«Врятував побратимів, а сам отримав смертельні поранення в бою з ДРГ»: подробиці загибелі в Києві підполковника ЗСУ
Справедливий, принциповий, мав авторитет і довіру побратимів та колег, він ніколи не боявся відстоювати те, у що вірив — саме так характеризують підполковника Олексія Коваленка всі, хто його знали. З першого дня великої війни 45-річний старший викладач кафедри радіоелектронної боротьби Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова був одним з перших, хто став на захист країни, адже за плечима підполковника вже був чималий військовий досвід виконання бойових завдань у зоні АТО. Він загинув, виконуючи бойове завдання по обороні Києва: врятував побратимів, а сам, на жаль, отримав смертельні поранення. У нього залишились батьки, брат, який наразі воює за двох, дружина та двоє дітей. Рідні захисника переконані — їхній Олексій вартий звання «Героя України» посмертно. Раніше «ФАКТИ» писали про загибель у Маріуполі легендарного підполковника Валерія Борсука, якого поховали на Дніпровському кладовищі як невідомого.
- Народився та виріс Олексій у селі Демидів на Київщині, де неподалік, власне, й обірвалось його життя, — розповідає «ФАКТАМ» сестра Світлана. — Звичайна селянська родина, в якій двох синів привчали змалку до праці та дисципліни. До слова, прадід Олексія був артилеристом, він пройшов Першу світову війну. А двоюрідний дід був танкістом під час Другої світової. Тато нашого героя теж марив військовою службою, проте не склалось, і він все життя пропрацював водієм та механіком. А ось сини — Олексій та Сергій продовжили династію військових родини Коваленко. У старших класах Олексій вирішив вступати до військового училища (КВІРТУ), але це був далекий 1993 рік й проводилось реформування училища. Зрештою, він вступив до Харківського військового університету.
Читайте також: У боях за Гостомель загинув Герой України «кіборг» Валерій Чибінєєв
У 1998 році молодим лейтенантом Олексій вирушив на перше місце служби — до Одеської області. Постійно вдосконалювався, адже військова спеціальність вимагає весь час опановувати нові знання, досконало вивчив англійську мову. Командування звернуло увагу на зразкову службу та хист Олексія, його перевели на службу до Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова. Там він пропрацював 20 років. Він навчив та випустив не один курс молодих офіцерів, які сьогодні гідно та мужньо боронять нашу країну від окупантів від загарбників.
Саме у Житомирі Олексій зустрів Людмилу, свою дружину. У подружжя народилося двоє дітей — Ірина, якій зараз 18 років, та 14-річний Володимир, який також, як і тато, мріє носити офіцерські погони.
Знаєте, Олексій та Людмила були неймовірно гарною парою. Здавалось, що їхнє кохання із роками стає все сильнішим. Чоловік багато часу приділяв роботі і мріяв, що колись настане час, що зможе подорожувати із родиною. Не судилося. Людмила часто на питання дітей просила їх йти і запитати у тата, бо він був «ходячою енциклопедією». Це не жарт, тому що дійсно Олексій знав багато і вмів дуже багато. Для нього не проблема була розпалити багаття чи вирити окопи разом з курсантами на полігоні, зробити ремонт у будинку чи полагодити автомобіль, провести батькам воду в хату чи відремонтувати комп’ютер… А ще для Олексія ніколи не були першочерговими матеріальні блага. Вони із родиною жили у орендованих квартирах, довгий час стояли в черзі на отримання житла. Так і не встиг він його отримати.
— Знаю, що Олексій у 2016 році був на передовій. Що відомо про той період його життя та служби?
— Так, він виконував неодноразово бойові завдання в районі ведення АТО (ООС). Готував фахівців радіоелектронної боротьби нашої країни, брав участь у спільних навчаннях з офіцерами країн НАТО, втілював нові методи. Його бойовим та методичним досвідом досі користуються курсанти під час навчання в інституті та офіцери під час виконання бойових завдань. Олексій отримав чимало нагород за сумлінну службу. Він завжди жив роботою, а служіння Україні та її народу було сенсом всього його життя. До речі, Олексію не раз пропонували змінити місце служби, запрошували працювати до Генштабу Збройних Сил України, але він казав, що ще багато є чому навчити і ще є багато чого віддати зі свого досвіду молодим курсантам.
— Розкажіть про бойове завдання Олексія, де обірвалось його життя?
- Він зустрів вторгнення росіян 24 лютого на бойовому посту під Києвом. У перші ж години повномасштабної війни досвідчений офіцер з майже 30-ти річною вислугою років очолив розрахунок зведеної роти радіоелектронної боротьби у складі сил та засобів оборони столиці України. Під час бойового зіткнення з диверсійно-розвідувальною групою в Києві біля стадіону «Спартак» він проявив особисту мужність і героїзм, не допустивши загибелі своїх підлеглих, однак сам загинув від вогнепальних поранень. Група підполковника Коваленка за найважчу першу добу війни зробила значний внесок в справу оборони Києва. Досвідчені офіцери, під командуванням підполковника на відмінно, виконали поставлене перед ними бойове завдання, але на жаль, Олексій загинув, побратими були поранені. Поховали Олексія на Житомирському військовому кладовищі. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
— Знаю, що ви подали петицію президенту, в якій просите дати заслужене звання Олексію Коваленку «Герой України» посмертно.
- Так, це дійсно гідна людина, офіцер, все його життя — це відданість і служіння Україні, взірець для наслідування курсантам та молодим офіцерам, взагалі майбутнім поколінням вільних українців. Його подвиг, коли він пожертвував собою, врятувавши життя іншим, заслуговує на найвищу державну нагороду. Дружина, рідні, колеги та друзі просять підтримати петицію щодо присвоєння звання загиблому Герою.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що доля столиці України вирішувалась в перші 5 днів великої війни: «Захопити Київ окупанти намагались за планом, який вони обкатали в Празі у 1968 році».
1509Читайте нас у Facebook
