«Бути толерантним до толерантних — проста формула виживання»: психотерапевт про безсилля, яке запускає депресію
П’ятий рік війни не може не датися взнаки для нашої психіки. Здається, що весь світ збожеволів і нас оточують дивні люди. Вони обирають не тих, поводяться не так. І нам здається, що всі вони ведуть світ до загибелі. А ще нас виснажують безкінечні хейт-спічі.
Хтось не поділяє наших поглядів? Совок, вата. Інший розмовляє з дружиною російською? Ждун. Той не те читає, та розповідає про неправильне дитинство, а ще хтось занадто розумний. Ату їх!
Журналістка Ольга Духніч поговорила з психіатром і психотерапевтом Романом Кечуром про те, як же не збожеволіти в світі, який з’їхав з глузду:
— Навіть якщо вони (вороги) не досягають своїх цілей (знекровити українців, щоб вони благали путіна про мир), тривалий холод, відсутність світла, тривалі обстріли впливають на людину, що ми маємо про це розуміти?— спитала журналістка у Романа Кечура.
— Людина, яка перебуває довго в холоді і без перспективи, без ясного розуміння, коли це закінчиться, і якої-небудь опірності, переживає тривалий час безсилля та дезорієнтацію, — каже психотерапевт.- І якщо ми тривало будемо безсилими, то вони досягнуть свого результату. Ми не повинні опустити руки, адже весна прийде, і все так не буде. Безсилля і безнадія, як і знерухомленість, — це фізіологічні кореляти депресії. Вони запускають депресію. Також призводять до атомізації суспільства і самотності людини.
Отже рецепт зовсім простий. Нам потрібно психологічно опиратися — бути один з одним, збиратися разом і діяти. Тож, коли люди допомагають постраждалим або смажать ковбаски і влаштовують дискотеку на своєму подвір’ї, — це чудово. Коли разом збирають дрони, плетуть сітки і допомагають військовим — то так вони долають своє безсилля. Отже донати «на помсту» допомагають не тільки війську, але й нашій психологічній стійкості.
— Питання якраз про «бути одне з одним». Зрозуміло, що наша українська ідентичність у війні актуалізована як ніколи, але іноді це виливається в те, що нам складно бути одне з одним, наприклад, у мовному питанні. Як нам бути зараз одне з одним і не впадати в дискусію — хто справжній українець, а хто ні?
— Як україномовна людина з україномовної сім’ї (пан Роман — кандидат медичних наук і завідувач кафедри психології та психотерапії Українського католицького університету. — Авт.) я більшу частину свого життя відчував себе в цій країні в глибокій меншості. Тобто було тотальне засилля російської мови. І зараз я вам відповідаю як людина саме з таким досвідом: нам варто зрозуміти, що в ситуації, у якій ми є, нам потрібно більше мовної толерантності. Законодавство України окреслює, що весь публічний простір є україномовним. Ми повинні дотримуватись цього законодавства.
Але Конституція також каже, що людина може в приватному житті говорити тією мовою, якою вона хоче. Комусь подобається — не подобається, але ми повинні цього дотримуватися. І не лише з огляду на Конституцію, а через розуміння потреби цього. Розуміння, що російськомовний зовсім не означає ворог. Проста формула: бути толерантним до толерантних до нас, але нетолерантним до нетолерантних, до ворогів. Інша поведінка є самовбивчою..
Якщо ж ми будемо намагатися атакувати російськомовних людей, то будемо дуже здивованими результатами наступних парламентських виборів. Якщо до російськомовної людини ми ставимося як до проросійської людини, віддаляємо тих багатьох російськомовних людей, які лояльні до України, ми створюємо проросійську партію. Тому якщо Бог не забрав нам розуму, нам потрібно зупинити хейт і бути більш толерантними одне до одного не лише в мовному питанні. Лише знизивши побутову агресію, ми зможемо відновити мислення.
52Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з виконавчим директором Інституту постінформаційного суспільства, експертом з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки Дмитром Золотухіним, який вважає, що ситуація невизначеності — це тепер нова норма до кінця життя.
Читайте нас у Facebook
