Ця коротка притча про нас із вами. Про кожного з тих, кому зараз доводиться проходити через нелегкі випробування. Страждати через безліч проблем, що звалилися на наші плечі, переживати за своїх близьких, мучитися від невідомості подальшого розвитку подій, скаржитися на долю і тихенько вірити в те, що все вирішиться якось само собою. Але так не буває. Звісно, на жаль, тільки нові проблеми можуть виникнути.

Засніженою дорогою їхав воз із дровами. Тримаючи в руках поводи, поруч йшов старий. Побачивши на узбіччі жінку з дитиною, він запропонував підвезти їх до найближчого селища. Дитину старий вкрив потертим кожушком, а жінка примостилася з краю, тремтячи від холоду і навіть не намагаючись зігрітися, хоч якось розтираючи руки та плечі.

Зрозумівши, що нічим хорошим це не закінчиться, старий буквально стягнув з воза замерзлу матусю, а сам, прискорившися, підстебнув коня, що тягнув візок з малюком. Жінка спочатку завмерла, не розуміючи, що відбувається. А потім, зрозумівши, що на її очах хтось намагається забрати рідну дитину, кинулася наздоганяти візок, що віддалявся.

Коли, нарешті, їй вдалося наздогнати старого, почервоніла від бігу і обурена його поведінкою жінка запитала:
- Ви що, хотіли відібрати у мене сина?!
- Ні, звичайно, — відповів старий. — Я просто не знав, як ще змусити тебе подбати про себе. Адже інакше ти б просто замерзла…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.