«Вона — наче дама. Обожнює їсти, спати та потребує постійно уваги»: як собака Поля після перелому хребта стала найкращою подругою українських бійців

«Лікар, який проводив операцію, не вірив, що собака бігатиме»

— Історія цієї тварини справді неймовірна й вартує зйомок фільму, — зізнається «ФАКТАМ» власниця собаки, інспектор-кінолог кінологічного центру ГУНП в Київській області Катерина Бєляєва. — Наше знайомство із Полею сталось десь за місяць до великої війни. Тоді поліцейські отримали виклик у село Синяк біля столиці, сталась крадіжка. І вже на місці біля траси побачили Полю. Вона повзала, не могла самостійно пересуватись на лапках. Травми отримала внаслідок аварії. За словами місцевих, тварина спокійна, добра, вони її підгодовували. Люди звернулись до правоохоронців, аби ті взяли собаку до себе і якось їй допомогли.

Хоч в повноваження поліції не входить займатись безпритульними тваринами, але дивлячись на цю руденьку красуню і її страждання, кинути її теж не могли. Тому ми з колегами вмовили керівництво лишити собаку у нас ненадовго до огляду ветеринара. Після огляду стало відомо, що у Полі досить серйозна травма — перелом хребта навпіл. А далі почалась боротьба за її майбутнє. У соцмережах я звернулась до українців з проханням допомогти у зборі коштів собаці на лікування. Й за кілька днів було зібрано необхідну суму. Так вдалось зробити Полі операцію, встановивши у хребет титанові гвинти. Лікар, який проводив втручання, не вірив, що собака бігатиме своїми лапами. Однак все пройшло успішно, реабілітацію тварина проходила на бігових доріжках, виконувала інші маніпуляції. Й потроху собака почала бігати.

— А чому назвали Полею?

— Тут все банально — це скорочено від «поліція». Коли почалась велика війна, тварину знову забрали до кінологічного центру. Спершу було важко, тому що собака не могла ще випорожнюватись сама, доводилось тричі на день їхати та робити всі ті маніпуляції. Я постійно робила їй масажі, розробляла лапи. Тільки пальчики на одній із лап не відновились, тому Поля ставить їх у кулачок, але це не заважає їй бути активною. Також була проблема, що тварина не хотіла сидіти сама у вольєрі, сумувала. Впросила керівництво брати її з собою на завдання. Так і почалась поліцейська служба собаки. А вона досить непроста, тому що тварин залучають до гуманітарних розмінувань, пошуку тіл під завалами, виявлення зброї, наркотиків, пошуку людей. Собаки також чергують на блокпостах і навіть служать штурмовиками у спецпідрозділах.

«Вона кожного змушує усміхатись, ось така в неї потужна харизма!»

— Чим займались із улюбленицею у перші місяці вторгнення росії?

— Ранок 24 лютого ніколи не забуду. Я тоді знаходилась у Житомирі. Мені подзвонив керівник із Києва і сказав їхати терміново до кінологічного центру. Десь пів дня пішло на те, щоб просто виїхати з міста. Потім вдома я зібрала собак, речі і вирушила у Вишневе до кінологічного центру. Чесно кажучи, у перші дні зовсім боялась зняти бронежилет. Був весь час страх…

Потім ми з Полею виїжджали у райони Київської області, які лише деокупували. Працювали з пошуку вибухівки, диверсантів, людей, які зникли безвісти… Спілкувались із цивільними дорослими та дітьми, яким важко було оговтатись після пережитого, тому що війна залишила у душі болючий слід. Я бачила, як тварина активно контактує із людьми, вона дуже лагідна, тому в результаті записались на курси каністерапії, й Поля тепер офіційно є собакою з емоційної підтримки.

— Що вражає вас під час відвідин госпіталів та роботи із бійцями?

