Святвечір 2022: традиції вечора перед Різдвом, 12 пісних страв, обряди та прикмети

Про традиції Святвечора, кутю та рецепти 12 пісних страв

— Напередодні Різдва було багато клопотів, — говорить Олена Громова. — До свята готувалися всією родиною: старші діти підтримували вогонь для приготування вечері, хлопці з батьком поралися по хазяйству, мати готувала страви, дівчата вчились терти мак, ліпити вареники, перебирати гриби для юшки й сухофрукти для узвару. Прибирати, білити хату можна було до 6 січня. А в цей день, щоб приготувати багато їжі, господиня ще зранку брала 12 полін для печі. Разом з тим проводила й аграрні «магічні» дії. Жінка намагалася передбачити майбутній врожай за допомогою жаринок: могла покласти навпроти кожної насінину чи просто умовно позначала, де горох, де пшениця… І де вуглинка довго не згасала, відповідно ту культуру слід було сіяти першою навесні.

На Святвечір (ще він має назву Багата кутя) родина збиралася разом за столом, на якому виставляли 12 пісних страв. Могло бути й більше, бо «скільки статку на Святвечір, таким буде й цілий рік». Повсюди в Україні головними стравами були кутя та узвар. До речі, готується кутя тричі протягом Святок: на Святий Вечір, перед Старим Новим роком (Щедра кутя), перед Водохрещею (Голодна кутя). Спостерігались незначні відмінності в інгредієнтах страви в залежності від поширеності зернових: наприклад, в центральних регіонах готували кутю з пшениці, на Поліссі — з ячмінних зерен, в Карпатах брали обидві крупи, а у ХХ ст. на півдні використовували й рис. На Київщині розводили узваром і робили ріденьку кутю, в західних регіонах — круту. Додавали родзинки, горіхи, мед, мак…

Вечеря припадала на останній день Різдвяного посту, тож була пісною. Молочну і м’ясну їжу не вживали, і господині заздалегідь готували скоромне меню до Різдва, але в Святвечір його ще не подавали. Брали дари лісу, поля, саду, городу, водойм, і серед пісних страв мали бути традиційні борщ, риба, гриби, вареники з квасолею, капустою, картоплею, узвар.

Читайте також: Кутя — господиня, а узвар — господар: рецепт традиційної різдвяної страви від Лізи Глинської

На Святий вечір, наприклад, на Гуцульщині кожен тримався старого звичаю і готував пшеницю, вар, цвіклі, пироги, шухи, квасолю, колочену із смаженою цибулею, смажку, пшоняну кашу, пампухи, смажені на олії, смажену рибу (на Київщині готували товченики зі щуки), голубці, борщ червоний з грибами, мелайний (кукурудзяний) хліб, солодкий з приправами. Ось деякі старовинні рецепти з Івано-Франківщини.

Пшенична кутя

Пшениця — 1 кг, мак — 2 скл., мед — 1,5 скл., горіхи (подрібнені) — 1 скл., вода — 2 л, сіль — 0,5 ч. л.

Добре промити пшеницю та звечора замочити. Зранку промити й знову залити водою, посолити й поставити варитися. Після того, як закипить, зменшити вогонь і варити до готовності. Мак залити окропом, злити воду та розтерти в макітрі. Змішати із пшеницею, підсолодити так, щоб «не передати куті меду», додати інші інгредієнти.

РЕКЛАМА

Вар (узвар)

Груші сушені — 1 скл., сливи сушені — 1 скл., яблука сушені — 2 скл., афини (чорниця) сушені — 1 скл., мед — 1 скл., вода — 5 л

Фрукти промити, залити водою й залишити на ніч. Зранку долити води й поставити на вогонь. Довести до кипіння, зменшити вогонь до мінімуму та варити пів години. Суміш накрити й настоювати до повного охолодження. Мед додавати тоді, коли узвар трохи охолоне.

Шухи (буряк)

Буряк — 500 г, гриби сушені — 100 г, цибуля — 2 шт., часник — 3−4 зубчики, квас яблучний — 1 ст. л., олія

Гриби замочити на 1−2 години, відварити й дрібно порізати. Цибулю порізати й підсмажити на олії, додати грибів та підсмажити їх із цибулею. Сирий буряк помити й зварити. Потерти його на тертку чи дрібно порізати, змішати з грибами та цибулею. До смаку додати солі, перцю, дрібно потовченого часнику та яблучного квасу.

