ПОИСК
Блоги

«Ви можете зрадити нас, але ми все одно продовжуватимемо боротьбу, прикриваючи також і вас»: військовослужбовець ЗСУ звернувся до західних партнерів України

14:37 22 березня 2024
Історик та письменник Назар Розлуцький

Кандидат історичних наук, автор шістьох книг та молодший сержант ЗСУ Назар Розлуцький на сторінці у соцмережі пише про дивну ситуацію, яка склалася навколо України. Американські політики не можуть затвердити критично необхідний Україні пакет допомоги, а головні посадовці США приїжджають, щоб переконати нас не атакувати російські нафтові заводи. Коли польські фермери блокують кордон з нашої країною, не випускаючи наших біженців і забороняючи ввезення надзвичайно необхідної нам допомоги…

«Два роки тому я написав допис, який широко розійшовся мережею і був перекладений різними мовами. Допис був про те, що Україна буде боротися до кінця або ж до перемоги. Тоді якраз тривали дискусії чи передавати Україні важке озброєння, а якщо передавати, то скільки, щоб не дати забагато. А, може, краще схилити Україну до переговорів? Такі настрої панували тоді серед політиків і громадян багатьох наших союзників. Я написав тоді, що Україна до жодних переговорів не схилиться, доки російські окупанти на заберуться геть з нашої території. Ані незалежність, ані територіальна цілісність не була, не буде і не може бути предметом переговорів.

Зараз, коли минуло два роки з того часу, я нагадую і повторюю цю тезу. Я говорю це в той час, коли росіяни кілька днів поспіль влаштовують масові ракетні атаки по наших містах. Коли американські політики не можуть затвердити пакет допомоги, який критично необхідний Україні для захисту не тільки лінії фронту, а й міст у тилу.

Мало того — коли головні посадові особи США приїжджають, щоб переконати нас не атакувати російські нафтові заводи, бо ж ціна на бензин у Штатах виросте. Коли польські фермери блокують кордон з нашої країною, не випускаючи наших біженців і не впускаючи ввезення надзвичайно необхідної нам допомоги. Коли готується до запуску в космос спільна команда з американців і росіян. Коли війна в Україні давно щезла на Заході зі шпальт газет та новинних стрічок в Інтернеті.

РЕКЛАМА

І я не відмовляюся від жодних слів, що писав тоді. Більше того — я хочу додати нові слова. Ми не просто будемо воювати до кінця або до перемоги. Ми будемо воювати так, як вважатимемо за потрібне і не будемо слухати жодних «стурбованих голосів». Ми будемо переносити війну на територію росії, ми будемо атакувати їхні військові, металургійні, нафтові заводи, склади з військовим майном і казарми з їхніми солдатами. Ми будемо вторгатися на територію росії там і тоді, де й коли вважатимемо за потрібне. Ми будемо робити так, щоб вони ні вдень, ні вночі не знали спокою, ні у нас, ні у себе вдома, ані в третіх країнах, аж доти, поки останній з їхніх солдат не покине територію України у міжнародно визнаних кордонах. Ми занадто довго слухали «розумних» порадників, які говорили нам не посилювати ескалацію, не дратувати росію — але це нам не допомогло виграти війну. Ми слухали тих, хто нам говорив не атакувати територію росії — але вони не спромоглися навіть припинити співпрацю з росіянами. Ми слухали тих, хто на словах підтримував нас, а на ділі купляв російську нафту і зерно, планував спільні проєкти з росіянами. Ми більше не будемо їх слухатися.

Ціна цих закликів до миру та переговорів, ціна співпраці з росією — це те, що я, письменник та історик вже два роки не можу зайнятися своєю улюбленою справою, бо змушений воювати з окупантами, які прийшли на мою землю. І невідомо, коли зможу повернутися до своєї улюбленої роботи, та й чи зможу взагалі. Ціна цих нікчемних слів від нікчемних політиків — це зруйновані будинки сьогодні в Запоріжжі, це тролейбус з цивільними людьми, у який потрапила російська ракета. Це загибель чудового поета Максима Кривцова, який мав писати вірші, але пішов на війну. Це смерть мого колеги Юрія Джуса, з яким ми разом навчалися і який так само, як і я, був фаховим істориком, але замість того, щоб сидіти в кабінеті, він пішов в окоп. Це смерть громадського активіста Романа Ратушного, який міг би стати видатним політиком, але вже ніколи ним не стане, бо росіяни — ті самі, з якими ви торгуєте і хочете домовитися, зневаживши інтереси України — забрали в нього життя ще у червні 2022. Це загибель поетки Вікторії Амеліної, яка навіть не була військовою, але це не вберегло її від російської ракети — і ця ракета містила елементи, виготовлені в різних країнах Заходу. Це все були мої знайомі та друзі. І я таких історій можу розповісти більше трьох десятків. Три десятки людей росіяни назавжди забрали тільки з мого оточення — і так в усій Україні.

РЕКЛАМА

Тому наступного разу, коли американським політикам, польським фермерам, словацьким виборцям чи будь-кому іншому спаде на думку переконувати нас, що ми повинні поступитися своїми інтересами чи вести війну таким чином, щоб не постраждали їхні інтереси, то хай мають на увазі — вони з такими пропозиціями можуть до нас навіть не звертатися.

Ми воюємо і будемо воювати так, як вважатимемо за потрібне. І доти, поки не виженемо останнього російського окупанта з нашої землі. І маємо на це повне право. Ви можете нам допомогти, давши нам більше зброї та заблокувавши, нарешті, торгівлю і співпрацю з росією та росіянами. Але, незважаючи на ваші рішення, ми будемо продовжувати нашу боротьбу. І на це наше рішення ви не маєте сили вплинути. Якщо дозволите нам програти — це буде вічна ганьба для вас. Ще й отримаєте агресивного сусіда на своїх кордонах. Але поступатися заради ваших тимчасових інтересів ми не будемо.

РЕКЛАМА

За ці два роки я вже багато разів міг загинути, але наразі я живий і пишу ці слова. Ви можете зрадити нас, але, навіть будучи зраджені вами, ми все одно продовжуватимемо боротьбу, прикриваючи також і вас. Бо ми воюємо за себе".

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

521

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів