Остап Ступка: «Коли батька не стало, деякі „друзі“ позникали у ту ж мить!»

«Коли я хворів на ковід, у мене підвищеної температури не було»

— Остапе, восени минулого року ви перехворіли на коронавірус. Вже повністю відновилися?

— Майже. Проте ще є деякі нюанси.

— Правда, що після хвороби ви кинули палити?

— Так. Організм сказав: «Досить».

— Попри пандемію, весь цей нелегкий період був для вас, наскільки відомо, плодотворним…

— Насправді зйомку серіалів «Карпатський рейнджер» та «Козаки. Абсолютно брехлива історія» було завершено ще у 2019 році, а на екрани вони вийшли торік. Також нарешті відбулася прем'єра фільму «Казка старого мельника», робота над яким тривала кілька років. У театрі наша нова вистава — «Пер Ґюнт» за Ібсеном. Це класика, вершина світової літератури. Її мріяв втілити на сцені ще Сергій Данченко, про це ж думав і мій батько. І ми, колектив театру, присвячуємо цю роботу пам'яті Сергія Володимировича та Богдана Сильвестровича, якому у цьому році виповнилося б 80 років. Режисер постановки — Іван Уривський, я граю головну роль.

— У чому сьогодні ви знаходите натхнення?

— У спілкуванні з друзями, у хорошому кіно, музиці. Цікавлюсь, що відбувається у світі мистецтва, які виникають нові тенденції. Чесно кажучи, онлайн-формати мене не дуже радують. Не розумію, як можна відвідувати театр віртуально. Наживо — це зовсім інші враження та відчуття.

— У театрі ще до початку вистави створюється особливий настрій. Сама атмосфера надихає. Це можна порівняти з тим, що люди на узбережжі моря сидять у ресторані, насолоджуються вином та стравами. Потім купують таке ж вино й привозять додому. Відкривають пляшку, та раптом їм здається: ні, вино не т. е. Насправді вино таке ж, вся справа в атмосфері. На морі вона справді була інша.

— Атмосфера дійсно дуже багато важить.

— Який же вихід для роботи театрів? Можливо, він у сучасному кондиціюванні, яке вже застосовується за кордоном? Читала, що у Сеулі при вході у громадські будівлі температуру тіла відвідувача сканує система безконтактно — й за показниками або пропускає людину, або ні. Вимірювати температуру градусниками у громадських місцях — це вже вчорашній день.

— Було б чудово, щоб нові технології застосовувалися у нас. Проте варто враховувати й такий нюанс: коли я хворів на ковід, у мене, наприклад, підвищеної температури не було. Навпаки, у перші дні була понижена — наприклад, 35,2. А потім вирівнялася та була весь час 36,4. Кожна людина переносить цю хворобу і бореться з нею індивідуально.

«Режисери повертаються до своїх шедеврів, переосмислюють їх, перемонтовують»

— Світовий тренд — перевидання популярних фільмів у новій якості. Цим займаються Ґай Річі, Френсіс Форд Коппола та інші відомі режисери. Вони можуть осучаснювати початок, фінал, деякі сцени, додавати авторські коментарі.

— Зараз є час для переосмислення. Режисери повертаються до своїх шедеврів, переосмислюють їх, перемонтовують. Це стосується не тільки фільмів, а й театральних постановок. Творчість — це така штука, що дозволяє змінювати, редагувати. У кіно це важче робити, бо воно зафіксоване, а у театрі можна осучаснювати спектаклі щоразу. Головне — щоб було що перемонтовувати, редагувати, удосконалювати, бо кількість не означає якість. Зараз, наприклад, знімають багато серіалів, та чи вийдуть з цього пристойні речі, не кажучи вже про шедеври? Та й до пандемії багато всього знімалось. Особливо сльозоточивих історій: він любить її, вона — іншого, а той — ще когось. Люди добрі, ну скільки ж можна цей знятий нашвидку примітив дивитися? Деякі речі такі, що їх взагалі не можна назвати кіно. І при цьому у нас в Україні стільки матеріалу — й історичного, й фольклорного, і сучасного. Чому ж це не використовується?

— Можливо, тому, що ті, хто знімає цей примітив, хочуть швидких грошей та популярності?

— Така популярність, як приходить, так і зникає потім. Щоб бути справді популярним актором, треба щось серйозне робити у житті.

