«Слово „Херсон“ у російській політиці довго буде забороненим. „Х…р“ можна буде говорити, „сон“ також, а разом — ні», — Роман Цимбалюк

— Романе, попри те, що у росіян справи на фронті, м'яко кажучи, швах, путін, його поплічники та кремлівські пропагандисти стверджують, що так звана спеціальна військова операція йде за планом. Ви з вересня 2008 року працювали у москві, дуже добре знаєте цю країну. Путін розповідає, що їхні солдати гинуть за велику росію. Глибинний російський народ, як і раніше, вірить такому маренню?

— Все складніше. По-перше, там давно не кажуть, що спецоперація йде за планом. Ця фраза вже викликає роздратування у російського суспільства, хоч би яким воно не було. Ось у нас громадянське суспільство, а у них військове, відповідним чином виховане.

По-друге, росіяни давно почали здогадуватись, що щось пішло не так. Особливо на них вплинула мобілізація, яку путін оголосив 21 вересня. Отже, зараз відчуття того, що їх обдурили, не дає їм спокою.

У цьому суспільстві немає найголовнішого — антивоєнного посилу. Якщо ми проаналізуємо висловлювання матерів, дружин, наречених, які тепер шукають своїх мобілізованих до фашистської російської армії чоловіків та синів, то з'ясується, що вони скаржаться на те, що тих погано екіпірують і навчають, що їх відправили на передову, хоча путін обіцяв, що вони займуться охороною новозайнятих територій та підтримкою там порядку. Тобто глобального перелому у свідомості народу щодо виконання заповідей «не вбий» і «не вкради» не відбулося.

Читайте також: «Війна до літа наступного року вже піде у минуле», — генерал-майор СБУ у відставці Віктор Ягун

РЕКЛАМА

— За вашими словами, солдат армії російської федерації в середньому живе в Україні 7−30 днів: «А далі чорний мішок і додому». Навіть якщо статистика нашого Генштабу дещо завищена, цифри рашистських втрат жахають. Тисячі сімей у Пскові, Воронежі, Бурятії, Удмуртії, отримуючи труни, навіть не ставлять запитання: в ім'я яких високих цілей їхні родичі віддають життя та отримують каліцтва на чужій землі?

— Цей злочинний режим виховав настільки дурних людей, що вони на це головне та банальне запитання — навіщо ваших синів та чоловіків відправили до України, не шукають відповіді досі.

Російську статистику ми не беремо, тому що вона завжди бреше, але Україна наводить цифри й Сполучені Штати їх підтверджують, що вже близько ста тисяч російських чоловіків тут були вбиті, поранені або потрапили в полон. При цьому слід визнати, що для росії ця кількість є невеликою.

У них якось цікаво все складається. Тим, хто хотів виїхати, дали змогу це зробити. Коли було оголошено мобілізацію, за різними оцінками, виїхали сотні тисяч російських громадян, а якщо взяти період із 24 лютого, думаю, їх мільйони. Їм усім дали залишити росію для чого? Щоб вони не каламутили воду. Не хочеш — до побачення, ми в Бурятії, Тверській області та інших регіонах наберемо тупих та рішучих.

Чим народ незадоволений зараз? Не тим, що путін напав на Україну, а тим, що він не може нас перемогти і що їм треба буде підіймати д… пи з дивана і відправляти своїх мужиків на війну. Оце їм не подобається.

Тепер вони ходять з похмурими пиками й вже сумніваються і в путіні, і в собі. Як це так? Чому? Ми ж мали за два-три дні захопити Київ. «Що там тієї України?» — як казала маргарита симоньян. «Чого її перемагати? Придушили вогневі точки, і все», — вважала вона.

За моїми оцінками та оцінками моїх друзів, такої думки дотримується відсотків сімдесят росіян. А ті десять відсотків, налаштованих проти війни, не видно й не чути насамперед через репресивне російське законодавство. За путіна ніколи не існувало політичних механізмів, які дозволяють людям висловити свою думку. За інакодумство там всіляко переслідують. Зрештою, все це закінчилося розгромом несистемної, як вони кажуть, опозиції. Навальний шиє рукавиці в колонії або сидить там у штрафному ізоляторі, а його друзі ведуть ютуб-канали з країн Балтії.

