«Розмови про війни, в яких знову й знову воюватимуть наступні покоління українців, створюють хибне відчуття безнадії, а саме цього прагне ворог», — Валерій Пекар

«Зневіра -- ще гірше лихо, ніж марні сподівання, — пише Валерій Пекар. — Багатьом не подобається, коли я пишу про російські воєнні невдачі, про економічну кризу в росії, про поступовий занепад всіх імперських «скрєп».

Вони вбачають в цьому створення марних очікувань швидкого замирення чи навіть швидкої перемоги чи навіть швидкого розпаду росії. Щось на кшталт два-три тижні.

Але я ніде такого не говорю. Я постійно підкреслюю, що швидко не буде. Що Трамп не прийде -- порядок не наведе. Що розмови про швидкий мир і вибори вже за кілька місяців -- марні й шкідливі.

Але і в протилежний бік не треба хилитися. Розмови про столітню війну, про наступні війни, в яких знову й знову воюватимуть наступні покоління українців, -- не менш шкідливі. Вони створюють хибне відчуття безнадії, а саме цього прагне ворог. Битися в умовах безнадії можуть лише дуже сильні особистості, а таких за визначенням небагато. Більшості людей потрібна надія.

І надія справді є. Жодна війна не безкінечна. Жодна імперія не вічна.

Розмови про російсько-шведську війну, що тривала 21 рік, чи про Столітню війну не враховують принципової відмінності: давні війни -- це кілька коротких рішучих битв невеликих професійних армій, між якими роки маневрів і підготовки. Індустріальні війни нашого часу -- це щоденні бойові зіткнення сотень тисяч чи навіть мільйонів людей. Зовсім різні речі.

Війна як лісова пожежа -- сама випалює матеріал для свого продовження. Це не означає, що лісова пожежа є несерйозною, що вона швидко закінчиться, що не потребує протидії. Це означає, що вона не вічна й не безкінечна.

Зневіра -- ще гірше лихо, ніж марні сподівання. Бо не впадати в марні сподівання можна навчитися. А зі зневіри виходу нема.

«Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися», -- казав Віктор Франкл, в'язень концтабору, вчений, психіатр.

Щоб війна закінчилася, нам всім треба перемкнутися на режим війни. Поставити перемогу першим пріоритетом свого життя. Тому що все решта -- особисті здобутки, розвиток бізнесу, політичні перемоги, відновлення громад тощо -- є наслідком завершення війни та сталого миру. Не буде сталого миру -- не буде нічого.

Війна не завершується від мирних заклинань. Війна завершується тоді, коли накопичується критична маса зусиль. Ми ще далекі від цієї точки. Давайте наближати".

Фото із соцмереж

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News