«Диво» напередодні річниці масового вбивства «азовців» в Оленівці: росія дала можливість трьом з тих, хто вижив, звернутися до президента України

«Мені зателефонували в Телеграмі з незнайомого номера, і я побачила на екрані мого Сергія»

Ось що про це «диво» розповіла «ФАКТАМ» дружина Сергія Алєксєєвича Марія. Вони взяли шлюб дистанційно в квітні 2022-го, коли Сергій з побратимами бився з ворогом за Маріуполь, а Марія знаходилась в Хмельницькому.

- Нещодавно в месенджері Телеграм я неочікувано отримала повідомлення, що мене шукають в незнайомій мені групі, — каже Марія. — Зайшла в цю групу, і побачила там три прізвища — Лобов, Гондюл (їх дружини активні учасниці нашого ГО «Спільнота Оленівки») і мого чоловіка. Я зразу ж повідомила про це дружинам Олега і Артема. А також написала адміністратору групи. У відповідь отримала від адміна звістку, що не раніше, ніж через два тижні, зі мною зможе поговорити мій чоловік. Врешті мені зателефонували в Телеграмі з незнайомого номера, і я побачила на екрані мого Сергія — це був відеодзвінок. Нам дали можливість поспілкуватися приблизно хвилину. Сергій казав, що любить мене, мріє про повернення з полону. Згодом мені вислали відео нашої з ним розмови і його звернення до президента України Володимира Зеленського з проханням добитися обміну.

Таким же чином російська сторона дала можливість поговорити зі своїми дружинами Олегу Лобову і Артему Гондюлу, а потім надіслала жінкам відео цих розмов і звернення їх чоловіків до президента України Володимира Зеленського з вимогою добитися обміну. А Анні Лобовій до того ж вислали інтерв’ю її чоловіка якомусь російському медіа-ресурсу. Зауважимо, що коли почалася велика війна, донечці Анни і Олега Лобових було місяць від народження. Тож нещодавно під час телефонної розмови Олег вперше за два з половиною роки побачив свою дитину, яка вже почала говорити. Ось така вельми нетипова, несподівана історія.

Тут ще слід зазначити, що в громадській організації «Спільнота Оленівка» (вона об’єднує родичів «азовців», яких підірвали в бараку Оленівці) приблизно 150 учасників. Але майже вся робота організації лягла на плечі п’ятьох людей, серед яких саме дружини Сергія Алєксєєвича, Артема Гондюла і Олега Лобова.

- Комусь ще з полонених, які вижили під час теракту в Оленівці російська сторона надала можливість поспілкуватися зі своїми родичами? — ставлю питання Марії Алєксєєвич.

— Нам про це невідомо.

Важливо знати, що вже понад рік (тобто з початку травня 2023-го) не було обміняно жодного полоненого «азовця». Тому їх рідні активно добиваються від української влади, щоб їх долучили до переговорів з російською стороною щодо повернення полонених, аби мати можливість безпосередньо впливати на цей діалог. Вони хочуть знати, яку конкретно «ціну» росія вимагає за азовців. Але можливості брати участь в переговорах їм поки що не дають.

Також ці люди просять нашу владу посприяти в організації зустрічей з високопосадовцями держав, які весною 2022 року виступили посередниками в перемовинах з росією про умови здачі в полон захисників Маріуполя, і гарантами того, що цей полон триватиме не довго — не більше 3−4 місяців. Але і в цьому родичам поки що «зеленого світла» немає. Тож вони хапаються за будь-яку можливість, яка дає хоч крихітку надії на повернення полонених «азовців». Тому й оприлюднили відеозвернення з полону Сергія Алєксєєвича, Артема Гондюла і Олега Лобова до президента України Володимира Зеленського.

Нагадаємо, Українська сторона неодноразово публічно заявляла, що наполегливо добивається звільнення всіх наших полонених. Проте росія весь час гальмує цей процес, заблокувала обміни «азовців». А самим полоненим як мантру втовкмачує «Украина о вас забыла, вы там никому не нужны». Навіщо так вчиняє путінський режим, сподіваємося, зрозуміло.

«Тільки, коли вже майже настав ранок, прибули КАМАЗи, в кузови яких було наказано вантажити жертв теракту»

Тепер щодо безпосередньо другої річниці масового вбивства полонених «азовців» в Оленівці в бараці з символічним номером 200. Декого з тих, хто тоді вижив, згодом вдалося обміняти. В тому числі, Остапа Шведа. На початку нинішнього року він разом з представницею ГО «Спільнота Оленівки» Марією Алєксєєвич та дружиною одного з тяжкопоранених бійців їздив в Європу, щоб розповісти про російську неволю і попросити сприяння в визволенні з неї українських бранців.

- Що вас найбільш вразило з того, що розповів про теракт в Оленівці Остап Швед та інші колишні полонені, які пережили цю жахливу подію? — ставлю питання Марії Алєксєєвич.

- Те, що адміністрація колонія безсумнівно знала — барак номер 200 з полоненими «азовцями» буде підірвано. Адже хлопців, яких туди перевели, ретельно добирали. За остаточними списками збирали «азовців» з різних бараків. Сам барак «200» віддалений від інших — знаходиться в промзоні. Його готували для заселення інші бранці.

Коли проти ночі 29 липня відібраних для поселення в барак «200» «азовців» підірвали, охоронці й не думали надавати допомогу. Натомість відкрили пальбу з автоматів в повітря, кидали в поранених, які намагалися вибратися з-під палаючих руїн, світло-шумові гранати. А потім охорона просто пила каву і насміхалася над пораненими.

Ті з полонених, хто вижив під час вибуху і міг хоч якось самостійно пересуватись (серед них медик Остап Швед), відтаскували важкопоранених і надавали першу медичну допомогу. Вони виносили й тіла загиблих. Остап з іншими хлопцями просив у охорони бинти, найнеобхідніші медикаменти, щоб врятувати побратимів. Але максимум, що вдалося отримати — це старі простирадла. Хлопці їх розривали і перев’язували рани.

— Адміністрація колонії викликала лікарів?

— Відомо, що серед тієї жахливої ночі к колонії під’їхала «швидка». Полонені спробували передати через паркан кількох важкопоранених лікарям «швидкої». Проте охорона не дозволила це зробити. Тож багато, хто з важкопоранених за ніч стік кров’ю — помер, не дочекавшись повноцінної медичної допомоги. Тільки, коли вже майже настав ранок, прибули КАМАЗи, в кузови яких було наказано вантажити жертв теракту. Місця на всіх не вистачало, тож поранених клали одне на одного. Так і повезли в донецькі лікарні. Ці факти дають підстави вважати, що росія мала намір вбити всіх, кого вона перевела в барак «200».

Остапа Шведа і інших полонених з того бараку, які отримали відносно легкі ушкодження, в лікарні не відправили, а лишили в Оленівці — перевели на місяць в дисциплінарний ізолятор.

— Яка кількість полонених знаходилась в бараку «200» під час його підриву?

— За свідченнями звільнених з полону, в той барак спершу перевели 198 людей. Але п’ятьох потім забрали. Тож в ніч трагедії там знаходилось 193 людини.

— Всі вони бійці «Азову»?

— Так, за тими даними, які ми зараз маємо, скоріш за все, всі вони «азовці». Проте ані державним органам, ані нашій громадській організацій досі не вдалося скласти повний список всіх 193 полонених, які знаходилися в тому бараці. Тому ми не можемо на 100 відсотків стверджувати, що всі вони з «Азову».

«Прокидаюсь з думкою, що можу зробити для порятунку мого чоловіка»

— Скільки людей загинуло під час теракту в Оленівці?

— Різні джерела називають різну кількість — 52, 53, 54. В жовтні 2022 року росія повернула 62 тіла загиблих українських бійців, вказавши, що серед них є вбиті під час теракту в Оленівці. Ідентифікація кількох з цих тіл триває досі.

— Спитаю про вашого чоловіка. Як вам вдалося дізнатися, що Сергій вижив під час підриву бараку «200»?

- Те, що він в Оленівці, я дізналася ще до теракту, бо він потрапляв в кадр на декількох відео, які викладалися на російських каналах. Коли стався теракт, російське міноборони оприлюднило списки поранених і загиблих. В списку поранених я знайшла мого Сергія. Після того — третього серпня 2022 року — натрапила на відео, на якому він давав інтерв’ю російській знімальній групі про те, що сталося в Оленівці. Я побачила на цьому відео, що Сергій дуже сильно схуд, виснажений, знервований. Незабаром після того — 21 вересня — частину «азовців» повернули в рамках обміну полоненими. Вони до мене телефонували, розповіли, що Сергій живий і що через місяць лікування його повернули в Оленівку, а потім — відправили в якусь іншу колонію.

— Що Сергій розповідав в тому інтерв’ю російськи медійникам про теракт в Оленівці?

— Те, що чув два вибухи. На перший він навіть не звернув увагу, а після другого все почало горіти. Хлопці, які вижили, намагалися вибратися назовні. На вулиці їх зустріли охоронці, які, як я вже казала, стріляли в повітря. Поранені кричали, що вони просто рятуються, стріляти немає сенсу.

— Зрозуміло, що поки практично неможливо достеменно встановити, яким чином російська сторона організувала підрив бараку 200. Але яка версія зараз вважається найвірогіднішою?

- Більшість компетентних людей сходяться на тому, що це був комбінований теракт: вибухівку заклали в середині, до того ж вдарили якимись снарядами або ракетою зовні.

— Напередодні теракту у вас було передчуття, що з Сергій опиниться в полоні на волосинці від загибелі?

- Мені від початку було зрозуміло, що російський полон жорстокий, що там може статися з людиною все, що завгодно. Тож я дуже хвилювалася і хвилююся зараз за Сергія, постійно моніторила і моніторю російські новини, шукаючи відомості про нього. Прокидаюся з думкою, що можу зробити для порятунку мого чоловіка. Я, як дружина захисника України, борюся за те, щоб наші хлопці і дівчата не страждали в полоні, щоб вижили і повернулися в рамках обміну додому.

З розповідей колишніх полонених знаю, що росіяни за допомогою жахливих катувань змушують наших полонених придумувати проти себе звинувачення в злочинах, які вони не скоювали. Розумієте, людині не дають підписати заздалегідь написану слідчим історію «злочину», а вимагають, щоб самі ж полонені вигадали проти себе звинувачення в кримінальних вчинках. Якщо вигадана ними історія фсбешникам не подобається, вони продовжують жахливі знущання (побиття, удари по статевим органам, катування електричним струмом). Окрім того, за словами Остапа Шведа, в тюрмі в Таганрозі де його певний час утримували, росіяни катують українців просто заради катувань. Детально я не хочу переповідати подробиці садистських знущань над нашими бранцями, які розповів остав Швед. Бо мені, як дружині військовополоненого, дуже боляче все це проговорювати.

— Знаєте, де зараз утримують вашого чоловіка?

— На жаль, ні.

— Він вам сниться?

— Так, часто сниться. Сон завжди один й той ж самий — як Сергій повертається живий додому.

Раніше «ФАКТИ» писали про те, що родичі запропонували, як врятувати 1300 полонених морпіхів з 36-ї бригади, які захищали Маріуполь.

Фото надано Марією Алєксєєвич

2333

Читайте нас у Facebook