«Після того як отримала новий ніс, мене тільки й запитували: «Ну шо, мужик є?»

«Коли вбили чоловіка, зрозуміла, що таке справжнє лихо»

«В тебе ніс за двох дядьків!», «Носоріг», «Валька носата». О, вона пам’ятає всі дитячі дражнилки і прізвиська й досі. І хоч мама і бабця «носили» такий самий ніс і тим не переймалися, Валя вирішила, що жіноче щастя не для неї. Закінчила харчовий технікум, поїхала на практику на пивзавод у Донецьк. Одного разу комендант попросив хлопців з гуртожитку занести меблі в дівочу кімнату. Шахтар Юрко, перетягнувши величезну шафу, затримався на хвилинку у дверях.

— Він стояв такий неймовірний, — пригадує Валентина Тлуста. — Зріст під 190, зелені очі, в яких можна втопитися, атлетична статура. Думаю: «Боже, який хлопець! Але не про мене». Проте Юрко на мене конкретно «запав», по-хазяйськи купив мені пальто аж за 90 радянських карбованців (на ті часи страшні гроші), а згодом освідчився. А я ж молоде, дурне, безхитрісне. «Чому ти мене, таку негарну, покохав?» — запитувала. «Ну… У тебе і справді на обличчі, крім носа, нічого немає, — віджартувався він. — Зате ти он як добре ядро штовхаєш і пиріжки смачні печеш!»

Ну, і одягатися я вміла, і фігурка у мене була нічогенька. При зрості 165 сантиметрів мала 62 кілограми. Ми побралися. Народилися сини. Молила Бога, щоб не мали такого носика, як у мене. Вимолила! (Сміється)

Проте власний ніс не давав мені спокою. То чоловік спересердя у сварках щось про нього скаже. То гості, думаючи, що це смішно, вітаючись, хапали мене за ніс. Якось, побачивши рекламу, поїхала в російську Тверь робити пластику. Стало ще гірше. Ніс перекосився і перестав дихати. Та, як то кажуть, я справжнього горя не знала. В 2003 році мій чоловік, маючи золоті руки, поїхав будівельником до Польщі і раптом зник. За тиждень його знайшли убитим у лісосмузі. Зарплата, отримана напередодні за два місяці, що була при ньому, зникла.

«Переживала, що будуть страшніші дівчата. Та страшніших не було»

— Після смерті Юри перестала думати про свою зовнішність взагалі, — продовжує моя співбесідниця. — Треба було виживати. Їздила на заробітки в Польщу. Потім виїхала з свого райцентру Городок працювати на ринок у Хмельницькому. Спочатку торгувала на ринку гарячою кавою і чаєм. Потім — жіночою білизною. Працювала, допомагала дітям вчитися в інститутах. У 46 років виглядала на всі шістдесят: змарніле обличчя, зморшки, навислі повіки, величезний ніс… Та ще й узимку, а я торгувала у будь-яку погоду, він почав синіти. Чула не раз навздогін: «О, алкашка пішла!»

Одного разу вона побачила по телевізору рекламу проєкту каналу «1+1» «Операція «Краса». Серце закалатало. Вирішила спробувати.

— Переживала, що там будуть дівчата ще страшніші і я не пройду кастинг, — пригадує Валентина. — Проте страшніших за мене не було нікого. (Сміється.) Пройшовши три відбіркові тури, потрапила до фіналу. Дванадцять учасників полетіли до Іспанії, троє — до Ізраїлю, ще троє, в тому числі і я, — до Німеччини. Операцію мені робив один з кращих пластичних хірургів Баварії Людгер Майєр. Корекція повік, носа і живота одночасно тривала п’ять годин. Людгер виявив, що хірург з Твері, який на мені попрактикувався 20 років тому, пошкодив мені хрящ, неправильно розмістив його усередині носа, тканини розрослися, ніс став більшим, та ще й перестав нормально дихати. Людгер все те виправив.

Далі зі мною працювала стилістка Джудіт. Перукарі. Відрізали мій вічний хвостик і зробили каре. А Вольфганг Хартманн, тренер німецької олімпійської збірної з легкої атлетики, професійний реабілітолог і мій мотиваційний тренер, навчив мне правильно тренуватися. Я була закохана в нього. Проте мене випередили.

Колись Вольфганг тренував клієнтку вагою 90 кіло. Вона худла-худла і за два роки вже мала і 47 кіло, і серце Вольфганга у кишені! Він жартував, що це був єдиний момент, коли він переступив межі професійної етики. Так що мені там нічого не світило.

«Зубний технік з Німеччини заміж пропонував»

Після проєкту Валя прокинулася зіркою. Її впізнавали, їй посміхалися, чоловіки поступалися місцем у транспорті, подавали руку. Не обходилося й без дивних прохань. Показати зуби (їх робили в рамках проєкту в київській клініці), дати доторкнутися до нового носа, продемонструвати живіт. Його зробили приголомшливо пружним і пласким, як у дівчини.

