зробили висновок, що 24 лютого може повторитися. Ваша думка?
— Це стаття-попередження про те, що потрібно зробити, щоб 24 лютого не повторилося. Це частина діалогу із Пентагоном. Вважаю, що ця стаття має ще двох авторів. Це керівник Пентагону генерал Ллойд Остін та голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі, з якими Залужний безперервно контактує. Це результат їхніх спільних роздумів.
Центральна ідея статті звернена насамперед до союзників України. Там сказано, що центр тяжкості російської військової машини не в кількісній перевазі її озброєння та особового складу, не у володінні таким вигідним плацдармом, як Крим, а в її привілеї безкарності.
На сьогодні максимальна дальність вогневого впливу української авіації та артилерії — двісті кілометрів. Проте, гадаю, що вже триста, оскільки, наскільки мені відомо, 8 вересня на засіданні «Рамштайну» було ухвалено рішення про надання ЗСУ ракет ATACMS. І це, до речі, відповідь на цю статтю. Звичайно, вона була присвячена «Рамштайну» і була погоджена з американськими союзниками. Залужний пояснив їм суть проблеми: коли українська вогнева дія здійснюється на двісті кілометрів, а російська, враховуючи авіацію з ракетами, — на дві тисячі, тобто в десять разів більше, таку різницю необхідно негайно максимально скорочувати. Напевно, саме це питання й обговорювалося на «Рамштайні». Важливо й те, що це засідання було найбільш закритим — немає відомостей про конкретну номенклатуру поставок та їх кількість. Очевидно, союзники вважають за краще тепер, щоб ці вироби спочатку з'явилися на фронті, а потім повідомляти про них.
— Кремль прагне переговорів, це очевидно. Наша влада запевняє, що піде на переговори лише за умов України. Як путін може досягти своєї мети?
— Ми спостерігаємо, що він відчайдушно займається цим кілька місяців. Він використовує всіляких посередників. Спочатку надіслав до Києва Макрона, Драги та Шольца з так званим «італійським планом», який складався з двох пунктів: припинення вогню та двосторонні переговори росії та України щодо спірних територій. Тобто двадцять відсотків української території у кремлі хотіли оголосити спірними. Фактично це капітуляція та «Мінськ-3». Вони були надіслані Зеленським за тією ж адресою, як і відомий російський корабель.
Потім путін найняв Ердогана. Сталося дивне — путін зустрічався з Ердоганом 5 серпня у Сочі, а 3 серпня азербайджанські війська безперешкодно увійшли до Лачинського коридору (це остання лінія життя, яка з'єднує Вірменію з Арцахом). Путін надав Ердогану повну військову свободу на Південному Кавказі, у Нагірному Карабаху, Сирії та Лівії. Тобто він зрадив Вірменію, зрадив свого союзника Асада, він навіть виводить російський контингент з Лівії, де вони протистояли лівійському уряду, який підтримував Ердоган. Ердоган отримав колосальний геополітичний подарунок від путіна за пустушку — обіцянку поговорити із Зеленським. Ну, поговорив. Вони розмовляли сорок хвилин. Враховуючи час на переклад, вийде наполовину менше. Зеленський послав Ердогана за тією ж адресою.
Читайте також: «Ми за жодних обставин не підемо на поступки Росії», — Михайло Подоляк
Я спеціально докладно перерахував весь набір путінської зради його союзників, щоб показати, наскільки відчайдушно він потребує перемир'я. Він же розумна людина. Він розуміє, що Ердоган не може змусити Зеленського погодитись на капітуляцію. При цьому за якусь ілюзію, за порожні обіцянки, він заплатив Ердогану дуже щедро.
— Російські придворні пропагандисти все частіше розганяють меседж, що Захід втомився нам допомагати, втомився від України. Це так?
— Не секрет, що у Вашингтоні до останнього часу тривала найгостріша боротьба саме з цього питання. Ключовим моментом був, нагадаю, опублікований 17 серпня маніфест двадцяти провідних політичних та військових експертів. Вони добре вам відомі. Це колишній посол США в Україні Джон Хербст, колишній спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер, колишній заступник генсека НАТО, експосол США в Росії та НАТО Олександр Вершбоу, колишній помічник держсекретаря з європейських питань та експосол США в Польщі Деніел Фрід, відомі воєначальники — колишні головнокомандувачі об'єднаними силами НАТО в Європі генерали Філіп Брідлав та Уеслі Кларк, екскомандувач армією США в Європі генерал-лейтенант Бен Ходжес та інші.
