Пізно ввечері в двері будинку, в якому жив мудрий старець, постукав стомлений мандрівник. Хазяїн запросив його увійти, почастував скромною вечерею, після чого вони розговорилися.
- Слухай, — сказав гість. — Слава про твою мудрість дійшла і до наших країв. Люди кажуть, що ти знаєш практично все. Чи можеш тоді пояснити мені, навіщо людина живе на цьому світі? В чому сенс життя?
- А ти що про це думаєш? — запитанням на запитання відповів мудрець.
- Я багато міркував про це, але відповіді так і не знайшов. Кожен божий день роблю те саме: працюю, їм, сплю, відпочиваю, знову працюю… День змінюється на ніч, після якої знову настає такий самий день. Як у калейдоскопі, стрімко пролітають тижні, місяці, роки. Після зими приходить весна, за нею слідує літо, потім осінь і знов приходить зима. Я то знаходжу щастя, то знову втрачаю його. Все обертається якимсь безглуздим, як мені здається, колом. І, схоже, жодного сенсу у такому обертанні немає.

Після цих слів мудрець, нічого не сказавши, підвів гостя до великого годинника, що розмірено цокав, і відчинив дверцята механізму. Усередині було багато різних коліщаток, які оберталися — якісь швидше, інші повільніше, — чіпляючись зубцями одне за одним і таким чином рухаючи стрілки.
- Поглянь, — запропонував мудрець, — наприклад, ось на це колесо. Або, скажімо, на сусіднє із ним. Адже вони теж весь час обертаються на одному місці… А тепер скажи: чи є сенс у обертанні кожного з них?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.