Били, різали та ґвалтували: колишня вчителька розповіла про жахіття перебування в окупації

Жителька села Миролюбівки, яке розташоване недалеко від Херсона, розповіла про жахіття, які творять російські військові під час окупації населеного пункту.

Її історію наводить ВВС

Людмила — жінка років 75, вдова. До виходу на пенсію працювала вчителькою історії, у селі її добре знають. На початку року вона не вірила, що путін нападе на Україну. Росіяни прибули 24 березня. Перші, за словами Людмили, які приїхали через Крим, поводилися добре. На війнах часто солдати на передовій дисциплінованіші, ніж тилові війська, що йдуть за ними. Тероризували село, вимагали горілку та вино, крали машини та пальне, грабували будинки бойовики, виховані сепаратистськими режимами у Луганську та Донецьку. Вони забирали чоловіків у мішках на голові, катували — принаймні в одному випадку до смерті.

Людмила каже, що російські військові, які й самі були досить страшними, «не вважали ополченців людьми». Ті, хто має бути союзниками, сварилися, влаштовували п'яні бійки та навіть перестрілки.

За місяць окупації у Людмили була можливість виїхати з дочкою Ольгою на територію, яку контролював уряд України. Але, незважаючи на благання Ольги, вона відмовилася переїхати у безпечне місце. Коли Ольга та її близька подруга, яка жила неподалік, поїхали, Людмила лишилася сама. Вночі 13 липня Людмила запам'ятала на все життя.

«О пів на одинадцяту я почула дуже гучний стукіт у своє вікно. Моє тіло стислося. Хто це міг бути? Моє обличчя, тіло, ноги, руки паралізував страх. Я закрила всі вікна, але одне з них було ще трохи відкрито. Я побачила крізь нього солдата. Я вагалася, чи пускати його. Чи зможу я чимось його вдарити? Чи зможу я з ним впоратися? Коли я відчинила двері, він одразу вдарив мене кулаком по обличчю. Вибив мені два зуби і зламав ніс. Я була вся в крові, він почав бити мене прикладом автомата в груди, по голові. Я не розуміла, що зробила не так. Він схопив мене за волосся. Після цього два тижні не могла проковтнути води. Потім він зняв з мене одяг і зґвалтував. Він порізав мені живіт. У мене досі залишилися шрами на животі. Глибокі ще не загоїлися, менші порізи загоїлися», — згадала моторошну історію Людмила.

«Я попрощалася з дітьми, з онуками, з правнуками, я вже не думала, що залишусь живою», — розповідає жінка.

На думку Людмили, її ґвалтівник був із сепаратистів, йому було близько 60 років. За її словами, він уже був у неї вдома, крав дизель, а потім приводив солдатів, що залишилися там, поки вона не вмовила їх піти.

Насильник вимагав тютюну, бив жінку автоматом через те, що в неї не було тютюну. Він відкрив вогонь, кулі летіли на всі боки кімнати. Людмила чекала на смерть. Вона думала про свою сім'ю. Жінка розповідає, що гвалтівник залишався в будинку до 05:20 наступного ранку. Потім сказав, що якщо вона розповість про те, що сталося, повернеться, щоб убити її. ЖІнка залишилася у сусідів, пояснивши свої травми падінням у підвал.

Через чотири дні після зґвалтування Людмила разом з іншими жителями селища змогла дістатися сусіднього міста, все ще окупованого росіянами, але подалі від нападника, а звідти їй вдалося перетнути лінію фронту. Вона приїхала до своєї дочки та її родини.

Нагадаємо розповідь мешканки Бородянки під Києвом про страшні дні окупації: «Здавалося, що настає кінець світу».

2277

Читайте нас у Facebook