«Люди збирають все своє життя в 2 сумки. Їх більше не турбують графіки відключення світла»: військкор про контраст між фронтом і тилом
Про розчарування та відчай від контрасту між реаліями війни та буденними проблемами мирного населення написав у Facebook військкор Міноборони України Антон Шевельов. Він критикує суспільство за те, що воно не усвідомлює серйозність ситуації та продовжує жити у відносному комфорті, не зважаючи на втрати та руйнування на фронті. Шевельов закликає до самоорганізації, дорослішання та готовності приймати реальність, щоб мати шанс на життя у власній країні.
«Повернувшись з позицій до умовної цивілізації, яка досить скоро перестане бути цивілізацією і буде зруйнована і перетворена на ще одну фортецю, затерту до землі КАБами, бачу пост Serhii Kovalenko.
Київ, Дніпропетровщина та Донеччина — екстрені відключення.
Потужностей енергосистеми не вистачає, щоб забезпечити стабільне постачання. Графіки не діють…
І чорт мене дьорнув зайти в коментарі:
«Задолбали, як тільки повинні включити після 6 годин без світла, якусь хрінь придумали… Явно не 100% вимикань буде. Так забезпечуйте постачання де не було пів дня»
В цей час мені приходить повідомлення: «Тоха, памʼятаєш на Х позиціях, коли ми були, я тебе знайомив з ХХХХХХХ? Він загинув, скинь будь ласка його фото в гарній якості» .
«Знову Дніпро та Київ крайні»
Мимо мене по вулиці проноситься евак.
«Востаннє е/е була о шостій ранку, потім екстрені відключення, тепер просто відключення. Це точно справедливо?»
Десь відносно недалеко чутно прихід пакету РСЗВ.
«Те, що ви робите — це знущання над КИЯНАМИ»
На моїх очах вмирають і вимирають Мирноград і Селідово, пролітая через Мирноград, майже кожен день фіксую нові руйнування.
Десь тиждень тому в Селідово мені говорять на останньому працюючому відділені «Нової пошти»: «Поздоровляємо, ви наш останній клієнт!»
«Все ж у цьому є щось дивне і несправедливе — коли напередодні ввечорі заявляється про „дві черги“, люди планують працю, вночі ніби не летять сотні ракет, а вранці екстрені і всьо»
В стрічці зʼявляється страшна новина — «загинула Наталя Кузнєцова».
Я сиджу, дивлячись в нікуди, в якусь чорну безкінчену прірву…
«Решта часу без світла. Неможливо навіть пристрої і павербанки зарядити за такий час. При цьому вночі видно дома, де включають відповідно графіка. Якось справедливіше треба розподіляти те що є»
«Навіщо вчора було обіцяти, що сьогодні діють стабілізаційні відключення? Сім п'ятниць на годину. Досить тероризувати народ світлом, і так достатньо одних терористів»
Небо затягує білим димом, десь щось горить, убакс вже перманентно пахне, ніби то я з шашликів повернувся.
«І ще питання, а коли очікується покращення?»
В невеличкому пгт на Донеччині працює кафе — ми замовляємо обід, 2 порції домашніх пельменів. За 20 хвилин до нас підходить дівчина і говорить що порція всього одна. Я замість пельменів замовляю собі іншу страву. Приносять пельмені, Тоха дає мені спробувати — вони ідеальні! Питаю: «А будуть ще пельмені?» Дівчина відповідає, що вони закриваються назавжди, ще трохи на замовлення попрацюють, щоб залишок продуктів вичерпати і все. І це остання порція пельменів яки вони робили…
Все більше хочеться обірвати всі звʼязки з мирним життям, все більше бажання закритись від зовнішнього світу, який транслює в сторіз кафе, концерти, таро, демонстрацію, як вони проживають своє найліпше життя. Ваших графіків може взагалі не стати, ваші дрібні проблеми, які ви вважаєте проблемами, можуть скоро вас взагалі не турбувати. Мій друг зі Словʼянська говорить нам якось ввечорі: «Хлопці, я вас прошу, якщо таки вони дійдуть до нас, взірвіть мій будинок, я не зможу жити, знаючи що вони шаряться по моєму будинку». Це звучить наче як в жарт, але від цих слів стає моторошно, бо я знаю, що на початку 2022-го його будинок вже мінували. Я бачу на власні очі, як люди кидають все, збираючи все своє життя в 2 сумки. Їх взагалі більше не турбують графіки відключення світла: «Це наші кури і індики, заріжте їх, будь-ласка, хоч буде вам їжа»
Прохання трохи роздуплитись і прийти в себе, самоорганізуватися і подорослішати — це навіть не прохання, це нагальна потреба для суспільства, якщо ми хочемо мати шанс на існування. Бо якщо ні, то у мене для нас всіх дуже погані новини…"
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
985Читайте нас у Facebook
