«Для ефективної мобілізації треба повернути у суспільство поки живих військовослужбовців»: боєць ЗСУ про необхідність демобілізації

В лавах ЗСУ зараз перебувають люди, які готові пожертвувати власним життям та віддати все ради безтурботного існування інших. Але без позитивних прикладів захисників, які повернулися додому на законних підставах, згідно з законом про демобілізацію, влада не зможе здійснити мобілізацію в необхідному для фронту обсязі.

Якщо Герої, що ділилися своїм братерством та перемогами, не повернуться додому, не буде прикладу для наслідування та підґрунтя для виховання патріотів своєї країни. Це може вплинути навіть на існування самостійної держави. Про це пише у Facebook військовослужбовець ЗСУ Роман Гасько.

«Якщо в осяжному майбутньому по Україні не роз’їдеться тисячі законно демобілізованих ветеранів, які гонорово, по формі і з нагородами, зможуть повернутись до своїх сімей і у свої громади, будуть розповідати історії звитяг протягом останніх двох років — ніякі закони про мобілізацію не подіють.

Враховуючи, як вихолощуються зміни до мобілізаційного законодавства. А також той факт, що усі дуже сильно турбуються про права ухилянтів, загнавши воїнів у стан найбільш безправних, закріпачених громадян цієї країни, ми ризикуємо отримати згубні процеси уже у військах, а потім і наслідки для держави.

Увʼязнений знає свій термін відбування покарання. Більше того, він може вийти з вʼязниці достроково.

Український же воїн, сонечко-ЗСУ, в якого усі так вірять і підтримують — не має ЗАКОННОГО варіанту повернутись додому з високо піднятою головою, окрім як внаслідок поранення. Бо навіть ті хлопці, що звільняються через хвороби, опіку, шлюби, дітей і т.і. — відчувають себе не дуже комфортно, так як розуміють, що їхні побратими залишаються там, без подібного шансу на повернення до власних сімей. Ще й є купа всяких у*обків, які дорікають тим, що повернулись цілими і здоровими, що мовляв, не так воював, не там був, грошей заробив, і взагалі неясно, чим займався.

Для ефективної мобілізації, треба повернути у суспільство поки живих і відносно уцілілих військовослужбовців. Повернути їх на підприємства і в громади, до сімей і родин. Бо як буде визначений термін служби, то для потенційних новобранців, хоча б зникне сприйняття походу в ТЦК, як дороги в один кінець.

Ще один важливий факт — це історія війни та історії про війну. Що розповідатиме у селі чи місті «вояка», який пішов у СЗЧ (дезертирував), або який усіма правдами і неправдами через валяння по лікарнях таки знайшов болячку, щоб списатись?! Навряд чи ви почуєте історії про братерство і відвагу, про неймовірних бойовиків, крутіше ніж у фільмах, про сміх і сльози в найнебезпечніших ситуаціях, в які може потрапити людина.

Я чув солдатські розмови в лікарні під дверима ВЛК. Пощастило, що я був одягнутий у цивільне, а на лобі у мене не написано — офіцер. І те що я наслухався — це катастрофа, гірше за утоплеників в Тисі. Бо і сержанти у них усі дебіли, і офіцери — некомпетентні піджаки, і генерали — усі мʼясники (хоча, я не певен, що хтось з них бодай бачив вживу генерала, не те щоб спілкуватись) і т.і. І тільки один хлопчина зі 128 ОГШБр, з яким, як виявилось, ми були поруч у Херсонській наступальній операції, тихо стояв і теж разом зі мною відчував сором і роздратування за такий стан справ. Бо якщо усі такі погані, і в армії усе так хріново, совок і некомпетентність, то як так вийшло, що ми досі воюємо біля Бахмута, Кремінної, Купʼянська, Горлівки і т.і.?!

До того ж, ухилянти зараз нічогенько так підняли голову. Якщо раніше вони просто сиділи і никались, то зараз, разом зі своїми скаженими самками (а у нас купа мужиків тримають свої яйця в кулаку дружини), вони відчули, що їх є дохріна (а їх навіть більше ніж нас), і починають буянити і качати права. І тут те ж би згодились здорові ветерани всередині суспільства. Перше — для адекватних роз’яснень і агітаційної роботи, а друге — для зауважень, якщо хтось себе некоректно поводить стосовно ТЦК і т.і. Бо якось важко буде стрибати з сокирою на воїнів з ТЦК, бити швабрами вікна, коли поруч стоять два твої сусіди (морпіх і десантник), які можуть зробити тобі кілька фізичних зауважень.

Добровільно уже нічого не буде. Рекрутинг «Азову» чи 3 ОШБр — це скоріше красиві, дуже вдалі виключення з правил, і ніколи не поширяться на усі війська. А людей треба усім і вже.

Або держава проявить силу і бажання вижити, або ми будемо надалі бавитись у рожевих поні і примножувати дезертирів серед військових та ухилянтів і саботажників серед цивільних. У цьому питанні не повинна враховуватись громадська думка, має заткнути пельку Любінець і йому подібні, а рішення повинні прийматись виходячи з потреби виживання країни і нації.

Бо якщо ні, то все одно підуть усі ці братки на війноньку. Тільки от нарукавним знаком буде не тризуб, а двоголовий півень. І підуть вони не на схід — у бік Луганська, а на захід — десь у бік Варшави.

ДумайТе!"

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

487

Читайте нас у Facebook