«Дуже складно воювати беззбройній людині проти безмозглого тулуба з автоматом»: лист із окупованого Херсона
За попередніми даними, із окупованого Херсона виїхали близько 45 відсотків мешканців. Містяни, що залишилися, живуть у нелюдських умовах, але не втрачають надії на звільнення від рашистів, про що пишуть з окупації. Лист із Херсона на своїй сторінці у Фейсбуці опублікувала київський екскурсовод Вікторія Федюк.
«Наташа, ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться. Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони великі, що вони сильні і ми хочемо жити з ними.
Ми опускаємо очі і повторюємо, а в голові крутиться — як же ви, с@ки, боїтеся, якщо вам, для вашої величі, потрібно, щоб хтось про цю велич повторював. Як ви самі в собі не впевнені.
Це як статевий акт з імпотентом, якому треба нескінченно повторювати, що він сильний, що в нього все виходить, дуже довго і наполегливо для нього намагатися і при цьому думати, коли ж це болісне знущання нарешті закінчиться.
Ми повторюємо це для того, щоб зберегти нас усіх. Тому що дуже складно воювати беззбройній людині проти безмозглого тулуба з автоматом.
Тому що потім, коли цю нечисть виженуть із нашої землі, нам треба буде упорядковувати місто. З ким би зараз ми не говорили, у всіх одні слова.
Слова, що у місті запах гнили. Нам, напевно, потрібно буде дуже багато миючих засобів, щоби просто довго мити тротуари, будинки, навіть дерева. Тому що все, до чого торкалися ці нелюди, має запах гнилі.
Вчора одна жінка, пенсіонерка, відмовилася повторювати, що вони великі. Три здорові мужики її розділи і залишили на вулиці, заборонивши комусь підходити до неї, щоб допомогти.
Три години вона роздягнена стояла на подвір'ї і тільки голосно говорила: «Не підходьте до мене, мої рідні. Не наражайте себе на небезпеку. Будь ласка! У нас ще буде з Вами дуже багато справ… Потім!
І ще. Вони крадуть. Вони крадуть усе. Мені навіть складно вигадати, що вони не крадуть.
Ми ніколи не бачили крадіжки у таких масштабах. Починаючи від дитячих іграшок і закінчуючи ящиком овочів, що підгнили.
Вони бояться, бо у місті постійно розклеюють листівки. Наші листівки із українською символікою.
Ми чекаємо на ЗСУ. І коли вони будуть близько, то херсонці голими руками та зубами розправлятимуться з нечистістю. Вони це відчувають. Тож поспішають.
А ми зачекаємо. Зачекаємо. Зчепимо зуби, стиснемо кулаки до оніміння в пальцях і чекатимемо. Тому що нам є заради чого чекати. Щоб було раз і назавжди. І жодного з цієї нечисті не лишилося. А потім митимемо місто. Довго.
Наташа, передайте всім, що Херсон — це Україна!
І, якщо можете, моліться за нас, називаючи у своїх молитвах усі українські імена. Тому що це наші імена…"
Фото Віти Федюк
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
3451Читайте нас у Facebook