Голубці пісні

Капуста (квашена) — 1 шт., крупа кукурудзяна — 2 скл., часник — 2 зубчики, цибуля — 1 шт., морква — 1 шт., олія

Кукурудзяну крупу та листя квашеної капусти треба пропарити. Зробити засмажку на олії із цибулі та моркви. Змішати крупу із засмажкою, додати солі, приправ й закрутити голубці, складаючи їх у горщик. Додати води й засмажки для тушкування. Готові голубці зверху посипати дрібно натертим часником. Голубці смачні й з тертої бульби. Потрібно натерти 2−3 бульби (сирої), відцідити зайву рідину, додати 3−4 вареної та натертої на тертку бульби, а також засмажки. Загорнути в капустяне листя й тушкувати. Сіль, перець — до смаку.

Барабуля (картопля)

Барабуля — 5 шт., огірки (квашені) — 2 шт., цибуля — 1 шт., олія

Добре помити барабулю, відварити в лушпинні, охолодити й очистити. Нарізати на маленькі шматочки та додати дрібно насіченого квашеного огірка. Заправити цибулею та олією.

Риба смажена

Риба (форель річкова), борошно — 0,5 скл., цибуля — 1 шт., морква — 1 шт., томат, олія

Рибу промити, посолити й порізати на шматочки, обсмажити в борошні. На олії підсмажити моркву й цибулю. Усе протушкувати в засмажці, додавши томату.

Борщ червоний із вушками

Буряк червоний — 2 шт., цибуля — 1 шт., морква — 1 шт., картопля — 2 шт., капуста — ¼ головки, квасоля відварена — 1 скл., квас буряковий — 3 скл., гриби сушені (білі) для вушок — 1 скл., борошно — 3 скл., петрушка (корінь, зелень) — 1 шт., сіль

Дрібно пошаткувати буряк, моркву, петрушку. Залити водою й варити 15 хвилин. Додати картоплі, пошаткованої капусти й варити до готовності. Під кінець приготування всипати готову квасолю, заздалегідь присмажену на олії цибулю, додати бурякового квасу.

Гриби на вушка намочити на ніч, зранку відварити в тій самій воді. Цей відвар і трохи грибів додати у борщ. Гриби дрібно порізати і підсмажити з цибулею на олії. Замісити тісто, як на вареники, порізати на маленькі чотирикутники, начинити грибною масою. Зліплювати та варити у підсоленій воді протягом декількох хвилин. Подавати до гарячого борщу.

Поливка грибна із пшоном

Гриби сушені — 100 г, пшоно — 150 г, морква — 1 шт., цибуля — 1 шт., корінь петрушки — 1 шт., олія — 2 ст. л.

Гриби добре промити, замочити, дрібно порізати й зварити в тій самій воді. Коли майже зваряться, додати добре промитого пшона, нарізати моркву, петрушку й варити до готовності. Нарізану цибулю підсмажити на олії й додати до поливки.

Соломаха

Часник — 5 зубчиків, олія — 1 ст. л., сіль

Почистити часник, посолити й потовкти в дерев’яній ступці. Додати води та олії. Це гуцульська мачанка до кулеші, хліба, бобів тощо.

Кізлики. Цепки (картопля)

Картопля — 3 шт.

Картоплю помити, почистити й нарізати пластинками. Пекти на пательні (сковорідка). Куштувати із соломахою.

Вареники з капустою

Борошно — 1 кг, вода — 2 скл., капуста — 1 шт., цибуля — 2 шт., сіль — 1 ч. л., олія

Замісити еластичне тісто. Зробити начинку: капусту насікти дрібно, підсолити, протушкувати. Тісто тоненько розкачати й нарізати кружечки за допомогою склянки. У центр кружечків покласти начинку й сформувати маленькі варенички, зліплюючи краї тіста. Приготувати засмажку з цибулі й полити нею готові вареники.

— У західних регіонах України на Святвечір вареники роблять із багатьма начинками: з тушкованою квашеною капустою, грибами, картоплею й грибами, квасолею, подекуди — з тертим маком і фруктами (вишнями, свіжими яблуками, чорносливом), — продовжує Олена Громова. — В окремих місцях навіть заліплюють у вареники мелений маринований оселедець, приправлений сухарями, смаженою цибулею й спеціями. Такі вареники вважають окремою стравою.

