«У сина були побиті голова, шия, живіт у колотих ранах»: рідні звинувачують лікарню та її охорону у загибелі аеророзвідника
Цей кричущий випадок, пов’язаний із загибеллю нашого захисника, стався не на передовій, а в столичній лікарні під час реабілітації. Йдеться про 31-річного про військовослужбовця 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Вадима Годованого з позивним «Фізрук», який помер у київській лікарні. Побратими та рідні воїна звинувачують у недбалості лікарів і впевнені, що військовослужбовця вбили у клініці. Вадим — спортсмен і професійний футболіст, родом з Конельської Попівки на Черкащині. На війну пішов добровольцем у квітні 2022 року, його вважали у бригаді одним із кращих спеціалістів із розвідувальних безпілотників. Захисник обіймав посаду молодшого сержанта, командира відділення безпілотників. Відомо, що Вадим помер у ніч на 17 липня на території Київської міської клінічної лікарні № 4, де вже закінчував проходити реабілітацію після встановлення діагнозу «легка форма неврозу». Медики заявили, що у молодшого сержанта настала «раптова смерть», хоча, як стверджують очевидці, його тіло було в ранах та синцях. Саме тому вони віддали тіло героя на повторну експертизу, адже вимагають справедливості та покарання винних. Справою вже займається поліція, проте поки нікого із представників лікарні від посади не відсторонили… У загиблого захисника залишились батьки, брат та племінниця.
«Близько місяця провів під Мар'їнкою, син писав мені, що там було пекло»
— Вадим змалечку мав хист до футболу та у шкільні роки потрапив до столичної дитячо-юнацької спортивної школи «Арсенал», — розповідає «ФАКТАМ» батько загиблого воїна Віктор Годований. — Після того син грав у дублюючому складі у футбольному клубі «Говерла», що на Закарпатті. А потім повернувся до Києва, де працював на будівництві й виступав у команді «Базис» з Умані. На жаль, власної родини він так і не встиг створити. Маючи педагогічну освіту, син планував здобути ще одну — у сфері будівельної справи, зі своїм другом Романом вони багато на цю тему спілкувались. Він хотів з цим пов'язати своє життя, але не судилося. Повномасштабна війна застала сина на роботі. У квітні 2022 року, попри певні проблеми зі здоров’ям, він добровольцем пішов в армію та потрапив у 95-у окрему десантно-штурмову бригаду. Служив у розвідці, займався безпілотниками. Вадим мав до цього неабиякий хист, був у всіх гарячих точках. Перед новорічними святами близько місяця провів під Мар'їнкою. Син писав мені, що там творилось пекло, їх обстрілювали фосфорними бомбами. Двічі на день щодня я молився, щоби мій син та всі наші бійці вижили в тому пеклі!
Потім Вадиму дали 10 днів відпустки, він приїхав додому, ми були неймовірно раді. Ближче до весни у сина почалися проблеми зі здоров’ям. В окопах на нервовому ґрунті йому паралізувало пів тіла, турбували питання як неврологічного, так і психологічного характеру. Зрештою Вадим потрапив у Львові в госпіталь. Все було нормально. Але через постійний потік військових його перевели в Ужгород. Тоді у військову частину до Житомира. Якось син набрав мене й повідомив, що йому досвідчені бійці радять звернутись у лікарню. Через знайомого вийшов на Київську міську клінічну лікарню № 4. Я теж приїхав туди, нас направили у відділення неврології, де я познайомився із завідувачкою Аллою Миколаївною. Після спілкуванням з Вадимом вона заявила мені, що у них повний консенсус і все буде добре. Єдине, що син попросив її, — не давати антидепресанти, бо вони не надто добре впливають на самопочуття.
Минув тиждень, ми весь час спілкувались із сином. Ніщо не віщувало лиха. Потім я приїхав провідати Вадима. Він ще попросив мене привезти 300 його доларів, бо хотів щось там купити собі з одягу та взуття. Вадим був у настрої, жартував. Я ще зайшов до завідувачки відділення, з її слів зрозумів, що лікування йде за планом.
«Найстрашніші у світі слова, які пектимуть в моєму серці завжди: «Ваш син Вадим помер о 17:15»
14 липня, пригадує Віктор Годований, його сина перевели у відділення реабілітації.
