«Колекція порцеляни у ShvetsMuseum справила на мене фантастичне враження», — професор Сергій Козаченко
Знаковою подією у культурному житті нашої країни стало відкриття у червні 2023 року (попри війну та всупереч їй!) Олександром Швецем першого в Україні Музею порцелянових фігур, в якому представлено понад 1500 унікальних витворів мистецтва, створених майстрами найвідоміших у світі мануфактур. Цю колекцію Олександр Юхимович збирав упродовж десятиліть.
Сьогодні ShvetsMuseum має вже чимало друзів, які прагнуть зробити свій внесок у скарбницю фарфорових шедеврів. На рідкість щедрим став подарунок музею від доктора економічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Сергія Козаченка. Він передав до музейної колекції кілька десятків предметів мистецтва, створених західноєвропейськими фарфоровими мануфактурами минулого століття, зі свого приватного зібрання.
В інтерв'ю «ФАКТАМ» відомий український вчений розповів про своє захоплення мистецтвом та про те, як виникла ідея передати частину особистої колекції музею.
«„Блошині“ ринки — свого роду музеї»
— Сергію Вікторовичу, подаровані вами ShvetsMuseum фарфорові витвори, неймовірно гарні. Ними можна милуватися нескінченно. Скажіть, а з чого почалося ваше захоплення порцеляною? Та якою є ваша колекція?
— Відразу хочу уточнити, що я не є колекціонером у звичному значенні цього слова. Я не збираю витвори мистецтва якоїсь певної доби чи мануфактури. Мені просто з дитинства подобалися гарні речі. Народився я 1941 року, під час війни. 1944 року батька направили до Західної України керувати держпланом, і наша сім'я прожила в Ужгороді два роки. Мені запам'яталися в цьому місті чисті вулиці, гарні будинки… Ми жили у чудовому особняку. І порцелянові речі, які я тоді бачив, збереглися в моїй пам'яті на все життя. Щось тато купував і дарував мамі, іноді ми з нею ходили до магазинів дивитись на таку красу. Тоді я навіть не знав, що це фарфор…
— У вас щось збереглося з того часу?
— Декілька ваз. Напевно, їм понад сто років. Вони навіть більше нагадують кубки із сюжетами із давньогрецьких міфів. З такими речами, що нагадують дитинство та батьківський будинок, розлучатися непросто. Практично з кожною пов'язані якісь спогади. Ці вази я також планую передати музею, створеному Олександром Швецем. Нехай люди милуються… Знаєте, коли я їздив у відрядження за кордон, мені подобалося відвідувати «блошині» ринки. Не для покупок, тому що не завжди були можливості. Просто мені це здавалося дуже цікавим. Хоча, коли можливості з'являлися, я купував то філіжанку із блюдцем, то вазочку… «Блошині» ринки — свого роду музеї, де можна побачити безліч цікавих речей.
«Краса здатна зробити світ, у якому ми живемо, кращим»
— Я часто бував у Женеві, — продовжує Сергій Козаченко. — І ось одного разу на «блошиному» ринку побачив гарну чашку з блюдцем. Вони були прикрашені кобальтом з позолотою. Мені дуже подобаються такі речі. Вони зазвичай мають витончені форми. Від цих виробів йде якась незвичайна теплота. І раптом мене така туга взяла, коли я уявив, що, мабуть, якісь люди похилого віку пішли з життя, а їхні родичі, а може, й не родичі, зібрали все ними нажите добро і фактично відправили на звалище, не розуміючи, що тут є унікальні речі, які хтось творив із любов'ю, вкладаючи свій талант та душу. І тоді я подумав: «Було б чудово, якби хтось у Києві відкрив музей приватних колекцій!» Мені дуже хотілося, щоб цю ідею було втілено. І ось випадково я познайомився з Олександром Швецем і побував у створеному ним музеї. Тоді вирішив: нехай на гарні фарфорові речі, які я маю, дивляться люди. І запропонував поповнити його музейну колекцію.
