У Стародавньому Китаї популярною була легенда про швидконогого скакуна. Говорять, молодості він славився незвичайною силою. За своє довге життя скакун здійснив чимало подвигів. Однак із віком його тіло ослабло, а сили стали покидати його.

Він сподівався, що господар не забуде його минулих заслуг та залишить у себе. Але той, помітивши, що скакун добряче здав, вирішив продати його дрібному торговцю сіллю. Новий господар любив гроші більше за життя.

Отримавши коня, не хотів витрачати жодної монети з його зміст. Старий скакун жив у стайні з вічними протягами та харчувався жахливим кормом, при цьому щодня мав працювати з ранку до вечора.

Одного разу торговець навантажив віз сіллю і вирушив на ринок. Йому треба було подолати високі стрімкі гори Тайханшань. Бідолашний кінь вирішив продемонструвати силу своєму новому господареві, але, на жаль, віз був занадто важким, а він постійно недоїдав, тому, як він не намагався, це завдання все одно виявилося для нього нездійсненним. Кінь тягнув віз, вибиваючись із останніх сил. Він пошкодив копито, його шкіра і навіть хвіст був у крові. Впавши, кінь безуспішно намагався встати, щоб продовжити шлях, але слабкі ноги ніяк не могли підняти схудле тіло.

Хазяїн побачив, що віз перекинувся і всюди розсипалася сіль. Розлютившись, він підбіг до коня, змахнув батогом і почав з силою бити його, лаючи:

- Стільки грошей витратив на тебе! Я сподівався, що ти незабаром повернеш їх мені. А ти виявився таким марним!

Старому коневі було соромно, але йому не вдавалося стати на ноги і тим більше забратися на найближчий схил. Піт, що з'явився під променями спекотного сонця, змішувався з кров'ю і стікав на землю.

У цей момент повз проїжджав Бо Ле, відомий усьому Китаю знавець і поціновувач коней. Він побачив страждання нещасного коня, зліз із воза, обійняв його за шию і заплакав. Бо Ле зняв верхній одяг, розірвав його на стрічки і перев'язав рани тварини, при цьому нещадно лаючи торговця сіллю за те, що той вимотав такого доброго коня. Старий скакун побачив, що Бо Ле шкодує його, і був йому вдячний. Він зрозумів, що знайшов свого близького друга. Кінь скинув голову, пирхнув, а потім уперше за довгий час голосно і протяжно заіржав. І хоча іржання його було сумним, воно все ж таки, як і раніше, звучало дзвінко. Бо Ле врятував старого скакуна від жорстокої загибелі. І кінь знову повірив у те, що доброта таки існує.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.