«Одна з медпрацівниць, посади якої я не знаю, дала йому таблетку, — говорить батько бійця. — Коли Вадим поцікавився, що то, вона відповіла, що снодійне. Син випив її та вийшов на вулицю покурити. Там сиділи охоронці. Він лише присів на лавку, та йому різко стало зле. Вадим впав. Не міг піднятись. Просив охоронців допомогти йому, але ті лише насміхались, мовляв, «обнюхався» чогось. Якимось чином Вадим потрапив до своєї палати. Наступного дня син помітив, що в нього зникли 100 доларів. Він попросив охоронців показати записи з камер, просив повернути гроші, адже вони зароблені кров'ю. Ті у відповідь вживали лайку. Син звернувся до побратима, і вони вже разом попросили охоронців віддати кошти. В результаті виник конфлікт. Остання розмова з мамою у Вадима була ввечері в суботу, 16 липня. Він усе їй розповів, був ображеним, казав, що боляче, що він воював і зустрівся з таким ставленням. Мама його заспокоїла, я теж написав повідомлення, щоб не хвилювався. Я вже собі зараз аналізую, що син міг пережити все, тільки не приниження. У неділю ми вже не спілкувались, бо син попросив не чіпати його. Наступного дня дивлюсь у соцмережі — нема сина в мережі. Набрав його побратима Андрія з палати, він не брав трубку. Потім мені повідомили, що Вадим у реанімації… Я бігом збиратись — і до Києва. Але дорогою знову дзвінок. І найстрашніші у світі слова, які пектимуть в моєму серці завжди: «Ваш син Вадим помер о 17:15».
Я не міг отямитись, не розумів, що ж стало причиною. Подзвонив командиру сина Дарію Зайаді. Він того ж дня був у Києві. Разом ми поїхали до лікарні. Там мені заявили, що син у морзі. Я благав пустити мене до Вадима, а в мене вимагали якийсь дозвіл. Дві години вони мене там мучили, поки не приїхали синові побратими. Зрештою мене пустили до моргу. Я ледь не зомлів від побаченого. У сина були побиті голова, шия, живіт у колотих ранах. Вадима перед загибеллю жорстоко побили…
Друг, який лікувався разом із бійцем «Фізруком», розповів його рідним, що того вечора була повітряна тривога. Вадим пішов в укриття, та звідти не повернувся, на дзвінки не відповідав. Згодом товариш знайшов захисника — скривавленого, неподалік бомбосховища. Він просив лікарів, аби ті рятували Вадима, але ті стверджували, що вдіяти нічого не можуть. В результаті воїна занесли в палату та прив’язали до ліжка. А вже за кілька годин, коли той був уже в критичному стані, відправили до реанімації, де він і помер… Рідні та побратими впевнені: Вадима могли побити охоронці, з якими він мав конфлікт через гроші. Сліди крові в бомбосховищі відразу ж прибрали. Камер там не було.
Читайте також: Мобілізований інвалід з дитинства помер після другого епілептичного нападу у перший же день в армії
«Є фото, на якому видно, що Вадим лежить у палаті з прив'язаними до ліжка руками»
— Вадим звернувся до лікарні через легку форму неврозу. Під час сильного хвилювання з'являється, наприклад, біль у кінцівках. У військових так часто буває. Останній контакт із Вадимом був 16.07 о 21:35. У цей час він був іще на зв'язку та листувався зі своїм побратимом, — повідомив «ФАКТАМ» командир померлого військовослужбовця Дарій Зайада (позивний «Сирієць»), головний сержант розвідвзводу в батальйоні 95-ї ОДШБр. — Уже о 22:02 Вадим вийшов із бомбосховища на території лікарні — за 200 метрів від відділення, в якому він проходив лікування. І на той момент він уже перебував у критичному стані. Вадим падав на землю і перебував у стані агонії та повної розгубленості. Важливо зазначити, що Вадим уже 8−9 років не вживає алкоголь, від слова зовсім! У товариша був особистий конфлікт з охороною клініки, ба більше, ми знаємо вже багато чого, що в цій клініці відбувалося раніше, з якою недбалістю ставилися до здоров'я та до життя людей. Є всі приводи вважати, що його піддавали насильству, що його провокували, коли перебував під впливом медичних препаратів, і що йому могли прописати той засіб, який його згубив.
Побратим знайшов Вадима під деревом у нестабільному стані. І, за його словами, почав кликати на допомогу працівників лікарні. Але йому відповіли, що допомагати не будуть. Чим вони керувалися, чи думали, що, можливо, йому не потрібна допомога?! Ми не можемо сказати, які були їхні мотиви. Але його не забрали до лікарні та не надали допомогу одразу. Побратим кликав охорону, кликав на допомогу медсестер і лікарів. У результаті він викликав «швидку» допомогу телефоном. Є підтвердження дзвінка у «швидку». Співробітники «швидкої», яка приїхала на територію лікарні з іншої лікарні, намагалися стабілізувати Вадима. За словами побратима, охорона підняла бійця й віднесла в палату. Не в реанімацію, а саме в палату…
Співрозмовник розповів, що є фото, на якому видно, що Вадим лежить у палаті з прив'язаними до ліжка руками.
