Проти волі Гітлера і Сталіна: експерт про те, як гартувалася українська державність
Частина подій української історії десятиліттями замовчувалася, як-от, наприклад, входження Кубані до складу України, що ледь не відбулося. Іншою такою подією стало 30 червня 1941 року, коли у Львові відбулися Народні збори, на яких було одноголосно прийнято Акт відновлення Української Держави.
Як зазначає військовий експерт Дмитро Снєгирьов, на Княжій горі (Високому замку) було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державний акт населення України. Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об'єднатися для розбудови незалежної держави. Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою нового Державного Правління Ярослава Стецька — активного діяча ОУН, одного з найближчих соратників Степана Бандери.
На східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, розділених на три групи. Перед ними стояло завдання створювати українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі та в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
«Акт відновлення Української Держави
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця і Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення затяту боротьбу за свободу, закликає весь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.
Суверенна Українська Влада забезпечить українському народові лад, всебічний розвиток усіх його сил і задоволення всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України — Києві з волі українського народу.
3. Відновлювана Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься далі спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!"
У сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави в Західній Україні. Основна мета — поширення державності на всі землі України та створення повноцінної держави зі столицею в Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задоволення всіх їхніх потреб. Усе це — зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень.
Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного та політичного контексту. Давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на найвищому рівні мав «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 р. під час зустрічі з Ріббентропом у кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би випити за його здоров'я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я почувався в кремлі, як серед старих партійних товаришів».
За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах та авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 р. розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Тож дорікати ОУН у німецькій орієнтації потрібно лише після відповідного докору в бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. Політика ж сентиментів не знає: у ній є лише вічні інтереси та тимчасові союзники.
По-друге, орієнтація ОУН на режим Гітлера була насправді лише тактичним кроком. Дозволимо собі об'ємну цитату зі спогадів Степана Бандери.
«Було ясно, що відносно гітлерівської Німеччини не можна було надіятися на успішність переговорів, пред'являння вимог, переконувань і т. п. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспіх, і могли мати значення тільки як тактичні кроки, щоб мати і такі козирі, та приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійна політика мусіла йти по лінії доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а якщо треба, то й виразно проти неї».
Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, «залежало тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенности України».
Ту саму позицію відстоював і Ярослав Стецько, який особисто проголосив Державний Акт.
«Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка прагнула б установлюватися на Сході Європи та в поневоленій росією Азії. Для нас проголошення державности було початком боротьби, а не мирним осягненням мети. Якщо ж при нагоді проголошення державности прийде до конфлікту з німцями, то це буде створення доконаного факту протинімецького фронту, який рано чи пізно мусів би виникнути», — писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державного Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько та ще 300 членів ОУН не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941 року. А згодом Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух.
А в пізнішому звіті про події в Україні йшлося: «Вилучені друковані матеріали та зізнання заарештованих на той час людей Бандери доводять ще раз, що неможливо залучити членів організації Бандери до будь-якого позитивного співробітництва з німецькими чинниками. Залишається тільки зумовлений шлях нещадного винищення цієї організації».
«Отже, враховуючи викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державний Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державотворчою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети — створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). „Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за Неї“ — так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста», — резюмує Дмитро Снєгирьов.
Раніше Дмитро Снєгирьов розповів про справжній зміст 9 травня для України, який відбувся на 25 років раніше за прийняту в срср дату.
На фото в заголовку — прапор зі слідами крові одного з бійців УПА. Фото Національного музею історії України
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
39Читайте нас у Facebook
