Про історію відносин цих двох статних сивочолих старих у маленькому іспанському містечку знали практично всі. Тому нікого не дивувало те, що щоранку, водночас, Хосе, швидко проходячи через торгові ряди галасливого міського базару, прямував до відкритих дверей крамниці, в якій торгував виробами з оливкового дерева Франциско, відомий майстер різного кухонного начиння.

Зазвичай Хосе довго розглядав дерев'яні дошки для обробки м'яса або риби, милуючись красивим тонким різьбленням. Потім відкладав кілька з них убік і, діставши з кишені портмоне, розраховувався за них, щоразу щиро хвалив майстра за чудову роботу. Франциско скрупульозно відраховував покупцю здачу, акуратно пакував товар у фірмовий кульок і на прощання тиснув Хосе руку, дякуючи за покупку.

Всім було відомо, що виробів із дерева, виготовлених різьбяром Франциско, у Хосе за довгі роки зібралося вже сотні, а може, й тисячі навіть. Але нікому й на думку не спадало питати всіма шанованого художника, навіщо йому така кількість кухонних дощок з оливкового дерева. Вони ж знали, що в далекій юності, коли Хосе ще тільки навчався в художньому інституті і коли в нього не було за душею жодної монети, його друг Франциско, продаючи на базарі за весь день лише одну-дві кухонні дошки з оливкового дерева, купував на виручені гроші мізерну їжу на двох і таким чином підтримував свого друга-студента, забороняючи тому навіть думати про те, щоб через болісне безгрошів'я залишити навчання в інституті.

Минули роки. Хосе став відомим художником. Його картини продавалися вже за величезні гроші. Він збудував гарний будинок, у якому була простора майстерня. Він давно вже міг дати Франциско стільки грошей, що їх цілком вистачило б на безбідну старість. Але, добре знаючи свого друга, він поважав його право (і бажання!), як і раніше, займатися улюбленою справою і в жодному разі не змінювати звичного способу життя. Цією історією пишалося все маленьке містечко.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.