Віктор Марі Гюго народився 26 лютого 1802 року у Безансоні Сході Франції. Він ріс у багатій сім'ї, яка жила у триповерховому маєтку. Його батько Леопольд Сігісбер Гюго служив генералом в армії Наполеона. Мати, Софі Требюше, була донькою судновласника. Окрім Віктора, у родині Гюго народилося ще двоє хлопчиків.

Генеральському сімейству доводилося часто міняти місце проживання. За час переїздів їм довелося пожити і на Корсиці, і в Італії, і в Іспанії, і різних французьких містах. Всі ці мандрівки залишили в душі маленького Віктора яскраві враження.

Невдовзі між батьками почали виникати часті скандали, викликані, хоч як не дивно, політичними розбіжностями. Софі була затятою прихильницею Бурбонів, тоді як Леопольд залишався відданим Наполеону Бонапарту. Згодом дружина почала зраджувати чоловіка з генералом Лагорі. Подружжя стало все рідше спілкуватися і в результаті вирішило взагалі розлучитися. Віктор залишився жити з матір'ю, а два його брати Абель і Ежен — з батьком.

У юності Віктору Гюго подобалися точні науки, проте найбільшу зацікавленість викликала література. Захоплюючись давньою поезією, він ще під час навчання у Ліцеї Людовіка Великого написав кілька віршів.

У 14 років Гюго вже перекладав твори давньоримського поета Вергілія. А у 17 років написав свої перші поеми «Введенські діви» та «На відновлення статуї Генріха 4», за які отримав одразу дві премії на конкурсі «Jeux Floraux».Судді були вражені тим, наскільки «дорослими» були твори письменника-початківця.

У 17-річному віці Віктор разом із братом Абелем починає видавати журнал «Літературний консерватор». Через два роки він публікує збірку «Оди», яка принесла йому помітну популярність.

У 1829 році Гюго видає роман «Останній день засудженого до смерті», в якому виступає за скасування страти. Відразу після цього виходить інший його серйозний твір — «Людина, яка сміється», яка засуджує будь-які форми насильства.

У 1831 році Гюго представив свій перший історичний роман — «Собор Паризької Богоматері», в якому критики відзначили певний вплив відомого англійського письменника Вальтера Скотта. У своєму романі Гюго торкнувся теми відновлення історичних пам'яток, що хвилювало його. Ось чому саме легендарний паризький собор, який тоді планували знести, став головним місцем розвитку подій.

У 1862 році у світ вийшов ще один знаковий роман Гюго — «Знедолені», який досі по праву входить до списку світової класики.

Однак у особистому житті знаменитого письменника все складалося не так благополучно, як в літературній діяльності. Першою дружиною Віктора Ґюґо стала Адель Фуше. У цьому шлюбі у них народилося п'ятеро дітей. Проте їхнє сімейне життя важко було назвати щасливим. Дружина зневажливо ставилася до чоловіка і часто йому зраджувала. Адель не прочитала жодного твору чоловіка. Будь-який дотик Віктора дратував її, через що Фуше часто відмовляла йому у виконанні подружнього обов'язку.

Незабаром письменник закохується у куртизанку Жульєтту, котра була фавориткою князя Анатолія Демидова. Дівчина, яка раніше носила розкішні вбрання і якій ні у чому не відмовляли, після знайомства з Гюго покинула свого покровителя і почала зустрічатися зі своїм літературним кумиром. Проте Віктор вирізнявся крайньою скнарістю. Він видавав Жульєтті невеликі суми грошей, контролюючи її витрати. Невдовзі Жульєтта перестала цікавити Гюго, і він все частіше почав вдаватися до послуг дівчат легкої поведінки. Біографи письменника стверджують, що в його будинку навіть була окрема кімната, де він приймав повій.

Віктор Гюго помер від пневмонії 22 травня 1885 року у віці 83 років. Історики згадують, що похоронна церемонія тривала цілих 10 днів. Проводити великого французького письменника в останній шлях прийшло близько мільйона людей.

Прах Віктора Гюго лежить у паризькому Пантеоні, що входить до списку обов'язкової ознайомчої програми гостей французької столиці.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.