Вони, звертаючись персонально до Байдена, дуже гостро порушили питання: чого ми хочемо, допомагаючи Україні? Щоб вона здобула перемогу над росією, відновила свою територіальну цілісність, а росія ослабла до такої міри, щоб не могла в майбутньому повторити подібну агресію, як про це заявив міністр оборони США генерал Остін у Києві 25 квітня, або щоб зберігалася рівновага на лінії зіткнення сторін, як про це, власне, говорить ще один ваш найближчий співробітник, помічник з національної безпеки Джон Салліван? Він формулу Остіна «ми хочемо перемоги України» хитромудро перетворює на формулу «ми не допустимо поразки України» (це дуже різні речі) і, крім того, постійно намагався (і донедавна досить успішно) накласти обмеження на озброєння України. Зокрема, повторював: «Ми не надаємо ЗСУ ракети ATACMS, які могли б діставати до російської території». Ось, власне, проти цього ідіотського обмеження, яке робить агресора безкарним і виступають ці чудові експерти.
Думаю, що у цій боротьбі у Білому домі між Остіном та Блінкеном з одного боку та Салліваном з іншого прихильники беззаперечної перемоги України здобули повну перемогу. Про це можна судити й по результатах «Рамштайну», і по несподіваному символічному візиту Ентоні Блінкена до Києва, і по спеціальній онлайн-нараді, яку Байден провів із союзниками — лідерами західних країн, і по заявах Пентагону та Держдепу.
— Мантри російської влади про силу «другої армії у світі» виявилися міфом. За ці пів року путін звільнив низку генералів нібито за зволікання ходу «спеціальної військової операції» та неефективність дій військ. Шойгу взагалі не видно і не чути. Що відбувається у вищому військовому керівництві росії?
— Будь-який українець, якщо не полінується, може подивитись Telegram-канали кремлівських пропагандистів та провідних апологетів війни. Там панують паніка та розпач, лунають прокляття.
Наприклад, відомий вам усім ігор стрєлков дедалі жорсткіше критикує путіна. В останніх стримах взагалі закликає його повісити як зрадника. Таке гасло все частіше звучить саме у цих абсолютно «ультрапатріотичних» провладних ресурсах.
Звісно, влада розгублена. Як я вже сказав, військовим експертам було зрозуміло, що стратегічну поразку росія зазнала першого тижня війни. Однак російській пропаганді донедавна вдавалося це припудрювати своїми байками про «жест доброї волі», запевненнями «ми наступаємо», «ми вже шість разів взяли Піски». Але події останніх днів руйнують цей картковий будиночок пропаганди. Що стає болючим шоком і для російського суспільства, і для російських еліт, і для російської армії.
У фашистських державах, коли вони зазнають поразки, обов'язково постає питання: а хто винен — фюрер чи генерали? Нині ця класика розгортається на наших очах. Фюрер тасує генералів, а генерали дедалі голосніше й відвертіше звинувачують у невдачах фюрера. Нам лишається просто спостерігати за цим процесом.
Ще раз повторю свій основний висновок. Мені здається, що в росії вся ця політична психологічна конструкція підтримки війни настільки нестійка, що, якщо наступ ЗСУ триватиме ще хоча б тиждень і призведе вже до таких незаперечних фактів, як звільнення Херсона, ця система просто завалиться.
Читайте також: «Росія поки що війну не програла. Вона може вести її довгі роки», — військовий аналітик Ігаль Левін
— 3 вересня кадиров заявив, що «засидівся на посаді голови Чечні й заслужив безстрокову і довгу відпустку». Через три дні повідомив, що передумав. Це не остання людина у росії, у нього своя армія. Він щось задумав?
— Кадиров не те що не остання, він друга людина у росії. По суті, путін програв війну в Чечні і погодився платити величезну данину переможцю, кадирову з його армією, за те, щоб той: а) демонстрував зовнішню лояльність москві; б) брав участь у військових авантюрах режиму, як зараз кадировці воюють в Україні. Але тут є ще одна обставина. Цей пакт кадирова з путіним має особистий характер. Така собі особиста унія.
Усі російські силовики тоді були вкрай незадоволені. Вони, як сьогоднішні ультрафашисти, вимагали продовжувати війну в Чечні. Очевидно, до знищення останнього чеченця. Вони ненавидять кадирова. Він чудово розуміє, що його вб'ють першого ж дня після того, як піде путін. Можливо, силовики збираються вбити його раніше. Нині поповзли чутки, що йому пропонують якісь високі посади у москві. Упевнений, кадиров розуміє: яку посаду він не отримав би (директора росгвардії, міністра оборони, віцепрезидента), якщо він переїде до москви (тобто його відірвуть від його бойовиків), він просто отримає кулю в потилицю наступного дня. Тож нікуди він не поїде.