Обряди, прикмети та заборони Святвечора

— До Різдвяного тижня починали готуватись одразу після Миколая: пекли багато «миколайчиків», щоб роздавати на свято колядникам та на гостинці, — розповідає Олена Громова. - З дітьми вчили колядки, готували вертепи, вистави, робили «зірки». А до настання Святвечора треба встигнути закінчити роботи по господарству, накрити стіл, прикрасити оселю. Розвішували святкові рушники над іконами, підвішували «світильники-гарбузики». А ще плели прикраси з соломи (на Галичині їх робили з паперу) — «павуки», які розвішували під стелею. Прикраса від повітря рухалася, чим радувала й потішала дітлахів. В домі ніколи не вбивали павука і вважали його божественною комахою, бо, за легендою, він «заснував світ», рятуючи Богородицю з немовлям. За біблійними розповідями, колись імператор Ірод проводив перепис населення і кожному велів явитися у своє місто. Йосип і Марія, яка чекала на дитину, вирушили до Вифлеєму. Там було багато люду, тому на ночівлю розмістилися у печері, де Марія й народила Сина. Родина тікала від царя Ірода, який повелів убити всіх немовлят в Юдеї, бо дуже боявся приходу Месії. За легендою, коли святе сімейство сховалося в печері, то павуки зразу ж заплели вхід до неї павутинням, тому Іродові воїни вирішили не шукати там втікачів. За іншою легендою, коли під деревом сховалася свята родина, то павук врятував її — навколо розпустив густе павутиння. Відтоді те дерево зеленіє (ялинка) і ніколи не втрачає своєї краси.

— Зазвичай до вечері нічого не їли, — продовжує Олена Громова. — Одягалися в чисте, запалювали свічку біля ікони Різдва чи Богородиці з немовлям. Перед вечерею господар виконував ритуал — дякував худобі, для чого зі столу брав потроху їжі й пригощав скотину. Потім ладаном обкурював хату, садибу, хлів. Існує також звичай, коли голова родини підходив до вікна або виходив на двір з ложкою куті і звертався: «Морозе, морозе, ходи до нас кутю їсти, а коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю». Під столом розкладали сіно, клали на нього серп або сокиру, обкручували ножку столу поводом для коня або металевим ланцюгом — це були обереги від нечистих сил і щоб хазяйство не переводилось. По кутах столу (під скатертину) викладали по 4 головки часнику. На стіл ставили свічку, клали хліб, на почесному місці — дідух — житній, пшеничний або вівсяний сніп з необмолоченого колосся. Вірили: духи пращурів, які навідуються, можуть ховатися у цьому снопі. Дідух — це ще символ майбутнього врожаю, сподівання на те, що прийдешній рік буде кращим за попередній. На заході України господар вносив сніп до хати під вечір і примовляв: «Злато, щоб увесь рік жили багато», «Дай, Боже, щасливий Святий вечір». Хазяйка відповідала: «Дай, Боже, вшиткім (усім) людям і нам». Ще казав чоловік «Христос рождається», а сім’я у відповідь: «Славімо Його». Діти трясли по хаті солому, у принесеній воді мили лице й руки, молилися, а мати ставила святкові страви.

Після того, як батько хрестився, бажав всім щастя, здоров’я, сім’я сідала за стіл. Першим, як і годилося, займав місце за столом господар, а за ним — інші члени родини. Перед вечерею старійшина, набравши ложкою куті, підкидав її до стелі декілька разів. По кількості зернин, які залишилися на стелі, передбачували, яким буде врожай. Коли в сімейному колі сходилися на кутю, розмовляли про досягнення, дітей, сімейні справи. Чужих не запрошували, а от предків обов’язково згадували. Щоб традиції не забувалися, слід поважати й сивий волос, і старий голос: «До цих зморшок придивіться, станьте ближче, поклоніться».

На Чернігівщині перед вечерею господар набирав куті в рот і, не ковтаючи її, виходив подивитися на нічне небо: як багато зірок, то наступного року вестиметься всяка птиця. З кутею пов'язано чимало обрядодій. Дивилися на горщик з кутею: якщо зерна піднялися через вінця — на добробут, а як запали — тоді поганий знак.

Читайте також: «Правильний» та смачний холодець на Різдво та Старий Новий рік: так готували бабусі та мами

Свічка на столі у Святвечір — то пам’ять роду, полум’я свічки — символ віри, і вона горіла весь вечір, щоб на це світло зліталися душі предків. Погано, якщо згасне свічка, вважалося, що то на біду та навіть на смерть. Після вечері хазяїн задував свічку, а за напрямом диму дивились: іде вгору — будуть всі живі в домі, вниз — хтось помре. До речі, особливу силу мала свічка, яку святили декілька разів (на Йордан, Трійцю, Маковія та в Чистий четвер).

