«З істориком Алфьоровим мій чоловік і його побратим врятували біля лінії фронту реліквії, яким майже 1000 років»: дружина воїна «Африки»

В Києві в «Хартія"-хабі відбулася прем’єра фільму «Спадок» на вшанування пам’яті молодшого лейтенанта Третьої штурмової бригади друга «Африки» Ігоря Климовича. В цьому ж хабі відкрилася виставка фотографій «Африки», які він робив на фронті і в тилу плівковою камерою «Olympus OM-10».

«Спадок» — документальна стрічка про те, як в серпні 2024 року друг «Африка» разом з побратимом «Аніматором» і відомим істориком, головою Українського інституту національної пам’яті Олександром Алфьоровим врятували на Донеччині кам’яних половецьких «баб», коли фронт наблизився до місць, де стояли в степу ці древні (віком 800−900 років) пам’ятки. Ця робота була дуже важкою, та й небезпечною (коли витягали з землі одну з «баб», ворожий КАБ влучив в сусідній пагорб і цілком можливо, наступна авіабомба прилетіла б туди, де знаходились хлопці). Вага старовинних скульптур — сотні кілограм. До того ж «баби» майже намертво вриті в землю. Команді довелося докласти надзвичайних зусиль, щоб підняти пам’ятки з землі, завантажити в транспорт, щоб вивезти в безпечне місце — Дніпропетровський національний історичний музей імені Яворницького.

«Вже десь за пів години спілкування розкрився той Климович, якого я покохала»

Перед початком фільму виступили люди, які знали і любили Ігоря Климовича — дружина Олександра, бойові побратими і цивільний друг — актор театру і кіно Дмитро Вівчарюк. Всі відзначали, що з другом «Африкою» ніколи не було сумно, бо він мав прекрасне почуття гумору. Вмів запалювати бійців своїм завзяттям (для офіцера Хорунжої служби, яка відповідає за збереження традицій, ідеологічну, світоглядну підготовку військових та меморіалізацію пам'яті полеглих, це дуже важливо). Був людиною мистецтва, обожнював дружину Олександру і був закоханий в історію України.

Ігор Климович загинув 30 липня минулого року на Харківщині. В цей час його дружина Олександра була при надії. Після показу фільму Олександра відповіла на питання кореспондента «ФАКТІВ».

— Я познайомилась з Ігорем під час зйомок історичного серіалу. Ми костюмери — вдягали акторів, — розповіла в інтерв’ю «ФАКТАМ» Олександра.

— Яким було перше враження, яке він на вас справив?

- Коли я прийшла на цей проєкт, Ігор вже працював в ньому, я ж тільки доєдналась. Він спустився в хол, назвав моє прізвище, ми почали розмовляти. Якщо чесно, зразу мені здалося, що він говорить зі мною якось зверхньо. Але це було перше помилкове враження. Вже десь за пів години розкрився той Климович, якого я покохала.

— До незабутнього 24 лютого 2022 року Ігор мав бойовий досвід?

- Ні, не мав. Він митець з туристичною освітою. До початку великої війни ми з ним багато подорожували. Бо подорожі — це життя. Ми доволі важко працювали і майже всі зароблені гроші витрачали на поїздки. Освоїли спелеологію (спуски в печери — Авт.), каякінг, пробували яхтинг. Траплялося, що в подорожах ми не мали за що купити достатньо їжі, але не переймалися цим — дуже хотіли побачити світ. Це було нашою пристрастю. Щодо роботи, то завдяки любові до історії і золотим рукам Ігор потрапив в кіноіндустрію.

Після початку повномасштабного вторгнення йому не просто далося рішення долучитися до війська, бо він, як, певно, кожний митець особливо сильно цінував свободу. Віддати її було нестерпно. Але ще нестерпніше для мого чоловіка було лишатися в стороні.

«За місяць до загибелі чоловіка мені почало снитися, що він хоче піти від мене»

— Ігор спершу вивіз вас з Києва, а потім пішов у військо?

