«Наче в тирі росіяни розстрілювали нас з гармат та кулеметів»: 10 років Іловайської трагедії, розслідування причин якої може й не завершитись

«Якби наказ виходити з Іловайська нам дали 25 або 26 серпня, то ми б всі вийшли»

— Понад 10 років тому я пішов на війну добровольцем: другого червня 2014-го прибув в одну з військових частин Національної гвардії України, де формувався батальйон «Донбас», — розповів «ФАКТАМ» майор Володимир Бабенко. — Тоді я мав військове звання старший лейтенант. Нас, офіцерів, зібрали в солдатському клубі, перед нами виступив генерал Кривенко: «Ми новостворена Національна гвардія України — колишні Внутрішні війська. Маємо на озброєнні автомати, кулемети, пістолети. Чи цього достатньо, щоб воювати?» Я підняв руку, сказав, що служив в радянській армії, спеціаліст по протитанкових комплексах «Фагот», протитанкових гранатометах СПГ-9М. Генерал запитав: «Якщо ми запросимо це озброєння у Міноборони, зможете підготувати особовий склад?» — «Так точно, зможу». — «Напишіть рапорт». Нам передали це озброєння, а також автоматичні гранатомети, міномети та зенітні установки. Зауважу, що я був не єдиний кадровий офіцер з досвідом. Скажімо, застосуванню в бою мінометів бійців вчив офіцер з позивним «Ахмед».

Так от, значною мірою завдяки тому, що наш батальйон спеціального призначення «Донбас» отримав важке озброєння, ми стали фактично штурмовим підрозділом. Нас направили в зону проведення, як тоді казали, антитерористичної операції. Ми брали участь у звільненні Попасної, Лисичанська. Після того був Іловайськ.

— Які з цих операцій стали найважчими, які найбільше запам’яталися?

— Власне, всі ці бої були не легкими, тому всі й запам’яталися. В Іловайську ми знищували техніку противника в умовах фактично повного оточення.

— Коли ви заходили в це місто, було розуміння, що опинитесь в мишоловці?

— Те, що ми 24 серпня опинились в оточенні, я знав. Був намір вивести нас з того оточення — щодо цього зі мною зв’язувався офіцер 93-ї бригади, яка згодом отримала назву «Холодний Яр». Але була потрібна команда вищого керівництва. Якщо конкретно, то генерала Хомчака (ми йому підпорядковувалися). Команда надійшла запізно — 29 серпня. Якби наказ виходити з Іловайська нам дали 25 або 26 серпня, то, ми б благополучно всі вийшли. Я так вважаю.

Тут слід сказати, чому, власне, ми опинилися в Іловайську в оточенні. Річ у тім, що в День Незалежності України російські війська зайшли на територію України з Ростовської області. Коли я знаходився в полоні, російський офіцер сказав таке: «Ваш (тобто Порошенко) решил провести парад, а наш решил показать, что у нас есть армия. Нам приказали — мы вошли».

— Що було безпосередньо перед тим, як ви опинилися в полоні?

— Було так: вийти з Іловайська ми мали по так званому «зеленому коридору». Але спершу я зі своїм взвод, зайнявши оборону на околиці хутора Кобзарі, прикривав відхід нашого батальйону з Іловайська. Коли батальйон вийшов, ми за наказом рушили його наздоганяти й доєднались до нього в селі Червоносільському (належить до Іловайської громади. — Авт.).

— Там ви продовжували знаходитись в оточенні?

— Так.

Читайте також: «Під час затишшя на щось присів. Потім зрозумів, що це були тіла загиблих хлопців»: розповідь очевидця Іловайської трагедії

— Були хоч якісь шанси вирватись звідти?

- Фактично ні. Розповім детальніше: в селі зібрали всі українські сили, які виходили з Іловайська — підрозділ ЗСУ, Національної гвардії, добровольчі батальйони. Власне, те село розміщено на одній широкій вулиці. На ній вишукувалась величезна колона з військової техніки та звичайних автівок, які ми використовували.

Як я вже сказав, начебто були проведені переговори з російською стороною і досягнуто домовленості, що вийдемо по «зеленому коридору». Але коли ми ще знаходились в селі, почалися обстріли — росіяни стали гатити по нас з мінометів та гаубиць. Тож ми були змушені негайно почати рух, щоб вийти з села. Коли колона опинилась на трасі, я побачив, що росіяни окопалися вздовж неї з обох боків. Наче в тирі з відстані 200−300 метрів вони розстрілювали нас прямою наводкою з гармат та кулеметів. За такого щільного вогню прорватися було неможливо.

«В полоні я був дві доби. Але за ці дві доби вигріб по повній»

— Як ви потрапили в полон?

— Ми їхали в мікроавтобусі Renault Trafic. Буквально поруч з ним влучила російська ракета. Наша машина не могла їхати далі.

— Ви втратили свідомість?

— Ні. Ми вискочили, розосередилися. Могли прийняти бій, але мали лише стрілецьке озброєння — автомати. А російські десантники, які протистояли нам, мали РПГ (реактивні протитанкові гранатомети), кулемети. Я вступив в переговори з їхнім офіцером. Він сказав: «Начнешь огневой контакт, положишь хотя бы одного моего бойца — пристрелим вас всех». Ситуація була безвихідна. Так ми й потрапили в полон до костромських десантників 331 ударного полку повітряно-десантних військ російської федерації.

Коли нас везли з того місця, я побачив, що далі вздовж траси, по якій ми намагалися вирватися в напрямку райцентру Старобешево, окопані російські танки. Тобто, якби росіяни не зупинили наш Renault Trafic вистрілом ракети, то далі нас знищили б їхні танки.

— Як з вами поводилися російські десантники?

— Нормально: насилля не було, давали воду, погодували. Але потім вони віддали нас сепаратистам, які безжально били. Мені зламали два ребра, вибили зуби. Єдине, що вони надали кожному з нас можливість зробити по одному дзвінку родичам.

— Де вас утримували?

— В будівлі, де до окупації Донецька розміщувалось управління СБУ по Донецьку та Донецькій області.

— На кого вас обміняли?

— На російських десантників (це не та група «заблукавших» десантників, яку показували по телевізору). Російські командири не хотіли розголосу, тому пішли на обмін на рівні військових частин — Служба безпеки України участі в цьому не брала. Сепаратисти загрузили нас, 17 офіцерів, в машину. Я спитав, куди нас везуть. «К русским — меняют вас». В полоні я був дві доби. Але за ці дві доби вигріб по повній.

— Вже є офіційні результати розслідування Іловайської трагедії?

— Заведено кримінальну справу, розслідування веде Офіс генерального прокурора. Але, на жаль, не всі офіцери дають покази. І це гальмує справу. Після початку повномасштабного вторгнення розслідування зі зрозумілих причин йде не надто активно. Боюсь, що Іловайськ, на жаль, буде забутий.

Як повідомили «ФАКТАМ» в Національному меморіальному комплексі Героїв Небесної сотні — Музеї Революції гідності, документальна фотовиставка «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014» триватиме на Михайлівській площі до 22 вересня.

P. S. Згідно з офіційними даними, безпосередньо під час прориву з оточення загинули 254 українські воїни, ще 84 зникли безвісти.

Читайте також: Якби не Іловайська трагедія, росіяни дійшли б до Маріуполя, — полковник Євген Сидоренко

Фото зі сторінки Володимира Бабенка в «Фейсбуці»

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News