Курбан-Байрам: як відзначається головне свято мусульман

Паломництво до Мекки кожен мусульманин зобов'язаний здійснити хоча б раз у житті

Курбан-Байрам (точний переклад назви — «Свято жертви») — це завершальна частина одного з найважливіших ритуалів ісламу хаджу — щорічного паломництва до Мекки (Саудівська Аравія), яке кожен мусульманин зобов'язаний здійснити за своє життя хоча б раз.

Під час хаджу паломники відвідують святі для кожного мусульманина місця. Перше з таких місць — розташована у Мецці Кааба. Це мусульманська святиня у вигляді кубічної споруди у внутрішньому дворі мечеті Масджид аль-Харам (Заповідна Мечеть). В один з кутів Кааби вмонтовано Чорний камінь, що, за переказами, колись знаходився у Раю. Каабу називають «Високоповажна Кааба», а ще «аль-Бет аль-Харам» (в перекладі з арабської — «священний будинок»). Під час хаджу навколо Кааби відбувається ритуал під назвою таваф — обхід цієї священної будівлі проти годинникової стрілки. Перший такий обхід паломники здійснюють одразу після прибуття в Мекку.

Відвідують паломники й гору Арафат, розташовану за 20 кілометрів від Мекки. Згідно з Кораном, саме з цієї гори Пророк Мухаммад виголосив свою останню проповідь. Після стояння на цій горі, яке триває до заходу сонця, паломники вирушають до розташованих у долині Міна на схід від Мекки трьох стін (раніше це були стовпи), щоб виконати ритуал побиття камінням шайтана. Ці стіни називаються джамарат. У свято Курбан-Байрам кожен паломник повинен кинути сім камінців в одну велику стіну. Після побиття камінням кожен повинен відрізати або збрити волосся. А в наступні два дні сім'ю камінчиками треба потрапити вже в кожну з трьох стін (тобто камінчиків кинути доведеться не менше 49). А якщо паломник затримається біля джамарат ще на один день, він знову повинен буде вразити кожну з трьох стін сім'ю камінчиками.

І обов'язково паломники вирушать у Медину, щоб відвідати могилу Пророка Мухаммада. Адже сам Пророк свого часу сказав: «Хто відвідає мою могилу, тому буде моє заступництво в Судний День». Передають і такі слова Пророка Мухаммада: «Хто зробить хадж і відвідає мою могилу після моєї смерті, той начебто відвідає мене за життя».

Початок багатовіковій традиції жертвоприношення поклала подія, що відбулася у житті пророка Ібрагіма

Завершується хадж святом жертвоприношення заради Єдиного Бога. Де б не знаходилися у це свято мусульмани — в Мецці або в будь-якому іншому місці, за канонами ісламу, виконання обряду жертвоприношення для них обов'язкове.

А початок багатовіковій традиції жертвоприношення поклала подія, що відбулася в житті пророка Ібрагіма (в біблійній традиції він відомий під ім'ям Авраам). Пророк Ібрагим прожив зі своєю благочестивою дружиною Сарою багато щасливих років. Але пара була бездітна. Сара, яка дуже любила чоловіка, вирішила подарувати йому свою служницю з надією на те, що Аллах дарує Ібрагіму від цієї жінки дитину. І ось Ібрагім, якому на той час виповнилося вже 86 років, став батьком довгоочікуваного сина, якого назвали Ісмаїлом. Ібрагім був люблячим батьком. Але одного разу, коли він побачив сон, в якому Бог велів йому принести в жертву найдорожче, що у нього є, — Ісмаїла, він вирішив виконати Божу волю, оскільки любов до Аллаха та смиренність перед Творцем були для нього понад усе. Ібрахим розповів синові про отримане від Бога повеління, і той відповів: «Батьку мій, виконай те, що тобі повелів Бог, а я буду терплячий, якщо дасть Бог». Знаючи, як важко батькові позбавити життя своє улюблене єдине дитя, Ісмаїл, як і батько, проявив повний послух і смирення, підказуючи батькові, як швидше й легше це зробити. Так обидва вони витримали надіслане їм випробування, проявивши свою богобоязливість, повну покірність Аллаху та зробивши все для виконання його волі.

Буквально останньої миті Ібрагіма зупинив голос ангела, який сказав йому, що його син буде жити, що замість нього в жертву буде принесено тварину. Для такої жертви (курбану) Бог дав пророкові Ібрагіму великого білого барана, який сорок років щипав травичку на пасовищах Раю.