І в жодну відставку не піде. Тому що його одразу вб'ють у Чечні. Дуумвірат путіна і кадирова ґрунтується на тому, що путін платить данину, а кадиров демонструє лояльність кремлю. Дуже багато хто в Чечні був незадоволений і виступав проти такої угоди. Кадиров нещадно розправлявся з ними, убив масу людей, тож у нього чимало кровників. Тому він може продовжувати своє фізичне життя лише як керівник великого військового формування.
Вихідка Кадирова, його суперечливі заяви — це практично початок процесу розпаду росії після поразки у війні, а його всі спостерігачі передбачають. Чечня, яка й так вельми умовно перебуває у складі росії, відколеться першою. Кадиров фактично заявив, що Ічкерія йде у вільне плавання.
— Кому зі свого оточення довіряє путін?
— Йому завжди були близькі дві людини — мільярдер Юрій Ковальчук та колишній директор ФСБ, а нині секретар радбезу росії Микола Патрушев. Вони обидва навіть більші імперіалісти, ніж він сам. Саме вони довго підштовхували його до війни з Україною, до більш широкої війни проти Заходу, до використання тактичної ядерної зброї. Це два такі ж маніяки, як і путін. А решта вже більше думає про власний порятунок і про своє місце в постпутинській росії.
.jpg "«Оточення путіна вже більше думає про власний порятунок і про своє місце в постпутинській росії», - вважає Андрій Піонтковський")
— Таким одіозним персонажам, як кирієнко, матвієнко, гризлів, лаврів та інші, там знайдеться місце?
— А де взяти інших? У «бункері» інших немає. Просто вони, на відміну від путіна, зважатимуть на військові реалії й приймуть той ультиматум Заходу та України, який їм уже кілька разів був сформульований. Що переговори можуть розпочатися лише після відведення російських військ на лінію 22 лютого, а суть майбутніх мирних переговорів — повне відновлення територіальної цілісності України. А як далі розвиватимуться події, не забігатимемо вперед. Головне зараз — здобути перемогу.
— У якості наступника путіна називають багато прізвищ, у тому числі його дочку катерину тихонову.
— Яка дочка, якщо самого путіна ліквідують уже на другому етапі оцінюваних нами подій?
— У руках путіна Запорізька АЕС — один із його останніх козирів. Він може зважитися на крайність та підірвати станцію?
— Ні, не може. Те, що він просить перемир'я, показує, що не шахід. Він же не божевільний. Він лякає всіх: «Ви все здохнете, а я опинюся в раю», але при цьому дуже хоче жити. А йому вже чітко дали зрозуміти: якщо радіоактивна хмара з'явиться над Європою, НАТО розглядатиме це як акт агресії і актуалізує статтю 5, тобто по росії та по ньому особисто буде завдано нищівного удару.
Читайте також: «Для перемоги у Росії резервів немає, для ведення війни є», — Марк Фейгін
— Що з фізичним здоров'ям путіна?
— Він перебуває в абсолютно неадекватному психічному стані. Має очевидний маніакально-депресивний синдром. Путін з'являється на публіці у двох різних станах. Один з них я називаю «зморшок під пледиком». Помнете, яким він був на параді Перемоги? Такий жалюгідний, безпорадний. А потім, напевно, наковтавшись психотропних препаратів, впадає у маніакальну стадію. Яскравим прикладом є його виступ 7 вересня на економічному форумі у Владивостоці з нескінченними погрозами на адресу Заходу. Думаю, що його політична смерть настане трохи раніше, ніж фізична. І стане причиною фізичної смерті.
— Що відбуватиметься у росії після перемоги України?
— Думаю, що Україну не повинен цікавити майбутній територіальний устрій росії. Цим енергійно займуться самі росіяни. Чечня вже маневрує, забезпечуючи свою безпеку та незалежність у постпутинській росії. Бачите, цей процес розпочався без жодної участі Києва.
— Про що ми розмовлятимемо з вами через рік — про продовження війни чи про відновлення України після перемоги?
— Думаю, війна закінчиться швидше, ніж за рік. Гадаю, багато хто неправильно прочитав статтю Залужного та Забродського. Залужний не якийсь кабінетний аналітик. Він чинний головнокомандувач. Значить, має виходити у своєму аналізі з можливості найгіршого сценарію. Ось він і назвав передумови такого сценарію (вогнева безкарність росії), і чітко визначив завдання, як ліквідувати цю проблему. Одна з головних тез статті — якщо ми не ліквідуємо величезний десятикратний розрив у далекодії українських і російських вогневих коштів, війна продовжиться у 2023 році. Ключове слово тут «якщо». Тож дуже сподіваюся, що все завершиться набагато раніше перемогою України.
5171Читайте також: «Я плачу від любові до України. Від того, що ми з нею зробили», — російська журналістка Вікторія Івлєва.
Читайте нас у Facebook
