«Сиджу. Чекаю дзвінка. Все — військовозобов’язаний і „типу“ мобілізований»: історик з Києва загинув на війні із окупантами
Його важко було уявити солдатом, його важко було уявити героєм, як і десятки тисяч інших цивільних українців, яких безжальне полум'я війни вирвало із затишку мирного життя. І загартувало бути захисниками, і спонукало стати надією: своєї країни, своїх рідних, свого народу. Олександр Гонтар до великої війни працював науковцем Музею історії Десятинної церкви, проте у перші ж дні повномасштабного вторгнення приєднався до ЗСУ, повідомляють його колеги. Лейтенанту назавжди 47 років.
«Олексадр — з Київщини. Закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У 2014 році прийшов до Музею історії Десятинної церкви, де спочатку працював екскурсоводом у науково-екскурсійному відділі, 2018 року став науковим співробітником, а з 2019 року обіймав посаду завідувача сектору освітньої роботи».
«Хтось пам'ятає, щоб Саша колись вийшов з рівноваги чи підвищив голос? Я — ні. Саша чи не єдиний, на кого я не „наїхала“ жодного разу: неможливо було, — згадує виконувачка обов’язків директора музею Наталія Писаренко. — Так, переживав за роботу. Може не все йому вдавалося так, як він хотів, але він справді переживав. Таке враження, що завжди чекав на прохання про допомогу. Утім, сам ніколи нічого не просив. Саша був, як дитина: похвалиш — розквітає. На кожне добре слово реагував. Мало хто так уміє цінувати. І любив дуже, коли колективом збиралися. Взагалі, Сашко був дуже домашнім. Розповідав, як допомагав батькові облаштовувати будинок після переїзду з Вишневого до іншого містечка, де вони жили потім. Він ніжно ставився до сестри і племінників, мріяв про власну родину».
З 2019 року Олександр Гонтар регулярно проходив військову перепідготовку. Якось, після його повернення з чергових зборів, коли день за днем у повітрі наростала тривога, на питання колег: «А як вважаєте, чи буде війна?», він із притаманним йому спокоєм, без суму та напруження, відповів: «Буде».
«Він був такий великий, але дуже вразливий і абсолютно невойовничий, — додала керівниця музею — Йому, мабуть, було дуже непросто на війні, тому він двічі герой. 23 лютого, після п’ятої вечора, він написав мені: «Наталіє Федорівно, без зайвого шуму: мені завтра у військкомат з речами. 9 проти 1, що заберуть на невизначений термін». Продовжуючи листування, 28 лютого Олександр повідомив: «Сиджу. Чекаю дзвінка. Усе — військовозобов’язаний і «типу» мобілізований. Чому так, розповім при особистій зустрічі. Я так зрозумів, що ця війна завершиться без мене. Хіба що випадково прилетить. У нас теж і вночі, і вдень, і канонада, і стрільба». Коли Олександр пішов захищати Батьківщину, увесь колектив щодня ловив його вітальний рядок у музейній контактній групі, і коли той рядок з'являвся — зітхали з полегшенням та водночас думали тільки одне: «Тримайся і повертайся, аби знову світити своєю усмішкою!»
Минуло півтора року, і народжувалося відчуття, що із Сашею все мусить бути добре. Проте 26 червня надійшла жахлива звістка: Олександр Гонтар загинув у бою за Україну 23 червня 2023 року. Поховали бійця лише через півроку після загибелі — 17 грудня в містечку Вишневе Київської області на Алеї Героїв.
Раніше повідомлялося, що на війні з російскими окупантами загинув український науковець Юрій Єсипенко.
1105Читайте нас у Facebook
