Упевнений, що багато хто з тих, друзі мої, кому доводилося чути ім'я барона Мюнхгаузена, вважали його персонажем вигаданим. І дарма. Карл Фрідріх Ієронім барон фон Мюнхгаузен був цілком реальною людиною, що народилася 11 травня 1720 року в невеликому німецькому містечку Боденвердер у багатодітній родині відставного полковника Отто фон Мюнхгаузена.

Після ранньої смерті батька 15-річний Карл був відданий на службу до молодого герцога Антону Ульріху. Герцог, оголошений нареченим російської принцеси Анни Леопольдівни, в 1737 році відбуває в далеку країну, не забувши прихопити з собою кмітливого та вельми сумлінного пажа. Цілих 15 наступних років Карл Мюнхгаузен знаходиться на військовій службі. А потім, отримавши чин ротмістра, відбуває у відпустку для розділу з братами сімейних володінь в Боденвердер. Та так і залишається там назавжди, вирішивши в Росію більше не повертатися.

І ось тут якраз починається найцікавіша частина цієї історії, яка зробила Карла найзнаменитішим з представників стародавнього аристократичного нижнесаксонского роду Мюнхгаузенів, відомого ще в ХII столітті. Предки Карла вважалися спадковими маршалами Мінденською князівства. Серед них було чимало відважних воїнів і освічених вельмож, але саме Карлу судилося стати «тим самим Мюнхгаузеном», про якого ось уже більше двох століть пишуть книги та п'єси, знімають фільми й переказують історії, що здаються багатьом абсолютно неймовірними. Не сказати б, вигаданими від початку і до кінця.

Городок, в якому назавжди оселився барон, був невеликий настільки, що незабаром Карлу вдалося пересваритися чи не з усіма його жителями. Всі вони були обурені його безглуздими розповідями про перебування в Росії і незабаром перестали з ним спілкуватися, прозвавши барона «королем брехунів». І тоді довелося нещасному Мюнхгаузена весь свій вільний час присвячувати зустрічам з поміщиками з інших міст, котрі спеціально приїжджали в його маєток, щоб послухати історії про неймовірні пригоди в Росії. Згодом слухачів ставало все більше і більше, а слава про дивовижного барона-оповідача зробила його відомим далеко за межами Німеччини. Мало хто вірив в історії, в яких правда часто перепліталася з вигадкою. Але це вже не мало ніякого значення. І коли, розмахуючи руками і поправляючи сповзаючу з голови перуку, барон описував гігантський паштет, що подавали на царському обіді («З паштету вийшов одягнений в оксамит чоловічок і підніс імператриці текст вірша…»), слухачі охали від подиву та посміювалися одночасно, викриваючи в цьому оповіданні брехню. Хоча придворні історики описували подібні обіди майже з такою ж точністю, як в оповіданнях Мюнхгаузена.

Почувши про барона і його «вечори спогадів», письменник Рудольф Еріх Распе почав ці розповіді записувати. І в 1785 році видав їх в Лондоні під назвою «Оповідання барона Мюнхгаузена про його чудові подорожі та походи в Росію». Барон, дізнавшись про це, прийшов в лють і почав судитися з усіма, хто «посмів зганьбити його чесне ім'я». А поки судова тяжба затягувалася на роки, він встиг перетворитися в об'єкт глузувань. Слугам доводилося відганяти юрби, які приїздили до маєтку барона подивитися на «короля брехунів». Дружина його Якобінія померла. А 17-річна Бернардина фон Брун відразу ж після весілля з 76-річним Мюнхгаузеном почала вести настільки легковажний спосіб життя, що барону на старості років довелося затіяти шлюборозлучний процес, на який пішли останні його заощадження. Помер він в повній убогості, залишаючись при цьому як і раніше вірним своїм безглуздим фантазіям. На питання єдиної служниці, як він втратив кілька пальців на нозі (вони, до речі, були відморожені в Росії), барон незворушно відповів: «Їх мені на полюванні відкусив білий (!) ведмідь …»

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.