— Як ви вважаєте, чи зміниться ставлення до слави?

— Зараз популярність здобувається за будь-яку ціну. Мірилом успіху стали лайки у соцмережах. Проте мене, наприклад, там немає. Точніше, був, та зараз потреби приділяти цьому час не маю. Весь час чекати лайків? Для чого? Багато хто щойно прокинувся, і вже виставляє у соцмережі сніданок, а потім — обід, вечерю. Особливо ж люблять люди показувати відпочинок: а ми, мовляв, вже на Канарах чи ще десь… Мені ж, навпаки, дуже добре, коли ніхто не знає, де я відпочиваю. Це моя особиста справа!

«Згадую, що минулого року люди взагалі боялися висунути носа навіть на балкон»

— Скажіть, а що слава означає для вас? Вона додає людині щастя?

— Відверто кажучи, приємно, коли люди підходять на вулиці та дякують за якусь роль чи взагалі за творчість. Навіть коли просто посміхаються та вітаються, цього вже достатньо. Це означає, що вони мене впізнали та у них від цієї зустрічі поліпшився настрій.

— В одному інтерв'ю ви розповіли, що з дитинства бачили, як деякі люди заздрили вашому батьку, а коли його не стало, чимало «друзів» кудись зникли.

— Це правда. Коли батька не стало, деякі «друзі» позникали у ту ж мить! То ті «друзі», що хотіли завдяки батьку (народний артист України Богдан Ступка був художнім керівником Національного драматичного театру ім. Франка. — Авт.) через мене потрапити до театру, розв`язувати якісь свої проблеми… Та навіть деякі люди, що досі працюють у театрі, з якими були дружні стосунки, відійшли. Чому? Тому що «власть помєнялась»… І, можливо, це й добре, що такі «друзі» пощезали з мого життя.

— На початку пандемії здавалося, що люди стануть добрішими, більше співчуватимуть один одному… Ви бачите зміни?

— На жаль, цього не відбулося — у багатьох випадках кожен за себе.

— Ще на початку пандемії я не раз себе ловила на думці: те, що відбувається, наче у кіно. А з вами таке не траплялося? Ви не відчували, що межа між реальністю та кіно стала умовною?

— Щось таке дійсно є. Згадується, що минулого року люди взагалі боялися висунути носа навіть на балкон — такі налякані були. А зараз звикли.

— Ви дивитесь у майбутнє з оптимізмом?

— Аякже! Людство має боротися та перемогти цю заразу. Вірю у те, що і театр оживе, і кіно буде іти у кінотеатрах.

— А що розповідають про своє життя-буття ваші закордонні колеги, з якими ви спілкуєтесь?

— Та в них теж все непросто. До пандемії я знімався у Польщі в серіалі. Тепер же через пандемію вже не маю можливості зніматися там понад рік. Проте попри ситуацію з коронавірусом у Європі знімається повнометражне кіно. Якийсь процес іде. Не можна сказати, що все зупинилося.

— Що, на вашу думку, буде з подорожами?

— Це мене теж дуже хвилює, бо я вже більше як рік нікуди не їздив. У цьому році хочеться виїхати кудись туди, де я ще не був. Є бажання побачити якусь нову країну, відкрити для себе щось незвідане. Було б добре, щоб подорожі у нашому житті залишилися. Жахливо, що потужні авіакомпанії терплять такі колосальні збитки, стільки фахівців скорочено. На це зараз боляче дивитись. Сподіваюсь, що все налагодиться.

— Який урок має винести людство з нинішньої ситуації?

— Люди мають стати добрішими, об’єднуватися, допомагати один одному. У цьому наша сила.

— Що ви побажали б читачам «ФАКТІВ»?

— Здоров'я, мудрості, добра, поміркованості, впевненості та оптимізму.

Нагадаємо, нещодавно у проєкті «Світ після пандемії» найдорожчий сучасний художник України, роботи якого відомі в усьому світі, Анатолій Криволап розповів «ФАКТАМ», що мистецтво перемикає людину на нові думки, почуття, відчуття, а це у сучасних умовах, коли люди постійно у напрузі, дуже важливо.

Фото у заголовку — кадр з фільму «В усьому винуватий сценарист»

3688

Читайте нас у Facebook