Марафон може перетворитися на біг по колу: Валерій Пекар — про три варіанти розвитку подій у війні, яких боїться Захід
Український підприємець і громадський діяч Валерій Пекар вважає, що подальшу долю війни потрібно визначати не нашим західним партнерам, а Україні треба проявляти ініціативу й показати можливі сценарії того, яким Київ бачить післявоєнний світ. Це, на його думку, дасть можливість сформулювати запит на ті ресурси, які необхідні для реалізації цього сценарію. Крім того, Україна має стати ініціатором міжнародної коаліції за сталий мир, куди увійдуть не тільки наші західні партнери, а й країни Глобального Півдня
«Подальшу долю війни і миру визначає позиція наших західних союзників. Звичайно, вона не консолідована, там є різні думки, але наразі мейнстрим вже окреслився. І він не приносить нам радості.
Західні еліти дуже бояться трьох варіантів розвитку подій:
1. Західні еліти бояться поразки України: це означає політичний провал всіх, хто підтримував Україну, та посилення світової авторитарної осі, з великою ймовірністю поширення російської агресії в Європі та початку китайської агресії.
2. Західні еліти бояться поразки росії: це означає розпад, колапс, гуманітарну катастрофу, масштабну кризу біженців, безконтрольне поширення ядерної зброї та надмірне посилення Китаю.
3. Західні еліти бояться затягування війни: це означає накопичення втоми їхніх суспільств, загострення внутрішньополітичних протистоянь та врешті поразку України з усіма наслідками з першого пункту.
Якщо ви боїтеся поразки України, поразки росії, затягування війни — то що залишається?
(Зазначу у дужках, що якщо для вас всі сценарії погані, то це означає, що ви вже програли, принаймні у своїй голові. Натомість виграв той, для кого всі сценарії хороші чи хоча би прийнятні, а це нині Китай. Але якщо для вас всі сценарії погані від самого початку, значить, у вас від самого початку була неадекватна картина світу.)
Отже, що залишається західним елітам?
По-перше, залишається мріяти, як все було би добре, якби Україна капітулювала протягом кількох днів чи тижнів навесні 2022. Бо тоді не було би жодних проблем, не було би війни (насправді навпаки), не було би необхідності забирати гроші з бюджету своєї країни тощо. Своєю стійкістю Україна зробила їм всім проблему (насправді навпаки).
По-друге, залишається жити міфами, які дозволяють продовжувати користуватися старою неадекватною картиною світу. Наприклад:
а) путін помре (насправді путін не помре, бо не може померти людина, в якої кілька двійників, керованих людьми з найближчого кола);
б) після смерті путіна президентом росії стане Навальний (насправді ні, бо реальна влада в руках ФСБ та інших кланів, і навіть якщо Навального випустити та призначити президентом, це нічого не змінить);
в) після смерті путіна та обрання й інавгурації Навального він за 1−2 роки демократизує росію (насправді ні, бо для демократії потрібні громадяни та інституції, а нема ні того, ні іншого).
По-третє, окрім поразки України, поразки росії та затягування війни, можна придумати ще четвертий варіант — заморожування війни. Але для переговорів і заморожування потрібно якось отримати згоду української та російської сторін, а на це жодна з них не згодна: українське суспільство не схвалить такої поведінки українських політичних лідерів, а путін також не хоче переговорів, бо вважає, що час грає на нього — треба лише дочекатися виснаження України.
Четверте, врешті, можна нічого не робити й сподіватися, що щось станеться, і це змінить ситуацію чи призведе до появи нової інформації. Наприклад, путін помре (див. вище). Саме це зараз і роблять західні еліти, проголошуючи гасло «ми будемо з Україною стільки, скільки треба», — скільки треба для чого?
Отже, відсутність бачення того, як завершиться війна, робить завершення війни досить складним, я би навіть сказав, неможливим. (Сподіваюся, ні в кого вже не залишилося ілюзій щодо того, що вихід ЗСУ на кордони 1991 року означає завершення війни.)
Що робити?
Шлях лише один: Україні треба проявляти максимальну суб'єктність й ініціативу в питанні завершення війни. Усвідомити, проаналізувати та показати нашим союзникам можливі сценарії післявоєнного світу.
Узгодити бажаний сценарій та сформулювати запит на ресурси й механізми, потрібні для його реалізації. Подолати власний комплекс меншовартості, а також колоніальне мислення та ментальні пастки наших союзників.
Залучити на свій бік західних інтелектуалів та публічних осіб. Надіслати виразне й чітке повідомлення незахідним країнам (яких не дуже коректно називають «Глобальний Південь»).
Сформувати антиімперський блок всередині рф. Наповнити світовий інформаційний простір вірусними мемами. Зібрати міжнародну коаліцію за сталий мир, як ми зібрали коаліцію на захист України. Інакше наш марафон перетвориться на біг по колу", — пише він у Facebook.
Нагадаємо, журналіст Павло Казарін впевнений, що саме від результату війни залежить той порядок денний, яким наша країна житиме у майбутньому. Питання в тому, чи стане Україна ще однією країною західного світу, чи навпаки буде наполягати на суверенному праві йти своїм особливим шляхом.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1236Читайте нас у Facebook
