Букети-обереги для оселі, русалчині мандри та обряд «куста»: народні традиції святкування Трійці

Трійця — одне з 12 найголовніших православних свят, яке цього року припадає на 20 червня. В чому особливості цього свята, яких традицій та обрядів дотримувалися українці з давніх-давен, «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

Чому Трійця так називається, які ще назви є

— Олено Петрівно, а у народі Трійцю, яка припадає завжди на неділю, якось інакше називали?

— В Євангелії записано, і на іконостасах також позначений такий празниковий ряд, за яким Трійця за значенням прирівнюється до таких важливих свят, як Пасха і Різдво — це теж велике свято для християн. А у греко-католиків Трійця навіть святкується на рівні з Христовим Воскресінням.

Три ці свята виділені й на державному рівні — в календарі це вихідні дні. Трійця не має сталої дати — вона рухома і підв’язана до Великодня, бо її святкують після Пасхи на 50-й день. Тому інша назва Трійці — П'ятдесятниця. Наприклад, на Західній Україні ще використовують назву Зіслання або Зішестя Святого Духа. Але доволі розповсюджена назва — Зелені свята.

— Якраз у цій назві свята є щось наче язичницьке…

— Не дивно, тому що багато обрядів, народних традицій ідуть з глибини віків і мають язичницьку основу, базуючись на дохристиянських віруваннях.

Етнографічна комісія на початку XX століття запитувала у людей, чому Трійця так називається. Одні пояснювали тим, що Бог створив землю і засіяв її зеленню. Інші вважали, що Ісус, Павло і Петро йшли дорогою, десь присіли втрьох відпочити — от і свято на честь цієї трійці. Інша категорія людей була впевнена, що коли Ісус в’їхав в Єрусалим, то його дорога пролягала не по багатих килимах, а по зелені.

А от Біблія каже: свято Трійці тому, що Бог триєдиний: Бог Отець, Бог Син і Святий Дух. Це свято також пов'язують із народженням християнської церкви. Свято П'ятдесятниці почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догми про Трійцю як визнання існування єдиного Бога в трьох його проявах. Церква чітко прописує існування і буття Бога в трьох іпостасях. В писанні сказано, що на Сіонській горі на 50-й день після Великодня триєдиний Бог з’явився перед 12 апостолами, які потім сповістили світу про те, що бачили своїми очима… До речі, там, у Сіонській світлиці, у 12 апостолів відкрилися додаткові здібності: вони отримали дар зцілювати людей, передбачати майбутнє, а ще стали володіти різними мовами, щоб нести слово Боже у світ.

На тематичних іконах часто зображають Бога Отця як сивого чоловіка в короні, а Духа — у вигляді голуба. На Волині, наприклад, є відома ікона XVII сторіччя, де зображена Трійця. Трійця визнана першим храмовим християнським святом. І зараз на зелену неділю в деяких селах запроваджено храми.

— Якщо Трійця прирівнювалась до Пасхи, то і потребувала, вочевидь, підготовки в побуті?

— Обов'язково. Господині намагалися прибрати помешкання: десь треба підмазати долівки, припічок, а може й хату, пополоти та навести лад в городі, де мало все зеленіти. Можна було все садити та сіяти до свята, а якщо щось не зійшло, треба було швидко виправити ситуацію. До програми Зеленого тижня входило не тільки прибирання, а й треба було випрати рушники, одежу. Звичайно, нарізали зелень, щоб застелити підлогу, прикрасити образи, ікони. Зелень символізувала силу Святого Духа.

— Яку зелень використовували на Трійцю?

— Це могла бути береза, а також клен, ясень, навіть дуб. Брали молоді гілки цих дерев, бо вважалось, що на них сідали пташки — душі предків. Долівки встеляли пахучими лепехами (аїр), любистком, чебрецем, полином (слугував ще й захистом оселі), канупером, м’ятою. Не квітчати оселі вважалося гріхом. На Чернігівщині стріхи хати прикрашали лопухами, гілками клена, липи. На Буковині долівку вистеляли шавлією, робили при вході хрести з царської папороті, могли викласти зелень «драбинкою».

Часто невеличкі деревця закопували перед порогом, біля воріт — це могла бути вербичка або береза. А на горище закидали гілки осики — теж оберіг від лиха. Зелень після свята зберігали вдома, висушували, щоб використовувати потім як ліки для людей і тварин. Також могли застосовувати зелень і в обрядах викликання дощу, якого довго чекали.

У народі вважали — добре посвататись на Трійцю, а весілля справити на Покров

— А як розважалася молодь?

— У центрі села зазвичай хлопці вкопували дерево — віху (березу або невеликий дубок), а дівчата прикрашали це дерево стрічками. Люди вірили, що туди мають злітатися душі померлих, їм там буде затишно. На Переяславщині віху ставили ще з хрестом та іконою, покритою рушником. А навколо віхи вкопували інші деревця, щоб утворився «холодок», де збиралася молодь. Вона співала і веселилась. А ще могли поставити й гойдалку для забави. Таке місце з прохолодою називали садком.

На Поліссі був звичай в неділю «вбирати куста», на Полтавщині та Поділлі — це була «тополя», на Півдні України — «береза», а «вільху» водили у Карпатах. Як це робилось? Молодь гуртувалась і вибирала кращу дівчину, яку вбирали зеленню: виплітали вінок, заквітчували молодими гілочками, щоб не було видно обличчя. «Куста» водили по дворах, бажаючи людям добра і здоров’я, багатого врожаю, і співали троїцьких пісень. В кожній господі намагались віддячити «кусту» грошима, стрічками, полотном, прядивом, продуктами.

