«Уже їхали на цвинтар вибирати місце для могили»: на Вінниччині боєць, якого два дні вважали загиблим, виявився живим

Навіть під час війни трапляються дива. Саме так можна назвати історію, яка сталась із військовослужбовцем із Радівки Іваном Болюбашом.

Першим про його смерть рідним повідомив рідний брат, який наразі теж боронить країну від окупантів. Пізніше інформацію підтвердила й військова частина, в якій служить боєць. То ж згорьованій родині, яка одягнулася у чорне, довелось готуватись до похорону. В момент, коли сім'я їхала на кладовище обирати місце вічного спочинку їхнього Івана, їм знову зателефонувало командування й повідомило, що воїн… живий. Очевидці розповідають, що після почутого рідні вже плакали від щастя, хоч за час очікування на траурний кортеж добряче понервували.

— З 2014 року Іван із рідним братом Максимом служили в одній військовій частині Нацгвардії, саме вони із побратимами за п’ять хвилин без жертв та пострілів звільнили приміщення Харківської ОДА й фактично зберегли область від російської навали, — розповідає «ФАКТАМ» староста Радівської громади Валерій Пачевський. — Після того як закінчився контракт, родичі вирішили шукати роботу за кордоном. Один брат поїхав до Литви, інший до Польщі. Після 24 лютого Максим, який приїхав на рідну Вінниччину до повномасштабного вторгнення, повернувся у свою військову частину. Не зміг всидіти й Іван, хоча міг залишитись та заробляти кошти для своєї родини — дружини та трирічної доньки. Від першого шлюбу в нього є ще син, якому він теж допомагав. Але ж ні, на четвертий день всіма можливими способами дістався до України й наступного дня вже був на Київщині, де перебувала його частина. Із побратимами мужні брати звільняли від рашистів міста та села поряд зі столицею. Після того вони вирушили в одну із гарячих точок, де точаться важкі бої із рашистами і не завжди є можливість бути із рідними на зв’язку. Кілька тижнів тому Іван приїжджав додому, допоміг викопати криницю.

За словами співрозмовника, два дні тому молодший Максим зателефонував батькам та повідомив, що Іван героїчно загинув в бою.

— До кінця я не володію інформацією, — каже Валерій Пачевський. — Скоріш за все, це сталось під час обстрілу, після якого побратими знайшли лише нагрудний жетон бійця. А тіла ніде не було. Так як це передова, вкрай запеклі бої, то ж цілком очевидно, що подумали про непоправне… Тим паче, інформацію підтвердили потім і в частині. Важко уявити, що відчували батьки, дружина, інші родичі. Та й у кожного із нас боліло, адже Іван — це порядна людина, працьовита, ним всі пишалися. Але що поробиш, ми почали готуватись до похорону, аби гідно вшанувати пам'ять бійця. Допомогло місцеве господарство, збирали кошти і сільські жителі, підтримала Калинівська територіальна громади, до якої входить наш населений пункт. Сім'я вже обрала труну, роздрукувала фотографію, ми звернулись до священика. У понеділок залишалось поїхати на цвинтар, аби батьки та дружина обрали місце де копатимуть яму. Я чекав на них, коли мені подзвонив наш депутат, який саме віз дружину Івана з міста. Ми спілкувались про своє і раптом я почув жіночий крик. Відразу думка — щось недобре сталось із самопочуттям. Я питаю: «Анатолій, що сталось?». А він у відповідь: «Цезарович, Ваня живий». І поклав слухавку. Чесно кажучи, я відразу не зрозумів, що відбувається. Дзвоню батькам «загиблого». Вони теж підтвердили, що отримали звістку про те, що син живий. Чи поранений — поки неясно, головне — живий! Зрозуміло, що сприйняти таку новину, хоч і дуже добру, було складно, треба ж перевірити.

Зателефонував у мерію, військкомат, аби вони уточнили все. На щастя, таки правда. Як мені повідомили, сталась помилка й Іван дійсно живий. Весь день до мене телефонували місцеві і перепитували, чи правда… Мабуть, вчора все село раділо та піднімало келихи за довгі роки життя нашого воїна! То ж дива таки трапляються. На третій день воскрес наш Ваня, Слава Богу. За всю каденцію такого дива я ще не зустрічав, але від щирого серця бажаю, аби таких новин було якнайбільше в Україні і щоб всі наші воїни повертались з перемогою живими та здоровими.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, як мешканець Чернігіщини дивом вижив в окупації.

6033

Читайте нас у Facebook