«Впізнала сина на відео, на якому Кадиров пропонує обміняти українських полонених на зняття санкцій з його родини», — мати зниклого медика

«Мамо, йду на завдання. Якщо завтра-післязавтра не вийду, значить, мене серед живих немає»

— Під час виконання якого саме завдання ваш старший син Олександр зник безвісти? — ставлю питання Тетяні Фоменко.

— Він з побратимами боронив одну з позицій біля Кліщіївки. Під час бою, в якому ворог захопив ту позицію, Сашко зник безвісти.

— Ніхто з українських бійців не повернувся з того бою?

— Дехто повернувся — ті, хто відступили. А мій Саша і ще один боєць з позивним «Батя» лишилися, бо не було наказу відходити. Вони вдвох й зникли безвісти. Військові сказали нам, що «Батя» загинув.

— Чи велося відеоспостереження за тією позицією з українського дрона?

— Велося, але ворог збив той безпілотник тому дуже важливі хвилини, коли противник (кадировці) зміг захопити позицію, не були зняті на відео. Дрон іншого українського підрозділу побачив лише, як когось з українських бійців після завершення бою ворог вів в полон.

— Вам вдалося поспілкуватися з побратимами сина?

— Так. В останній раз, коли вони бачили Сашка, він був живий. І це дає підстави сподіватися, що син потрапив в полон. Тим паче, що нещодавно СБУ повідомила нам: є певні дані, що він в полоні.

Проте дехто з побратимів Сашка каже протилежне — що росіяни його розстріляли (начебто це побачили з дрона). Хлопці розповідали й інші версії про зникнення сина, зокрема ту, що він підірвав себе гранатою, бо неодноразово казав: «Не можу здаватися в полон — знаю багато інформації, якою в жодному разі не має заволодіти ворог. Заберу її з собою». Всі ці версії (і оптимістичні, і песимістичні) не мають належних доказів. Тож наразі мій Саша має статус зниклого безвісти.

— Він виходив на зв’язок з вами перед тим боєм?

— Так, десь за півтори години до того ми з ним поговорили телефоном. А о 17.12 син написав мені: «Мамо, йду на завдання. Якщо завтра-післязавтра не вийду, значить мене серед живих немає». Тобто син розумів складність і небезпечність того завдання, чітко усвідомлював, що може статися під час його виконання.

— Настільки тривожне повідомлення він прислав вам вперше?

- Так, вперше. До того було писав: «Слава Богу, що живий». А от щось схожого на «якщо завтра-післязавтра не вийду, значить, мене серед живих немає» прислав вперше.

Ці слова мене дуже злякали. Прочитавши їх, я невпинно молилась за сина. І до того я часто відчувала материнський душевний біль за нього. Але в той раз цей біль був жахливим. Я буквально відчувала, що сталося щось дуже нехороше.

Як раз тоді я була на театральних курсах і готувалась до випускних іспитів, які мала здавати наступного дня. Але через оце тривожне повідомлення від сина махнула рукою на іспити — так і не пішла на них.

«Уві сні сказала Сашку: „Синок, я тут!“ Доторкнулася до його руки — і відчула льодяний холод»

— Бачите Сашу у снах?

- Так. Тут слід сказати, що ми з чоловіком їздили на Донеччину до побратимів Саші, щоб все детально їх розпитати. Завітали в будинок, в якому син жив перед тим боєм. Під час тієї поїздки я була сильно схвильована, всю ніч не могла заснути. Трошки задрімала, і побачила уві сні сина. Він лежав, і я зрозуміла, що його права нога поранена, а також — що він сильно змерз.

Це (відчуття холоду) перегукується з іншим сном. Напередодні розмови з бійцем, який сказав, що росіяни начебто розстріляли мого сина, я побачила сон: стою на подвір’ї моїх батьків, а Сашко ходить поруч дуже сильно змерзлий. Я збагнула, що він шукає нас (свою родину). Уві сні я підійшла до нього, подивилась знизу вгору (Саша десь на дві голови вищій за мене — зріст 196 сантиметрів), сказала: «Синок, я тут, синок, я тут!». Бачу — в нього очі, наче скляні. Доторкнулася до його руки, і відчула льодяний холод. Я досі відчуваю той холод його долоні.

— Як ви думаєте, чому уві снах бачите сина змерзлим?

— Можливо, через те, що військові нам повідомили, що після того страшного бою, під час якого зник Саша, з дрона було видно: росіяни взяли одного з українських захисників в полон і змусили його йти роздягнутим.

— Я так розумію, що в даному разі з безпілотника не вдалося роздивитись, хто був той полонений?

— Саме так. Картинка з камери БПЛА була не чіткою, тому розпізнати захопленого ворогом бійця неможливо.

З тим боєм пов’язана ще така обставина: неподалік одна від одної діяли дві українські групи. Під час бою зникли безвісти два Олександри з різних груп: один старший за віком, другий молодий — мій син. Військові дали однакові оцінки щодо обох зниклих безвісти Олександрів: є ймовірність, що живі.

Читайте також: «Ти ж „азовець“, то терпи»: українському військовополоненому, що дивом вижив в Оленівці, лікарі в окупованому Донецьку робили операцію без наркозу

— Певно, ви шукали інформацію про сина на ворожих медіаресурсах?

— Так, шукала. Знайшла відео, на якому знято Рамзана Кадирова (російського ставленика в Чечні. — Авт.), коли він пропонував віддати 20 українських полонених в обмін на зняття західних санкцій проти його родини. Видається, один з українських бранців на тому ролику — мій син Саша. Але стверджувати це зі 100-відсотковою певністю не можу. Бо наче навмисно на тому полоненому переривається запис. До того ж бранців, які стояли праворуч, видно добре, а тих, хто ліворуч (можливо, серед них мій старший син) — не чітко. Тому фахівці з портретної експертизи не беруться визначити, чи дійсно на тому відео є мій Саша. В контексті цього відеосюжету важливо те, що позицію на якій зник безвісти мій син, взяли штурмом саме кадировці. Вони могли переправити взятих там в полон українських бійців в Чечню.

Я знайшла ще один відеозапис, на якому росіяни беруть в полон хлопця за статурою (широкий в плечах, кремезний, високий) дуже схожого на мого старшого сина. Побратими сказали, що справді за статурою цей солдат на відео дуже схожий на «Фому» (позивний мого сина — від прізвища Фоменко). Але знову ж таки обличчя як слід не видно.

Читайте також: Намагалися посварити українських полонених за крихти хліба: чому морпіх в російській неволі перестав вживати нецензурну лексику

— Ви напряму зверталися до російських державних інстанцій, щоб отримати інформацію про сина?

— Написала до уповноваженої з прав людини у рф Тетяни Москалькової. Відповіді вона не дала, повернула мій лист назад. Проте так само вона вчинила з листами всіх родичів зниклих безвісти, з якими я знайома.

— Скільки Саші було років, коли він зник безвісти?

— Тоді йому було 22. Зараз вже 24.

— Він одружений?

— Поки що, ні. Живу надією, що він в полоні, повернеться і створить власну родину.

Раніше «ФАКТИ» розповідали, як завдяки акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти у Варшаві вдалося дізнатися про долю солдата з Полтавщини.

Читайте також: Є надія, що вони у полоні: рідні військових моряків, які безвісти зникли у березні 2022 року після влучання російської ракети у катер

Фото надані Тетяною Фоменко

1043

Читайте нас у Facebook