— Працюємо не лише на місці, їздимо і в інші області. У Полі найбільше виїздів, за два роки — близько 300, де вона познайомилась та обігріла понад 1500 людей. Для наших бійців, які отримали травми в боях за країну, собака дійсно стала прикладом незламності. Був один воїн, котрий не міг йти прямо після пережитої контузії. Його кидало у різні боки. Поля брала його за рукав та тягла. В результаті він подолав цю проблему. А інший захисник просто не міг заснути, дались взнаки жахи, пережиті на фронті. Вистачило кількох сеансів роботи із ним. Він сидів на дивані, біля нього Поля. Трохи спілкування, взаємодії, усмішок — й воїн просто на наших очах нарешті заснув.

Крім того, за два роки роботи у військових шпиталях я опитала 100 військовослужбовців з приводу їхнього ставлення до можливості спілкування із психологом та отримання психологічної допомоги. Опитування проводилося у 2 етапи. Перший етап відбувався до взаємодії з собаками, а 2-й через кілька зустрічей з хвостатими. На першому опитуванні менше 15 осіб засвідчили своє позитивне ставлення до можливості отримати психологічну допомогу та активної співпраці із психологом. Інші висловлювали байдуже, негативне, а подекуди й агресивне ставлення до психолога. На другому етапі опитування понад 80 осіб готові були відвідувати психолога та співпрацювати із ним за умови присутності собак. Жоден з опитуваних не висловлював агресії у бік психолога та медичного персоналу в цілому.

До речі, безцінними помічниками собаки-терапевти є і для сімей загиблих військових. Така послуга широко розповсюджена у США. Там робота із сім’ями загиблих виділена в окрему спеціалізацію, а собаки, які працюють у цьому напрямі, визнаються справжніми національними героями. Серед іншого такі собаки можуть супроводжувати членів родини під час похорону військовослужбовця та бути поряд з членами родини загиблого під час бесід з офіційними особами та соціальними працівниками.

— Який характер у Полі? Що полюбляє їсти?

— Вона — справжня дама. Обожнює їсти, спати та потребує постійно уваги. Але у харчах не перебірлива, їсть все. Й вона весь час змушує кожного усміхатись, ось така в неї потужна харизма!

— З яких пір займаєтесь кінологічною справою?

— Першу собаку врятувала ще у 14 років, відбила від хуліганів. Рідних вмовила залишити її жити із нами, пес був членом нашої сім'ї цілих 12 років. А коли його не стало, то було дуже важко. І я пішла до притулку та взяла собі собаку. На той час я працювала журналісткою, але весь вільний час присвячувала волонтерству — допомозі собакам. І якось у притулку познайомилась із Кліпсою, від неї відмовився не один кінолог, але я поставила собі за мету соціалізувати її. Тому зрештою пішла вчитись на кінолога. Наполегливість дала свої плоди — Кліпса потім стала чемпіонкою України зі слідової роботи та аджиліті (змагання між собаками). З 2019 року я служу у поліції й наразі маю шість собак.

— Це ж стільки їм потрібно приділити уваги?!

— Так. Раз на тиждень ми маємо вичесатися, підпиляти кігті, почистити зуби та вушні раковини. Також я промацую кожну собаку, аби виключити больові реакції на дотик, що можуть бути викликані зовнішніми або внутрішніми травмами. Розділяю хутро та оглядаю стан шкіри. Згинаю та розгинаю усі лапи у всіх рухомих частинах. Уважно оглядаю очі та слизові. Міряю температуру. Навесні та восени на кожну собаку йде трошки більше години. При цьому я маю бути спокійною, усміхненою та врівноваженою, попри всі собачі вибрики. Раз на місяць робимо «генеральне прибирання» — все те ж саме, а потім ще й купання.

— Про що зараз найбільше мрієте?

— Про перемогу, як і кожен з нас. Й про те, аби на фаховому рівні розвивалась в Україні каністерапія, тому що це дуже ефективно й дуже потрібно.

Читайте також: «Собака подивилась у сторону болота і почала гавкати»: нагородили вівчарку за порятунок дитини

Фото надані Катериною Бєляєвою

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News