— Чи зростає невдоволення режимом? Люди розуміють, що у всіх їхніх бідах винні не Захід, НАТО чи марсіани, а одна конкретна людина та її команда? Коли до них це дійде?

— Не можу назвати терміни. Тому що, об'єктивно кажучи, те, що відбувається зараз, може тривати десятиліттями. Росія велика. Ресурси, щоб замкнутись у собі та виробляти «Москвичі» зразка 1960-х, у них є. Вони можуть закапсулюватись, побудувати православно-кадировську Корею, ненавидіти весь світ, організовувати альтернативні чемпіонати з футболу, створити свою боксерську лігу та інше.

Мені здається, одночасно мають відбуватися два процеси. Це зростання втрат на фронті та всілякі санкції, які продовжуватимуть їх душити. Хоча російську федерацію часто порівнюють з Іраном, який живе під найжорсткішими санкціями понад сорок років. Можливий і такий варіант.

Загалом песимісти говорять про те, що все може розтягнутися на десятиліття, а оптимісти — що ця система обвалиться, щойно путін здохне, оскільки вона дуже персоніфікована й значна частина росіян не пам'ятає життя без путіна. Без нього ця конструкція швидко рухне.

Читайте також: «З путіним все може статися. А росіян слід просто ізолювати. На жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації», — Сергій Гайдай.

Що стосується російської політичної еліти, думаю, про що б не теревенили в телеефірах єдинороси, комуняки та всі інші, що вилизують зараз кремль, якби їм сказали: «Давайте повернемося назад і вдамо, що нічого не було», це їх усіх влаштувало б.

А бізнес-еліта молиться, щоб швидше повернутися до міжнародних коопераційних ланцюжків, коли зникне путін. Ба більше, я нещодавно дізнався, що низка російських бізнесменів із відомими й не дуже прізвищами інвестують у перемогу України. І роблять вони це не тому, що нас дуже люблять. У них мотивація інша: «Ми не хочемо жити у фашистській державі без прав та перспектив». Там багато розумних людей. І вони не хочуть, щоб з їхніх дітей робили солдатів, щоб у школах понеділок розпочинався з «розмов про важливе» — цього року з'явився такий новий предмет. На таких уроках займаються «зміцненням традиційних російських духовно-моральних цінностей та вихованням патріотизму», тобто відвертою пропагандистською нісенітницею.

Коротше, ця система може спазмувати дуже довго. І втрата Херсона, і навіть коли їх викинуть із Маріуполя та Донецька, все одно не особливо зашкодять їй.

— Наведу цитату із соцмереж Білгорода: «Якщо раніше у нас шукали чоловіка з квартирою, то тепер із льохом». Наскільки там сильний страх перед Україною? Вони справді серйозно бояться, що ми раптом захопимо частину їхніх територій?

— Заспокоймо наших поки що агресивних сусідів.

Перше. Частину їхніх територій ми захоплювати не будемо. Проте зробимо уточнення для деяких товаришів на болотах, які звикли, що Крим тепер їхній, і вдають, що так було завжди. Ні! Відкрийте сайт ООН, де чітко написано, що міжнародно визнані кордони України — це межі 1991 року. Як у такому разі бути з міжнародним правом, про яке так любить говорити сергій лавров?

Друге. Справді, в російських регіонах, причому розташованих дуже далеко від москви й тим більше від Києва, почали виганяти з бомбосховищ тарганів, щурів і всяких інших тварин і проводити поки що навчальні повітряні тривоги. Хоча у Білгороді та Криму вони вже реальні. Тобто загалом розпочався процес підготовки до оборони. І це чудово. Думаю, що ці їхні страхи посилюватимуться. Але знову ж таки, виходячи з того, що у нас немає амбіцій спалити москву разом із пітером, насамперед це стосуватиметься прикордонних регіонів.

