Жив на самоті старий. Вечорами під вікнами його будинку у центрі Валенсії збиралися хлопчики. Їхні ігри, як правило, супроводжувалися такими гучними криками, що інколи те, що відбувалося, неможливо було винести. Оскільки на зауваження сусідів діти не реагували ніяк, старому це набридло і одного вечора він запросив хлопчиків до себе.

Він розповів їм, як йому подобається слухати гучні дитячі голоси, і пообіцяв видати кожному по великій монеті, якщо вони зобов'язуються прийти грати під вікнами і завтра. Хлопчаки, звичайно, прийшли і цього разу галасували так голосно, як ніколи раніше. Старий, як і обіцяв, заплатив кожному. І при цьому пообіцяв наступного вечора заплатити знову.

І що ви думаєте, наступного вечора хлопці отримали вже вдвічі більше! Щоправда, на третій вечір старий заплатив кожному з учасників цього галасливого «свята життя», яке приходило під його вікна вже, як на роботу, небагато. І пояснив це тим, що в нього закінчуються гроші.

- Скажіть, юні сеньйори, — пафосно звернувся він до нехлюїв, що зібралися, — а чи не погодилися б ви завтра прийти знову і пограти під моїми вікнами безкоштовно?

І тут сталося несподіване. Учасники галасливої забави, що докучала всім сусідам, раптом рішуче заявили, що більше вони сюди взагалі не прийдуть. Мовляв, знайшли дурнів, стануть вони виконувати чужі забаганки безкоштовно!

- Ну, як хочете, — пригорнувшись, сказав старий. — На ні й суду немає…

І, задоволений результатами успішного експерименту, вирушив додому. Насолоджуватися тишею.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.