«Окупанти запрошували Юрія до філармонії та пропонували співпрацю, але він відмовлявся»: подробиці про вбитого рашистами херсонського диригента
Минулого тижня стало відомо про те, що в тимчасово окупованому Херсоні окупанти вбили диригента обласної філармонії Юрія Керпатенка. Відомо, що рашисти планували з колегами загиблого, колаборантами, організацію концерту до Міжнародного дня музики й запросили до участі камерний оркестр «Гілея», диригентом якого й був 46-річний українець. За відмову співпрацювати представники рф прийшли до будинку музиканта й застрелили його через двері. Хто саме це зробив — військові, ефесбешники чи хтось інший, досі невідомо. «ФАКТИ» дізналися, чим жив Юрій Керпатенко, ще одна жертва кривавого путінського режиму, та яким він запам’ятався своїм друзям.
«Ми з Юрою були однокурсниками в Херсонському музичному училищі. Він був з бідної сім'ї, наскільки я пам'ятаю, сирота, якого виховувала тітка, — розповіла „ФАКТАМ“ Катерина Душек, однокурсниця Керпатенка по музичному училищу до 1995 року. - Він навчався на народному відділі, вже в училищі зацікавився композицією, збирався вступати до консерваторії, тому ходив з нами, піаністами, на музично-теоретичні предмети. Юрій був дуже наполегливий, любив ставити викладачу складні питання. Далі була Національна музична академія імені Петра Чайковського, де Юрій закінчив спочатку народний відділ, а потім — відділ симфонічного диригування. Вже під час студентства пішов працювати. Я так само, як і він, працювала в Жовтневому палаці, акомпанувала ансамблю класичного балету, а він — колективу народних танців».
Після закінчення музичної академії Юрій Керпатенко повернувся до Херсону у 2004 році. Його запросили стати головним диригентом обласного музично-драматичного театру імені Куліша.
«Саме тоді ми й познайомились із Юрієм та довгий час працювали в одному колективі. Прийшов він молодим спеціалістом, амбіційним у питаннях творчості, відразу почав влаштовувати для нас різноманітні конкурси зі здачі партій, він багато часу приділяв оркестру, — розповів „ФАКТАМ“ друг та колега загиблого Терентій Шевченко. - Театральний оркестр передбачає музичний супровід спектаклів, але ми з Юрієм працювали фактично, як у філармонії, — це були окремі сольні програми, тематичні, просто збірні, як, наприклад, музика театру та кіно. В першому відділенні ми грали музику зі старих радянських та іноземних фільмів, у другому — із всесвітньо відомих мюзиклів, опер, оперет та вистав. Пригадую, що з театром Юрій їздив гастролювати до Франції, це був спектакль „Едіт Піаф“, в якому зіграла заслужена та народна артистка України Ружена Рубльова, яка нині стала колаборанткою й навіть виступала у москві на концерті, присвяченому анексії українських областей після „референдуму“. Він був дуже порядною людиною, ніколи не принижував музикантів, але мав свої принципи. Своїх проукраїнських поглядів він ніколи не приховував. Як приклад — під час жалоби за загиблими на Майдані в театрі мав відбутись концерт розважальної тематики, але Юрій принципово відмовився тоді виступати, бо вважав це аморальним. Попри те, що колега був взагалі людиною не конфліктною та не завжди міг відповісти на якісь недобрі висловлювання, у 2016 році у нього виникли певні непорозуміння з керівництвом і Юрій звільнився, невдовзі і я покинув театр, поїхавши працювати на круїзні лайнери. Товариш на той час залишився без роботи, тому заробляв тим, що писав аранжування на замовлення, підробляв у музичному училищі, іноді — у філармонії. Писав теж аранжування та партитури для останньої, хоча на той час в них був свій диригент. Але Юрія всі у місті та поза ним знали як висококласного та талановитого музиканта, тож і звертались до нього, розуміючи, що свою роботу він точно виконає відмінно. Також він зробив багато обробок для різних колективів, для дитячих оркестрів тощо, в тому числі й української музики. Грав і соло, на баяні, всі записи доступні в ютубі. Співпрацював зі студією звукозапису, допомагаючи писати музику для кінофільмів. І це було на такому серйозному рівні, що залучались навіть симфонічні оркестри. Це була людина-ентузіаст, адже професія музиканта така, що, якщо ти не любиш цю професію, то в тебе нічого не вийде».