— Речі яких мануфактур представлені у ваших зібраннях?
— Якщо говорити про країни, то це і віденська порцеляна, і чеська, і німецька, і англійська. Є і французька — знаменита ліможська.
— Які з предметів вам здаються найцікавішими?
— Мабуть, кожен по-своєму цікавий. Як я вже сказав, це й вази, й великі гарні настінні тарілки… Також вишукані фарфорові речі хотіла передати музею моя сестра Марія Козаченко. Вона є кандидатом технічних наук, доцентом. Ми з нею кияни у четвертому поколінні, і для нас дуже важливо зробити щось добре для киян майбутнього. До речі, окрім порцеляни, мені завжди подобалася бронза і, коли була можливість, я щось купував. Також у мене дуже непогана колекція робіт з дерева. Це й різьблені скриньки (рахви), і тарілки… Я часто відпочивав на Прикарпатті. Там купував різьблені вироби — рідкісної краси речі, створені майстрами, які поступово, на жаль, ідуть. І так хочеться, щоб все це бачили люди, щоб все це не пропало, не пішло в небуття. Адже це наша історія, наше мистецтво, наші таланти…
— Ви так захоплено розповідаєте про все це, що мені згадалося моє інтерв'ю з лауреатом Нобелівської премії з хімії Даном Шехтманом, який захоплюється ювелірним мистецтвом та створює чудові прикраси. Як думаєте, чому багато відомих учених так трепетно ставляться до мистецтва?
— Можливо, тому що краса здатна зробити світ, у якому ми живемо, кращим. Під її впливом люди стають добрішими. І саме тому хочеться, щоб справжню красу бачило якнайбільше людей. На жаль, як на мене, більшість відвідувачів музеїв — люди старшого покоління. А от молоді все-таки поки що, на жаль, менше.
«Для мене стало відкриттям, що Коростенський порцеляновий завод створював вази не менш красиві, ніж закордонні мануфактури»
— Яке враження справив ShvetsMuseum?
— Фантастичне. Скільки сил вкладено Олександром Юхимовичем у його створення! Він великий ентузіаст. Колекція музею неймовірна.
— Що ж вас особливо вразило?
— Насамперед незабутнє враження справив на мене іспанський фарфор Lladro. Як майстерно передані рухи та емоції у кожній фігурці, як відтворені фактури — наприклад, мереживо… Також для мене стало відкриттям, що Коростенський порцеляновий завод створював вази не менш красиві та витончені, ніж закордонні мануфактури. Я не знав цього. І багато хто досі не знає. Які ж у нас талановиті майстри! Краса народжується там, де вкладено душу та серце. Її створення — копітка і дуже відповідальна праця. Жаль, що від фарфорової галузі в Україні майже нічого не залишилося. І дуже важливо зробити все можливе, щоб ця краса не зникла взагалі.
.jpg "\"Краса народжується там, де вкладено душу й серце\", - вважає професор Сергій Козаченко (Фото з альбому ShvetsMuseum)")
Читайте також: Чому варто відвідати музей порцеляни у Києві
- До речі, нещодавно у «ФАКТАХ» з'явилася серія публікацій про історію українського фарфору — інтерв'ю з відомими експертами, фарфористами, колекціонерами… Гадаю, українська порцеляна гідна того, щоб бути включеною до скарбниці матеріальної спадщини ЮНЕСКО.
— Це чудова ідея! Підтримую таке починання, а також намагаюся зробити свій внесок у популяризацію музею. Розповідаю про нього своїм друзям та знайомим. Багато хто вже зацікавився настільки, що буквально горить бажанням подивитися на це диво на власні очі.
Раніше колекціонерка порцеляни Людмила Карпінська-Романюк розповіла про салатники українського виробництва, що зачаровують красою.
Фото в заголовку з альбому професора Сергія Козаченка
3859Читайте нас у Facebook