Після Святої вечері кутю разом з ложками залишали на столі чи на підвіконні на цілу ніч — для померлих предків. Голова родини пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час усі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках. Люди вірили, що у хаті збираються душі померлих, хоч їх і не помітно. Тому, перш ніж сісти за стіл, на Гуцульщині дмухали на лавку, щоб не «придушити» душі покійних. Ці та інші архаїчні моменти добре показав Сергій Параджанов у фільмі «Тіні забутих предків». Обряд поминання померлих є в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством починали вечерю, в інших — робили це наприкінці.

Про ворожіння на Святвечір

— 6 січня дівчата виходили ввечері ворожити, — говорить Олена Громова. — На вулиці з закритими очима рахували кілки в тину та за їхнім видом уявляли свого судженого: якщо кілок тонкий та рівний, то дівчині випаде молодий та стрункий хлопець, з корою — суджений буде багатим, а кривий кілок, то дістанеться п’яниця. Наприклад, побутував обряд фартухів. Дівчата скручували зняті фартухи м’ячиком, кидали в ночви й розгойдували їх. Який фартух випаде, та першою вийде заміж.

Крім того, дівчата виносили на вулицю посуд, постукуючи ложками, й прислухалися: звідки відізветься пес, почується гомін, туди й заміж піде. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — то скоро чекати на сватів. Якщо дівчина, яку вибрав хлопець, хотіла дізнатися про сімейне життя, то підходила до хліву: тихо сплять свині — до родинного ладу, голосно рохкають чи кувікають — до сварок. А старі люди могли ворожити на життя: ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи не буде подвійної тіні, якщо тільки одна — це на швидку смерть.

Дівчата вдома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де має «показатися доля». Подекуди дівчата вмивали обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум'яними.

Господарі іноді готували для взуття нові солом'яні устілки, які носили до свята Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали хворих корів. Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «корови не губилися в череді».

У дорослих було багато клопотів, але слідкували, аби діти не їли на дворі, щоб «птиця не виклювала зерно в посівах». Цього дня намагалися не лаятися, не обговорювати нікого, не шити, не прати, не рубати, нічого не позичати, щоб «не жебракувати цілий рік».

Існує звичай, коли дітей посилали зі стравою до своїх ще живих родичів, хрещених. Після вечері діти несли їм обрядову їжу, гостинці, примовляючи: «З святами, будьте здорові, зі Святим вечором. Просили батько й мати прийняти вечерю». Ті забирали принесене і взамін давали своє, дітей пригощали цукерками, а то й гроші давали. На Поділлі могли сусідам носити поминальну вечерю за померлого родича, і тоді у відповідь треба було прочитати на спомин душі «Отче наш».

На Святвечір подекуди вже колядували — як у сім’ї, так і на вулиці. Наприклад, на Галичині могли ходити ввечері. У церкві справляли службу, а потім починалися колядування, коли священник проголошував про початок сільської коляди. Колядники ходили від хати до хати, співали «Бог предвічний народився», і їх пригощали фруктами, пирогами, давали полотно, овес, жито, тощо. Наколядоване добро зносили в одне місце, а то й продавали, колективно бідним допомагали щось придбати, віддавали гроші й на церкву. А підлітки, які колядували окремо, ходили як «ангели», групи з «дідом», «пастирем» і за колядку отримували пряники, горіхи, яблука, а гроші віддавали на храм.

Ввечері починали співати колядки, як ця:

Святий вечір, добрий вечір!
Коляда іде, всім дари везе.
Всім дари везе, нам слово каже.
Нам слово каже, що весь світ сяє.
Земле, земле, одчиняй двері.
Одчиняй двері, бо твій Князь їде!

Напередодні Різдва люди неодмінно слідкували за погодою, щоб прогнозувати майбутні врожаї.

На Багату кутю зоряне небо — то вродить горох і кури добре нестимуться.

Місячна ніч — до врожаю на баштанні культури.

Іній на деревах — вродять горіхи й садовина.

Сніг падає — на врожай яблук.

Якщо буде іній або сніг, то чекати мокрого літа.

Якщо чисте небо після вечері, то буде сухе й врожайне літо.

Святвечір був початком різдвяних свят (до самого Хрещення), а Різдво як раз починалось з появи на небі першої зірки. Колядки звучали до Василя (14 січня), щедрували до самого Водохреща й після цього ще славили Різдво по всій Україні.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки

Раніше «ФАКТИ» розповідали про традиції Дня святого Миколая: що необхідно зробити у свято і про що просити Чудотворця у молитві.

11081

Читайте нас у Facebook