Цю жертву було принесено у долині Міна, де згодом побудували місто Мекку. (До речі, ритуал побиття шайтана камінням — це як раз символічна реконструкція того, як пророк Ібрагім камінням відбивався від шайтана, що спокушав його не послухатися Бога та відмовитися пожертвувати заради Аллаха своім сином Ісмаїлом.)

Переказ свідчить, що Ісмаїл став родоначальником арабів і прямим предком Пророка Мухаммада. А в сім'ї Ібрагіма й Сари відбулася ще одна дивовижна подія: попри вже зовсім похилий вік пари, Сара народила чоловікові сина — Ісхака.

Відтоді на знак покори, поклоніння й повної посвяти себе Аллаху мусульмани здійснюють обряд заклання жертви.

Ніч напередодні Курбан-Байраму ті, хто сповідує іслам, проводять у молитві. Як сказав про це Пророк Мухаммад: «Хто б не був, хто не спить у ніч Розговіння й ніч Курбана в служінні Всевишньому — не спіткає серце його печаль, коли печаль спіткає інших».

А на світанку, зробивши повне обмивання, одягнувши свій найкращий одяг та намастивши себе пахощами, мусульмани вирушають до мечеті на спільну молитву.

Після закінчення святкового намазу, проповіді й роздачі милостині прийнято збиратися разом на вулицях, щоб всім разом співати такбир — славослів'я Аллаху. Обов'язковим є відвідування кладовища для читання Корану й молитви за померлих.

Читайте також: Рамадан: чого не можна робити у піст мусульманам

Повернувшись з кладовищ, люди збираються на спеціально підготовлених майданчиках, де приносять у жертву тварин, яких попередньо кладуть на землю головою у бік Мекки. Вважається, щойно бризне кров жертовної тварини, як людині, що виконує курбан, буде прощено всі вчинені ним раніше гріхи.

Для принесення у жертву вибираються дорослі (їм має бути не менше пів року), здорові й гарні (без будь-яких вад) спеціально відгодовані для цієї мети тварини. Від однієї людини це може бути вівця або коза, а від декількох (але не більше ніж від сімох) — корова, бик, а то і буйвіл або верблюд. Але якщо люди не можуть дозволити собі більшого, можна за всю сім'ю принести у жертву одну козу або вівцю. Приносять жертви й від імені померлих, якщо вони залишили такий заповіт.

Жертви заради Всевишнього приносять як в перший день свята, так і в Ат-Ташрік.

Традиційно м'ясо тварини ділять на три частини: одну залишають своїй родині, другу віддають родичам, сусідам і друзям, а третю віддають бідним і нужденним. Шкури жертовних тварин прийнято віддавати у мечеть. А жир та інші частини заведено дарувати, але в жодному разі не продавати.

Головне, щоб і обов'язкова милостиня (закят), і частування малозабезпечених (садака) подавалися, як велів Пророк Мухаммад, від щирого серця, заради Аллаха: «Робіть Курбан, і щоб кожен мусульманин був направлений грудьми й обличчям у бік Кааби, і тоді цей Курбан буде винагородою в Судний день. І це має бути від душі — щиро».

Благословенними й бажаними у дні свята є відвідування родичів і друзів, щоб попросити вибачення за можливо заподіяні кривди, порадувати їх подарунками. Хорошим подарунком до цього свята для дорослих вважається, наприклад, гарне видання Корану. А дітей заведено обдаровувати всілякими солодощами. Не забута й традиція надсилати тим, з ким немає можливості зустрітися особисто, вітальні листівки, яких до цього свята випускається дуже багато.

У всі дні свята мусульмани намагаються запросити до свого святкового столу якомога більше гостей. З м'яса жертовних тварин готують багато смачної їжі. У перший день для цього використовують зазвичай печінку й серце, на другий день варять супи з баранячих голів і ніжок і готують печеню з овочами, а наступними днями на стіл подають смажені баранячі реберця, традиційні манти, шашлик, лагман і плов.

І, звичайно, жодне застілля не обходиться без десерту — тут і пироги з усілякими солодкими начинками, й коржі, й страви з мигдалем і родзинками. Словом, солодощі на будь-який смак.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про друге за важливістю після Курбан-Байраму свято мусульман — Ураза-байрам.

Фото в заголовку https://ua.depositphotos.com/

1161

Читайте нас у Facebook