«Під час відспівування із носа сина потекла кров»: матір військового зупинила похорон, бо не вірить у смерть сина від інфаркту
«Мені заявили, що Андрій помер не в бою, а через хворе серце»
— Я лише в серпні минулого року чоловіка поховала, а тут знову таке страшне горе. Лишилася одна, — розповіла «ФАКТАМ» матір воїна Зоя Коробко. — Оббрехали мою дитину, спаплюжили, це наруга над людиною. Мені так соромно перед дитиною, я на колінах перед труною просила в нього вибачення… Він же з 2014 року був на передовій й завжди казав: «Мамо, я тебе та наш народ захищаю, аби ви спокійно спали. Хто піде, як не я».
Ви знаєте, Андрій був дійсно золотим сином! Ми мешкали разом, син не встиг створити власної родини. Працював будівельним столяром, часто робив дахи на церквах. Мені здається, що нема такої людини, кому б він у чомусь відмовив. За 42 роки він дійсно ні на що не хворів. Після Революції гідності Андрій відразу пішов добровольцем на фронт у складі 51-ої окремої механізованої бригади, яка пережила пекло в Іловайську. Потім син повернувся, десь рік побув і знову пішов служити, тільки вже у складі 128-ої бригади. Виконував бойові завдання на Донеччині, мав авторитет серед побратимів. Всі медичні комісії проходив ретельно, із серцем проблем не мав. Єдине, що наголошував — серце болить в нього хіба що за Україну…
Двічі Андрія викликали на військові збори, зрештою навесні 2022 року його взяли до 35-ої окремої бригади морської піхоти. Зі слів сина знаю, що він перебував на території Дніпропетровської області, але жодних подробиць від нього не чула. Мені невідомо, як він опинився на Донеччині. Напередодні ми говорили з Андрієм, ніщо не віщувало біди, син не скаржився на погане самопочуття. Аж раптом 12 липня прийшли з військкомату й сповістили, що син 10 липня помер внаслідок інфаркту міокарда у селі Комар Донецької області. Я кричала до них: «Хлопці, як же так? Він здоровий був. Куди їхати, де забирати?» А вони до мене: «Не потрібно нічого, вже везуть».
Командування нічого не хотіло пояснювати. Ба більше, я чула різні версії смерті сина. Одні стверджували, що Андрій ще дихав і його рятували у лікарні, інші наголошували, що помер на ліжку в бліндажу, деякі казали, що тіло знайшли десь у полі без ознак життя. То хіба тут можна дізнатись правду?!
Жодних супровідних документів, наголошує матір воїна, їй не надали.
— Сина привезли у мішку — брудного, всього у крові, — продовжує мама. — Без телефону, паспорту, без нічого. А він завжди все з собою носив. Так звідки ж дізнались, хто він такий та куди його везти? Мені подзвонили з луцького моргу і запросили на впізнання. Відкрили голову — він… Більше не давали можливості побачити сина. Просила забрати на ніч додому, адже так роблять за традицією, але отримала відмову.
Після того мені заявили, що Андрій помер не в бою, а через хворе серце, тому і хоронити його будуть не на Алеї Слави. Й відспівувати у Центральному соборі теж «не положено». Почувши це, в мене мову відняло на кілька хвилин. Тоді потекли сльози. Я відповіла представникам військкомату: «Він же помер на Донеччині. На фронті. Не в мене на ліжку ось». Та вони й слухати не хотіли… Складалось враження, що всі хотіли якнайшвидше поховати сина, бо вже о 10 ранку з місцевого храму його повинні були везти на кладовище…
Впросила місцевого отця Бориса й він погодився по-християнськи провести Андрія в останню путь. Вже під час відспівування у сина пішла з рота сукровиця, а з носа кров. Моя сестра звернула увагу на те, що комір дуже піднятий. Попросила мене глянути, бо думала, що Андрія, певно, погано помили й приховали це. Я розстібнула та жахнулась. Там все синє! На шиї слід від взуття! Права рука вся синя, палець на ній повністю вивернутий та стесаний. Всі люди це бачили, які були поруч, й підтримували версію, що Андрія жорстоко побили. Тому й спинили похорон та почали мітингувати. Зрештою, на вечір тіло таки забрали в морг для проведення повторної експертизи. Але тамтешні працівники відкрито насміхались, що це вже трупні плями.
«Всі ці висновки — брехня! Прийду до тями й продовжу боротьбу»
Пресофіцерка Волинського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Уляна Кравчук повідомила «ФАКТАМ», що вони не беруть участі в організації чи проведенні судово-медичної медекспертизи (СМЕ):
— До функцій ТЦК та СП не входять проведення або дозвіл на проведення СМЕ. Після розтину тіла видається лікарське свідоцтво про смерть, далі на його підставі родині необхідно самостійно звернутись до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про реєстрацію смерті та отримання свідоцтва про смерть. У разі незгоди родичів загиблого чи померлого військовослужбовця із судмедекспертизою, після надходження тіла, сім’я може самостійно звернутись до лікаря-патологоанатома, судово-медичного експерта чи до представників поліції.
Читайте також: «Зібрались на похорон, і тут дзвінок: «Ваш син вже давно похований як невідомий солдат»: родина загиблого тепер добивається ексгумації
Щодо смерті Андрія Коробка у ЄРДР були внесені відомості за ч. 1 статті 115 ККУ з відміткою «природна смерть».
— А вже після проведення розтину буде прийнято кінцеве рішення, — пояснив начальник слідства Луцького райуправління поліції Аркадій Найдич.
Але через тиждень після похорону висновок судмедекспертизи не змінився — Андрій Коробко помер від інфаркту міокарда. Матір військового у результати обох експертиз не вірить, проте наступного ж дня таки поховала сина.
— Вже придали землі мого Андрійка. Вже не лежатиме він у морзі й очі нікому не мулятиме, — сказала вона «ФАКТАМ». — Уявіть собі, мер таки дав добро, щоб сина поховали на Алеї Слави… Тільки їдемо з кладовища, я розбита… Всі ці висновки — брехня! Прийду до тями й продовжу свою боротьбу, не дозволю нікому образити честь мого сина.
Після повторної експертизи, додає начальник слідства Андрій Найдич, кримінальне розслідування ще триває:
— Правоохоронці будуть приймати рішення, коли отримають висновки комісійної судово-медичної експертизи тіла. Сліди насильницької смерті на тілі померлого відсутні, нема потреби у додаткових експертизах.
Раніше «ФАКТИ» розповідали деталі скандалу в навчальному центрі на Житомирщині, де офіцер побив солдата.
3681Читайте також: «Два ножових поранення збоку, третє — у серце»: дружина загиблого бійця отримала «похоронку», де чоловіка вважають самогубцем
Читайте нас у Facebook