Читайте також: «Росія не така сильна, якою хоче здаватися, але й не така слабка, як ми цього хотіли б», — військовий експерт Сергій Грабський

Тепер хочу сказати про проблему, на якій якось не надто акцентують. Річ у тім, що з прикордонних територій уже почали їхати люди. Наприклад, з Білгородської області вглиб росії переїхали десятки тисяч людей. Слово «біженці» там не можна вимовляти, тому їх називають переселенцями. Тож констатуємо факт, що біженці вже з'явилися й у росії. І до цього довела злочинна політика їхнього президента.

Очевидно, що фронт рухатиметься. На якомусь етапі цей процес торкнеться Ростовської області й не лише, якщо вони продовжать кошмарити Чернігівську, Сумську та інші наші області. Ну, а далі Крим. Ті, хто туди понаїхав, скоро зможуть спокійненько з рюкзачком за спиною повернутися додому.

— Кадиров позиціює себе як другу особу в росії. Позиції пригожина з кожним днем посилюються. Чи можуть вони створити якийсь ГКЧП? Наскільки небезпечним є цей альянс для путіна?

— Ці персонажі — безпосередньо його команда та його продукт. Зверніть увагу, ще недавно дуже яскравою зіркою в публічному просторі був гіркін. Але йому зараз говорити заборонено. А ультрафашистські тези оголошує тепер пригожин, який став лідером цих сил. Але й він, і кадиров сьогодні абсолютно несамостійні. Це маріонетки, яких смикає за ниточки путін.

Як мені здається, це така технологія, щоб якимось чином показати тим самим військовим: «Хлопці, ми думали, що ви переможете. Однак тепер ви ходите обпльовані та засмучені. Але ж знайте. Якщо ви задумаєте якийсь генеральський бунт або ще щось, у нас є опричники, які відріжуть ваші погані голови».

Кремль завжди прагнув контролювати усі політичні процеси. Згадайте, раніше, коли він ще грав у так звану несистемну опозицію, у них завжди точилася дискусія на тему «хто агент кремля». Частину цієї ліберальної громади фінансував кремль. Деяких навіть знаю. Дуже пристойні люди, проте…

Тепер, коли цей період в історії росії завершено, у кремлі пояснили: «Ми у це грати вже не будемо. Почнете в'якати, ми вас повбиваємо або посадимо». І ось на сцену вийшли ці профашистські партії.

Тому передчасно наші експерти почали казати, що пригожин став політичним гравцем. Звичайно, буде новий розклад, якщо, умовно, люди з оточення путіна всі разом спустяться в бункер і приб'ють його. А поки що видно, як технологічно накачують і пригожина, і кадирова. Особливо пригожина. Все ж таки в росії монополія на інформацію працює дуже й дуже непогано. І якщо федеральні ЗМІ стали про нього писати та говорити, це не випадково.

— Як кремль зберігатиме обличчя, втративши «споконвічно російський» Херсон? Стільки пафосу та шуму було, коли наші території прийняли до складу росії. І ось на тобі.

— Вони вдадуть, що нічого не було — ані псевдореферендуму, ані промови маніяка путіна про включення нових територій до складу росії, ані змін до конституції, ані внесення до ради федерації штандартів «нових суб'єктів». Просто наберуть у рот лайна і будуть мовчати.

У російській системі все влаштовано дуже просто: погані новини в їхньому інформаційному просторі не живуть. Згадаймо історію, коли 17 жовтня штурмовик Су-34 впав на дев'ятиповерхівку в Єйську, який через море є сусідом українського Маріуполя. У двигун влетіли чи то українські біомодифіковані комарі, чи то українські чайки. 15 людей загинули. Добу на телебаченні про це поговорили, а потім ані відомостей про розслідування, ані розповідей про постраждалих та загиблих.

Ця система дуже керована. Тож і з Херсоном буде так само — ніхто не акцентуватиме. Я переконаний, що ЗМІ вже розіслали методички: не вживати фраз «Херсон — російське місто» та «росія тут назавжди», а говорити, що «НАТО наступає», що «українську хунту Захід накачав зброєю» та подібні мантри.