— Коли побратим побачив, що стан бійця погіршується, він знову здійняв паніку, щоб його належно оглянули й надали допомогу, — продовжує Дарій Зайада. — Тільки після цього його відправили в реанімацію. За версією лікарів, через 16 годин він помер у реанімації. О 17:15 у понеділок про його смерть повідомили батькові. Є привід вважати, що помер він набагато раніше. Того ж вечора ми разом із батьком були в лікарні й просили журнали, де є зафіксований час смерті та інші деталі, але не отримали цієї інформації. Приблизно
.jpg "Вадим Годований у київській лікарні. На фото видно, що на обличчі є рани")
Дарій додає: Вадим Годований, якби не ця трагедія, міг би принести ще багато користі країні, яку любив і боронив.
— Це була сильна та яскрава особистість, військова справа йому легко давалась. Потім на моє прохання його призначили командиром підрозділу з БПЛА, та з часом він став відповідати за безпілотники всього свого батальйону, але неофіційно, бо такої посади просто не було, — пояснює Дарій Зайада. — Це дійсно серйозний та важливий напрямок, і Вадим був одним з кращих спеціалістів, практиків. Довіра командування до цього бійця була на дуже високому рівні. Я навіть планував забрати найближчим часом товариша до одного зі спецпідрозділів за наказом Генштабу. Але не встиг…
Читайте також: «Врятував сотні життів воїнів, заслуговує на звання Герой України»: побратим про загиблого добровольця
«Для встановлення причини смерті військового проводиться судово-медична експертиза»
Головна лікарка Київської міської клінічної лікарні № 4 Тетяна Мостепан розповіла «Суспільному», що те, що сталося з Вадимом, зафіксували камери спостереження:
«Є відеозаписи, все передано слідству. Ми відкриті до співпраці. Є судмедекспертиза. І тоді вже будуть якісь коментарі. На період слідства від роботи нікого не відсторонювали. Сховище нині прибране».
Як повідомили у пресслужбі поліції Києва, за фактом смерті захисника розпочато два кримінальних провадження.
«31-річний військовослужбовець знаходився на лікуванні у медустанові з 30 червня. 16 липня о 23:50 друг померлого, який проходив лікування з ним в одній палаті, виявив останнього на вулиці на території лікарні у збудженому та неадекватному стані. Він повідомив працівників муніципальної охорони медзакладу, — розповідають правоохоронці. — Співробітники разом з медиками доправили потерпілого до палати, пізніше чоловік був переведений в реанімацію. 17 липня лікарі констатували смерть військовослужбовця. Після отримання виклику щодо смерті чоловіка на місце прибула слідчо-оперативна група Солом’янського управління поліції. Правоохоронці опитали персонал лікарні, охоронців, вилучили відео з камер зовнішнього спостереження, а також з нагрудних бодікамер працівників муніципальної охорони. Криміналісти ретельно оглянули бомбосховище, до якого ввечері заходив військовий. Розпочато два кримінальних провадження: за ч. 1 ст. 115 ККУ — умисне вбивство та ч. 1 ст. 140 ККУ — неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. Для встановлення остаточної причини смерті військового проводиться судово-медична експертиза».
Ще одна кричуща несправедливість, яка обурює батька Вадима Годованого, — це те, що досі від командування його бригади він не почув жодного слова співчуття.
— Я неодноразово телефонував на гарячу лінію 95-ї ОДШБр, — говорить він. — Слухавку взяла молодший сержант Берегова. Я поцікавився, де на даний час находиться мій син. Вона надала мені номер телефону заступника начальника штаба з мобілізаційної роботи бригади. Я задав аналогічне запитання: де находиться мій син? Він відповів, що про нього знає вся Україна, а я йому кажу: «Чому до сих пір мене про це ніхто не повідомив? Чому керівництво 95-ї бригади, яке мало б це зробити в перший день, цього не зробило, чому навіть не висловили співчуття, чому не стали на його захист, а навпаки, почали цькувати його найкращого друга Дарія, який став на захист Вадима?! Значить, для них він живий? Йому платять заробітну плату? Всю розмову чула Вадимова мама, яка сиділа біля його фотографій і плакала…
Вадима Годованого досі не поховали, адже рідні очікують на висновки судово-медичної експертизи. Та добиватимуться притягнення винних до відповідальності, бо тепер ця справа не лише для них, а для всіх, хто знав Вадима, — справа честі.
«ФАКТИ» розповідали також про те, що у Луцьку рідні та близькі змушені були зупинити похорон 42-річного захисника Андрія Коробка після того, як матір виявила на тілі сліди побиття.
4752Читайте нас у Facebook
