«Швидко закінчились гроші, і я почав пекти хліб»: популярний актор Ігор Рубашкін про пережите під час великої війни

«Попит на мистецтво був шалений!»

— Багато хто каже, що зараз мистецтво, і театр зокрема, в Україні переживає справжній бум.

— Влітку 2022 року майже тільки чоловічим колективом ми поновили роботу у театрі. Тоді багато жінок-акторок були за кордоном. Як тільки розпочали грати вистави, прийшло багато глядачів. Попит на мистецтво був шалений! Відтоді майже нічого не змінилось — глядач і досі ходить активно.

— З чим ви це пов'язуєте?

— Це жага життя на якомусь прикордонному існуванні всіх нас. У нас є вистава, зроблена років сім назад, — «Покоління пепсі», за віршами Сергія Жадана. Доволі складна вистава. Але після початку великої війни речі, які були незрозумілими до цього, стали на свої місця. Ми нічого не змінювали, а вистава стала просто хітом. Схожа історія з антрепризними виставами, у яких я час від часу граю. Ми були у Запоріжжі, Дніпрі, Харкові — там відбувається просто унікальне споріднення душ під час дійства… Моїм вчителем був відомий актор Микола Рушковський. Він пройшов війну, був артилеристом. І розповідав, що в той час все одно виходив на сцену. І це було, казав, дуже важливо — нагадувати, що ти живий. Так що, коли гармати говорять, музи не мовчать, а, навпаки, стають голоснішими.

— Як гадаєте, що б Микола Рушковський казав зараз, якби був живий?

— Складне питання. Є люди у моєму житті — бабуся, дядя, Рушковський, які пішли, як це не жахливо звучить, вчасно. Моїй мамі дуже складно прийняти цю війну. Це вбиває її зсередини. Нашому поколінню легше. Пам'ятаю, Микола Миколайович завжди казав: «У будь-якій ситуації роби те, що ти знаєш найкраще. Ніколи не зупиняйся».

Читайте також: «Батьки втратили все й змушені були тікати в невідомість»: зірка «Козаків» та «Батя» Олександр Мельник про життя під час великої війни

— Чи думали ви, що велика війна може відбутися?

«Ми знаходились у квартирі, налякані, не знали, що робити»

— Яким було ваше 24 лютого?

— Я був у Києві. Моя колишня дружина, акторка Олеся Власова, разом з нашими доньками Варварою та Поліною — у себе вдома, у Вишгороді. Я приїхав до них з Києва, й саме в той момент почали бомбити Гостомель. Було дуже гучно. Ми знаходились у квартирі, налякані, не знали, що робити. Памʼятаю, Поліна тоді мені сказала, що їй страшно, вона не може знаходитись вдома, треба кудись їхати. Плану чіткого у нас не було. Я заїхав у спортивний магазин, щоб купити щось на випадок, якщо треба буде швидко кудись їхати, але у туристичному відділі було порожньо! Абсолютно. І от тоді я зрозумів, що якісь люди, мабуть, знали та готувалися. Я встиг лише заправити повний бак машини. Зранку ми поїхали до Білої Церкви, а потім — на захід країни. Олеся з доньками виїхали за кордон, у Швецію.

— Але невдовзі повернулися.

— Так, памʼятаю, десь у травні я заїхав у Вишгород, де вони мешкали, познімав, який вигляд має дитячий майданчик біля їхнього дому. Була сонячна погода, багато дітей. Мої доньки подивилися й сказали: все, ми хочемо повертатися. І у червні вони зі Стокгольму повернулися до Вишгорода. Не змогли й не хотіли залишатися за кордоном, якось не прижилися.

— Відомо, що ви майже рік повномасштабного вторгнення пропрацювали у пекарні.

— Так. Спочатку я займався волонтерством. Потім зрозумів, що швидко закінчилися гроші й треба шукати роботу. Через друга знайшов пекарню — це інклюзивна пекарня, де працювали люди з ментальною інвалідністю. На той момент там були тільки волонтери. І я почав пекти хліб. І десь рік там працював. Ми відправляли хліб усюди по Україні. Я освоїв всі процеси. Пекарня працює й досі, вона розширилася, зараз цілий хаб. Там я випік свою першу паску, тоді ми зробили їх десь тисяч десять. Пекли, прикрашали, руки боліли. Фізично це важка робота, але я щасливий, що вона у мене була, бо інакше можна було «поїхати кукухой». А так просто не було на це часу.

Читайте також: «Діти перелякались, почали ховатися»: переможець «Голосу країни» про життя під час великої війни

«В моєму житті одночасно відбулися зміни — нова жінка, робота, машина»

— Депресія траплялася?

— Поки ні. Так, я відчуваю психічне напруження. Але рятують якісь прості, зрозуміли речі. І робота. Раніше було легше — поспілкувався з друзями — і все проходило. Тепер розумієш, що всі ми знаходимось у стресі й всім важко.

— Однак вас можна привітати з весіллям! У вересні цього року ви одружилися з відомою акторкою Ксенією Вертинською. Кохання зараз відчувається інакше?

— Кохання завжди на межі, це найчудовіша річ, яка може з нами статися. В один момент у моєму житті одночасно відбулися зміни — нова жінка, робота, машина… Життя та трагедії йдуть поруч. Але зараз такий час, що нічого не хочеться відкладати. Якщо хочеш, то роби…

— Що ви відчуваєте зараз, коли велика війна триває скоро три роки?

— Поки є таке життя, треба його жити. Ти постійно у виконанні якихось справ, що треба зробити. Немає часу, щоб відпочити. Може, я й потребую паузи, щоб усвідомити, відповісти на якісь питання. Є огида на якісь речі. Але вона природна. Ти просто розумієш, що тобі не цікаві вже розмови про «хороших руських». Світ чудовий і без них. Просто намагаєшся зберегти свої ліпші якості. Хоча, напевно, я залишуся таким же наївним, як був раніше.

— Ви думаєте про те, що вас можуть призвати?

— Так, і мене це не лякає. Це справедливий процес. На початку вторгнення я, як і всі, пішов до військкомату, але була інша ситуація. Зараз це може статися будь-якої миті, і я готовий.

— Яким буде ваш день Перемоги України?

— Це буде найщасливіший день життя. Тільки це зробить нас гармонійними та повноцінними людьми. Треба всіма силами наближати Перемогу. А зараз постійне відчуття, що знаходишся у темній кімнаті й психіка зазнає тиску. Але знаходиш речі, які будують життя. І творчість — одна з них.

Раніше популярний актор, а нині військовий Геннадій Попенко в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» розповів про перебування в окупації та свої найбільші страхи.

240

Читайте нас у Facebook