Немає новин у масмедіа — немає проблеми. Телеграм-канали щось напишуть, і все. При цьому слід знати, що на росії всі найголовніші та найрозкрученіші пропагандистські телеграм-канали співають в унісон із кремлем. Ланцюгові пси кремля — це так звані воєнкори. Вони щойно кричали «Херсон наш!», а тепер із сумними обличчями переправляються на поромі на лівий берег Дніпра: «Може, ще колись сюди повернемося».

Загалом слово «Херсон» у російській політиці довго буде забороненим. Ось «х…р» можна буде говорити, «сон» теж, а разом — ні.

Читайте також: Андрій Піонтковський: «Політична смерть путіна стане причиною його фізичної смерті»

— Кремль прагне переговорів, щоб отримати перепочинок. Але «доброї волі Києва», на яку вони сподіваються, чомусь немає. Що далі?

— Після звільнення Херсона буде звільнення решти окупованих українських територій. Залишати їх путіну не можна.

Зафіксуймо таке. Україна війну точно не програла. Це найбільше дратує російських пропагандонів. Але в нашому серці живуть такі прекрасні міста, як Бердянськ, Мелітополь, Маріуполь, Волноваха тощо. Якщо їх продовжуватимуть контролювати росіяни, то як мінімум ми дамо можливість їм заявити: «Сухопутний коридор у Крим у нас є, вода в Криму є. Ми цього й хотіли. Тож до побачення. Ми всіх перемогли. НАТО переможено, а в Україні живуть бандеро-фашисти».

Тому ЗСУ зупинятися, я впевнений, не будуть. З іншого боку, проаналізуймо, що пишуть у західній пресі та що кажуть наші американські союзники. «Може, вам не треба так ставити питання, що ви готові вести переговори з президентом росії, тільки якщо його прізвище буде не путін?» У цьому плані компроміси можливі. Політика — це завжди якісь компроміси. Те висловлювання Зеленського можна назвати емоційним. Але є запитання, про що з путіним говорити. Якщо цей маніяк скаже, що «частина Херсонської та Запорізької областей наша, Запорізька АЕС наша», то, даруйте, читайте перші три літери у слові «Херсон». Саме цю позицію декларує українська влада.

Тепер щодо перемовин. Спікер російського МЗС захарова, і не лише вона, вже багато тижнів поспіль на своїх фашистських брифінгах розповідає, що вони готові до переговорів з українською стороною з урахуванням «тєкущєй сітуаціі». Може, Маша говорить про «текучу», коли рідини у склянку наливають? Їй подобається цей процес. Але мені хочеться сказати їй: «Маріє Володимирівно, дурепо ти наша, до того, як ви оголосили, що під натиском ЗСУ залишаєте Херсон, це була поточна ситуація? Тобто ви, с… ки, хотіли, щоб Херсон залишився за вами. А тепер уже не хочете?» Я хочу просто наголосити, що поточна ситуація змінюється. І сьогодні ми говоримо про Херсон, а завтра про Генічеськ, наприклад.

Давайте так. Наша держава не завжди отримуватиме мільярди доларів дотацій, як зараз. Рано чи пізно нам доведеться самим відновлювати економіку. І якщо російські фашисти залишаться на лівому березі Дніпра, вони шантажуватимуть нас: «У нас артилерія. Ми не дамо вам використовувати Дніпро як водну артерію». І це стане для нас серйозним економічним ударом на тривалу перспективу. Не кажучи вже про те, що на цих теренах живуть наші люди й взагалі це наша країна. Нам зараз допомагають десятки держав, Захід дає нам зброю та гроші. Якщо ми сьогодні зупинимося і заморозимо ситуацію, через якийсь час протистояння знову відновиться. І ось тоді я не впевнений, що Штати та Європа поставлятимуть нам гармати, гаубиці, боєприпаси, HIMARS тощо.

Якщо російські маніяки так швидко змінюють свою думку про території, значить, нагадуватимемо їм, де проходить кордон України.

— Українська енергетика отримала колосальний удар. Путін знищує наші міста та села, ще й нагороджує тих, хто це зробив. Що намагається сказати він такою єзуїтською поведінкою? Що межі не існує і тільки він має право змінювати світові правила гри?