За словами співрозмовника, минулого року після смерті диригента Херсонського камерного оркестру «Гілея» Владислава Белявського Юрія запросили очолити камерний оркестр Херсонської обласної філармонії.
«Під керівництвом Юрія їхні музичні програми стали досить цікавими, — розповідає Терентій Шевченко. — Але концерти були обмежені через пандемію, тож товариш не міг сповна реалізувати себе. Щодо особистого життя, то раніше мешкав із цивільною дружиною — скрипалькою з театру Оленою Мосейчук. Але вона померла. З ким в останній час мешкав Юрій, важко сказати. Але наші знайомі стверджують, що у нього співмешканка була й того злощасного дня вона стала свідком розстрілу коханого та отримала поранення, із яким потрапила до лікарні».
Після 24 лютого Юрій Керпатенко прийняв рішення залишитись у рідному місті. В березні туди зайшли російські військові. Із соцмереж видно, що диригент активно підтримував Україну та ЗСУ. В одному з постів, адресованому колегам-музикантам з росії, він писав: «Ваш президент наставил пушки на нашу страну, отобрал Крым и часть Донбасса. Ему хочется быть великим в ваших глазах, но при этом должен пострадать я, русскоязычный, живущий в Херсоне. Не надо спасать меня от меня, угрожая мне. Ладно, знаю, что в Питере есть улица Херсонская, люблю послушать Невзорова, Курпатова, но не надо приходить ко мне в Херсон с „русским миром“ и делать из меня Новороссию. Думаю, я выразился чётко, определённо и на русском языке».
«Після окупації ми не бачились, я вивіз свою родину, ми спілкувались у фейсбуці, — додає Терентій Шевченко. — Я думаю, що Юрій не виїхав, тому що в нього не було власних дітей, адже саме їхня безпека змушує багатьох зважитись на такий крок. Та й зелених коридорів теж насправді з Херсону не було, кожен виїжджав на свій страх та ризик. Звісно ж, мало значення й те, чи було достатньо коштів, аби почати нове життя в іншому місці, бо у Херсоні в Юрія хоча б був дах над головою. 9 вересня в друга був день народження, але під привітаннями вже не було жодного його коментаря. Ніхто з нас навіть не думав, що щось сталось. Про те, що Юрій загинув, я дізнався на початку жовтня. Це були повідомлення від спільних друзів та колег. Є інформація, що Юрія окупанти кілька разів запрошували до філармонії, спілкувались, пропонували співпрацю, проте він відмовлявся. Потім цим зайнялися в фсб, й він теж був непохитним, бо не хотів своїми концертами популяризувати брехню про „мирне й спокійне“ життя в Херсоні під окупацією росії. За це рашисти прийшли до його дому й застрелили через двері. Начебто дружина нічого не пам’ятає, аби відтворити події того дня».
Для нас всіх, хто знав Юрія Керпатенка, він герой. Його колеги кажуть: на його честь щонайменше мають бути названі вулиця чи та ж консерваторія, адже він був вірним Україні до останнього подиху.
«А ось чимало його колег виявились зрадниками, — говорить Терентій Шевченко. — Мало того, це народні та заслужені артисти. Влітку за співпрацю з окупаційною владою звільнили з посади артиста вищої категорії, заслуженого артиста України Євгена Гамаюнова. З 1 червня звільнили художницю-гримера Ганну Швець за тією ж статтею. Охоронника Валерія Шелудька окупаційна влада призначила директором херсонського театру. Надія Ситар, художня керівниця філармонії, теж підтримала режим путіна. Я не знаю щодо артистів філармонії, на світлинах від окупантів бачив знайомі обличчя, але прізвища назвати складно, адже я там не працював».
Раніше генеральний директор — художній керівник Херсонського обласного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша Олександр Книга розповів «ФАКТАМ», як рашисти взяли його у полон і як він зумів вибратися разом з сім’єю з окупації.
1161Читайте також: «Ми майже кожного дня узнаємо, що хтось погодився співпрацювати з окупантами» — мешканка Херсону
Читайте нас у Facebook