Дуже добре на Трійцю провести сватання. В давнину вважалось, якщо посвататись на це свято, а весілля справити на Покров (14 жовтня. — Авт.), то при всіх труднощах спільне життя буде щасливим — в злагоді та без суперечок.

Був ще дуже старовинний обряд. На Поліссі дівчата у четвер або п’ятницю йшли до лісу, брали з собою їжу, напої — накривали на галявині «стіл». Після обіду розходились у всі боки та невисоко заплітали на гілках берези (не обламуючи гілок) віночки. Дівчата загадували на долю і співали: «Пусти мене, мати, у гай погуляти, до білої березоньки про щастя спитати». У Трійцю дівчата приходили та дивились: якщо зів’яв вінок, то чекай лиха, а як залишився свіжим, то все на добре.

На Трійцю молоді дівчата робили вінки, носили їх на голові по селу, а потім зберігали десь на кілочку будинку, щоб на Петрівку (початок посту у липні) пустити на воду.

Що не можна робити на Трійцю, до та після свята

— Ну, а страви якісь особливі готувались на Трійцю?

— Піст ще не передбачувався, тому готували м’ясо, печеню, багато випічки, короваї, печиво, пиріжки для поминальної суботи. В багатьох регіонах готували яєшню на шкварках і цибулі. Туди вбивалось багато яєць, додавали молоко і все перемішували — виходила страва у вигляді каші.

— Що не можна робити у свято?

— Святкування починалось з четверга. Впродовж тижня, що передує святу, не можна було шити, прати, виконувати важку роботу, ні в якому разі — сваритися, навіть думати погано. За християнським вченням, неділя асоціюється з Богом Отцем, понеділок — з Богом Сином, а вівторок — зі Святим Духом. Тому не працювали, не дай Боже, до вівторка.

А в окремих селах засуджувалася праця на городі у цей період. Так, в Косівському районі в Західній Україні на Пасху або на Трійцю, якщо когось помічали з сапою на грядках, жінки швидко розбирались з порушницею «режиму свята», бо якщо станеться неврожай або випаде град і все поб’є, то винуватою призначать саме цю нетерплячу жінку…

Як провести Троїцьку батьківську суботу

— На деякі свята у колі родини поминають померлих. На Трійцю теж був такий звичай?

— Батьківська поминальна субота не просто закріплена перед Трійцею (на кладовище несли коржики, роздавали поминальні пиріжки, горіхи, крашанки), а це єдиний день у році, коли дозволялось заказувати панахиду за самогубців. В деяких регіонах померлих поминали як в п’ятницю, так і в батьківську суботу. Тих, хто наклав на себе руки, зазвичай не ховали на цвинтарі (а десь за його огорожею), і саме напередодні Трійці єдиний раз їх дозволялось поминати в церквах.

Могли принести освячену зелень на могилки, але це не було розповсюджено. А от традиція прикрашати травами та гілками подорожні хрести на під’їзді до села зустрічалась доволі часто.

— На свято, зрозуміло, надягали все чисте. А бувало, що шили нову одежу?

— Не всюди, але особливо у західних регіонах шили троїцькі сорочки, вишиті в зелених тонах, — дуже гарно. Часто у дорослих і діток орнаменти в одежі повторювались. І ще мене здивувала традиція — на свято в храмах греко-католиків при вході знімали мешти (взуття).

— Існують повір’я, пов’язані з Трійцею?

— Є багато розповідей про русалок. Вважалось, що впродовж тижня (а він звався русальним) ці створіння ходили по землі, а в четвер наступав русалчин Великдень, коли вони виходили з води та дивились, чи шанують їх люди. Якщо хтось працював у Зелену неділю, то русалки могли пошкодити врожай у полі. Щоб задобрити їх, на межах левад господарі залишали окрайці хліба. А господині — хлібці на підвіконні, аби русалки хлібним духом наситились. На деревах у дворі розвішували полотно на сорочки. Ще в пісні співається: «Сиділа русалочка на білій березі і просила в дівочок сорочки: «Ой, дівочки-сестрички, дайте мені сорочки — хоч не біленької, аби тоненької». Люди вірили, що в русалчин тиждень, а особливо в четвер, треба ходити обережно, бо якщо русалки в полі або лісі зустрінуть, то залоскочуть. Тому сільські дівчата захищали себе запашними оберегами — часником, полином або любистком. В західних регіонах вірили в мавок, які живуть в горах, — їх називали ще нявками.

— В Пирогові цього разу святкують Трійцю?

— Так, 19 червня на території нашого музею зранку у церкві Святого Архістратига Михайла буде поминальне богослужіння. А потім в експозиції «Середня Наддніпрянщина» продемонструють обряд «Водіння Тополі». Будуть виступати фольклорні колективи, в програмі яких маловідомі троїцькі пісні, веснянки.

Дитячі та молодіжні ансамблі покажуть старовинні обряди, танці. Крім того, 20 червня виступить етнофольк співачка ILLARIA. А ще заплановані різні забави.

Читайте також: Спека і дощі: синоптики розповіли про погоду на вихідні у червні

1432

Читайте нас у Facebook