— Часто згадую слова Зеленського на святкуванні Хрещення Руси-України у 2021 році: «Як і сто, й тисячу років тому наша національна валюта — гривня. На кожній плінфі Десятинної церкви, зведеній понад 1025 років тому, витиснений тризуб, на золотих та срібних монетах того часу — теж. І сьогодні це наш державний герб».

Давайте відповімо на запитання, чому путін почав війну. Головна причина, на мою думку, не його сумнівні екскурси в тисячолітню історію (це просто художня вигадка), а в тому, що він просто ненавидить вільний народ, який на якомусь етапі може стати прикладом навіть для росіян. Рабська ідеологія, лизоблюдство, культ царя зіткнулися з ідеологією вільних людей. І ми не скорилися.

Я колись вам уже наводив цей приклад. Повторю його. Порівняймо наш Андріївський узвіз та московський Старий Арбат. На Андріївському узвозі усі сувеніри з українською символікою, а на Арбаті — з портретами путіна. Тобто вся наша конструкція не базується на персоналіях. Рано чи пізно Зеленський перейде до категорії експрезидентів. Змінюваність влади для нас нормальний процес. Ось що важливо.

Щодо руйнувань інфраструктури, то знаю точно, що після завершення бойових дій все буде відбудовано, що Україна стане зовсім іншою державою і в економічному плані тут все буде дуже й дуже добре. В ідеологічному теж.

До речі, ще одна з причин, чому кремль пішов на нас повномасштабною війною: наприкінці минулого року середні зарплати в Україні були практично такими ж, як у росії. А це означає, що, навіть попри внутрішні чвари (порохоботи, зелеботи, корупціонери тощо), країна розвивалася. І це також стало тригером, як мені здається. Але ключова причина — наша непокірна нація.

Читайте також: «У жителів окупованих територій, які зараз радіють приєднанню до росії, від усмішок до сліз буде дуже коротка дорога», — Роман Безсмертний

— Навколо стільки горя, стільки зламаних доль. Значну частину країни знищено. Безумовно, ми всі віримо у ЗСУ та у перемогу. Але люди дуже втомилися. Як не збожеволіти в цьому кошмарі?

— Сьогодні всі схильні до депресій, у всіх психологічні гойдалки. Поділюсь своїм досвідом. Щоб розуміти, що ми на правильному шляху й всі жертви не марні, треба спілкуватися з тими, хто безпосередньо кує перемогу.

Люди так влаштовані, що їм потрібне спілкування. Достатньо організувати плетіння маскувальних сіток, наприклад. І займетеся ділом, і один одного підтримаєте. Коли ми збираємось разом, з'являються якісь нові локальні рішення. На чому тримається Україна? На цих горизонтальних зв'язках. Нам не слід чекати, що скаже Зеленський. Ми самі творимо свою історію.

Щоб не здуріти, треба щось робити. Якщо ви не можете вийти з дому з якихось причин, запрошуйте на чай сусідів. Коли у нашому районі вимикають світло, люди одразу виходять на вулицю. Водночас легше впоратися із внутрішньою кризою. А головне, швидше приходить розуміння, що все буде гаразд і ми обов'язково переможемо.

Що роблять наші єврейські брати? Згодом приходять у те місце, де нещодавно стався теракт, і влаштовують там якісь розважальні заходи — спілкуються, танцюють, щось роблять. Таким чином вони показують fuck смерті. У нашому випадку ми повинні показати fuck путіну та всім російським окупантам.

Ми маємо розуміти, що життя все одно візьме своє, навіть якщо хтось не доживе до перемоги. Тому допомагайте ЗСУ. Принаймні моя мама каже, що її дуже підтримує.

— Про що ми з вами говоритимемо через рік — про війну, яка триває, чи про відновлення України?

— Коли перед війною мене запитали, чи нападе путін, я відповів: «Ні. Тому що це суперечить російським інтересам». Я справді не припускав, що російське бункерне керівництво — це настільки тупі, старі та божевільні люди. А зараз відповім на ваше запитання так: є велика ймовірність, що через рік війна продовжуватиметься, але мені дуже хотілося б помилитися.

Читайте також: «Думаю, чесно сказати, що ми не знаємо, коли закінчиться ця війна», — Павло Казарін

2215

Читайте нас у Facebook