- Дещо не так. У 2022-му ми виїхали з Києва і займалися волонтерством. Через певний час Ігор поступив в столиці на навчання в школу пілотів БпЛА. Спершу вчився літати, згодом сам став вчити. Через масовані ворожі атаки на Київ увели заборону літати дронами над містом, тож навчання припинилось. Після цього Ігор прийняв рішення долучитися до війська. Спочатку служив в БпАКу (безпілотний авіаційний комплекс — Авт.). Згодом йому запропонували перейти в Хорунжу службу у Третій окремій штурмовій бригаді. Мав офіцерське звання молодший лейтенант.

— Що являє собою ця служба?

— Хорунжа служба — підрозділ у складі 3 Окремої штурмової бригади та 3 армійського корпусу, що займається ідеологічним та історичним вихованням бійців, формуванням бойового духу, традицій і ритуалів підрозділу, також — навчальною та культурно-історичною діяльністю. Заснована на традиціях армії УНР, Січових стрільців та УПА.

— Перед тим, як ваш чоловік загинув, у вас було передчуття, що це станеться?

— Дивіться, ми з Ігорем завжди були разом -, як то кажуть, 24 на 7. Єдине, що ми не розділили — це службу у війську і це, напевно, те за, що мене мучить совість. Коли він став військовим, мій день обовʼязково починався і закінчувався повідомленням або дзвінком від нього.

За місяць до його загибелі мені почало снитися, що він хоче піти від мене. Я йому розповідала про ці сновидіння. Ігор казав: «Кохана, не бери в голову. То, певно, гормони. Я люблю вас понад усе». Казав «вас», бо я тоді була на сьомому місяці вагітності.

Ці нехороші сни бачила протягом місяця з періодичністю пару ночей. А 26 липня був сон, в якому Ігор покинув мене. Відчула себе безмежно самотньою. Мене охопив чорний холодний смуток. Через чотири дні чоловік дійсно пішов — з життя. Йому було лише 34 роки. Без Ігоря я безмежно самотня, хоч і знаю, що на цьому шляху не сама, бо нас з дитиною дуже підтримують. Тож хочу подякувати всім хто йшов і продовжує йти з нами.

— Відомо, за яких обставин загинув ваш чоловік?

— Його вбив ворожий FPV- дрон. На жаль, не мала можливості попрощатися з Ігорем, бо труна була закрита. Мені не дозволили його побачити через мій стан вагітності.

— Хто у вас народився — хлопчик чи дівчинка?

— Дівчинка. По документах її ім’я Еріка-Софія. Я називаю доньку просто Еріка. Це було бажання мого чоловіка — дати їй перше ім’я — староскандинавське, і щоб воно було подвійним. Ігор казав, що багато видатних людей мали саме подвійне ім’я, а його донечка буде саме такою.

— Хрещеним батьком став побратим?

— Ні, наш спільний друг Дмитро Вівчарюк, актор театру і кіно. Ми разом з ним працювали на знімальних майданчиках.

— Зараз Ігор вам сниться?

— Мабуть, він нікому так часто не снився, як мені. Я в близьких стосунках з батьками Ігоря і його братом. Вони казали, чому він так часто приходить уві снах до мене, і не приходить до них. Повторю — Ігор загинув 30 липня 2025 року. Він майже щоночі снився мені до 26 грудня.

— Я правильно розумію, що з 26 грудня ці сни припинилися?

— Ні, вони не припинилися, але з того дня (тобто 26 грудня) стала бачити Ігоря уві снах рідше. Чому? Бо, певно, тому, що тоді почала приймати антидепресанти.

Знаєте, що я вам скажу: я більше не вірю в Бога. Бо якщо Бог є, в Україні не мало б відбуватися, те, що відбувається. Але дуже сподіваюсь, що душі людські існують. І уві снах душа Ігоря спілкується зі мною.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з мешканцем Бучі про 1304 дні полону: «Доктор Зло» сказав лагідно: «Дай ладошку» — і вдарив по руці електрошокером".

Фото надано Олександрою Климович

21

Читайте нас у Facebook