— У Німеччині мені вкололи в чоло ботокс і заповнили носогубні складки філерами, щоб розправити зморшки, — пояснює жінка. — У губи теж вкололи наповнювач, збільшивши їх. Мені ж найбільше подобався ніс і те, що я нарешті вперше після невдалої ринопластики у Твері, стала вільно дихати.

Після проєкту у мене прокинулася жага до життя. Я оволоділа комп’ютером, пішла на курси англійської, записалася на східні танці. Стала кататися на роликах, конях… Моржувати, подорожувати…

Читайте також: «Після шоу „Зважені та щасливі“ чоловік набрав 50 кіло. Але для мене він завжди король!»

— Дітей виростили?

— Виростила, багато в чому допомогла, одружила. За цей час, поки ми з вами не бачилися (вісім років. — Авт.), стала бабусею. У старшого сина Віталія народився синочок Назар, йому вже шість років. Молодший, Артем, подарував мені онучку Анну, їй 9 місяців.

— Вітаю! А мрія про власне житло збулася?

— В 2017 році нарешті його купила. Скільки гарувала заради того. Жила на квартирах п’ятнадцять років. Спала по три години на добу. Крім ринку, була купа підробітків. І масажі робила, і прибирала, і пакувала… Мій будинок елітний. Поруч базар. Це головне. (Сміється.) Десятий поверх. Однокімнатна, шістдесят квадратів. Ми її перепланували. Там є спальня зі скляними перегородками. Невеличка гардеробна кімната. Інтер’єр продумав дизайнер. Навіть посуд польський підібрали за дизайном. З вікна видно село, ліс… Скромно, але гарно. Коли зайшла туди вперше, подумала: фух, нарешті грунт під ногами.

— І хто там з вами живе?

— Один британець. Кіт. Ще трьох волоцюг підібрала на вулиці. В одного півхвоста відірвано. Був шкіра та кості. Зараз вісім кіло. Добрий дядько! Розумію, що від мене не котів очікують. Я ж ішла на проєкт як нещасна, негарна, яку ніхто не любить. І після проєкту мала знайти принца на білому коні. От мене і дістають постійно люди: «Ну шо, мужик є?»

— Ну шо, мужик є?

— Був шанувальник з Туреччини. У нього у гостях, в Туреччині, побачила, що у багатьох тамтешніх жінок крупні риси обличчя, величенькі носи. Мій у порівнянні з їхніми ще «дрібно плавав». Але вони анітрохи не комплексують.

Ще був хлопець з Німеччини. Місяців сім листувалися. Зубний технік. Двічі до мене приїздив. Та і я гостювала в його двоповерховому будинку за кордоном. Запитував: «Як я приїду до тебе, готуватимеш мені все українське?» Я і варенички, і голубці, і борщик, і крученики вже все йому подавала. Думаю далі: «Що ж йому ще приготувати?» Потім кажу собі: «Та ну його в баню!» Купила тюльку на базарі, та з картоплею в мундирах… А він щасливий. Ласує і прицмокує: «Делікатес!» О, думаю. А дай-но тобі тушковану капусту із шкварками змайструю. Теж пішло на ура.

Все йому смакувало. «Алєс гут!» Вийде на балкон, потягується: «Ой, Вала, Вала!» Валя у нього не получалось сказати. Серйозний був. Подарував відразу мені колєчко золоте. А потім побачив, як живу у скромному винайманому житлі, ще й євро чималенько дав. Заміж пропонував. А мені якось лячно було. Куди їхати? Як там буде, за кордоном? Мені ж треба дітям помагати. Своє життя я присвячувала тільки дітям. Та й відмовила йому.

— Не шкодуєте?

— Трохи. Він був цікавий. Нежонатий. До душі. Після того довго нікого не мала. Коли дітей підняла, зустрічалась з одним з-за кордону. Переписувалися рік. Але… Що то значить відстань. Включав скайп, показував, як їжу готував на кухні, розмовляли. Золота людина! А приїхав, два дні його по Києву водила, на тобі Лавру, на тобі Музей бойової слави, знайомила з містом, то воно таке психічне виявилося, йому лікуватися треба. То я винувата, що раптом вперіщив дощ. То пішла не тією дорогою, коли проводжала його до готелю, а воно як сказилося, таке нервозне… Ледь відкараскалася від нього. І перехрестилася.

— Так що, зараз ваше серце вільне?

— Авжеж. Планую з кимось познайомитися. Мені всього ж 55.

— Неймовірно. Як же вам вдається так виглядати чудово?

— Це я ще не зовсім у формі. В середині лютого йшла на роботу. Послизнулася, впала, поламала копчик і крижову кістку. Поки лікувалася, набрала сім зайвих кіло. Завдяки дисципліні, якої завжди дотримуюсь, схудла вже на п’ять. Мій режим: щодня півгодини тренування плюс двічі на тиждень тренажерний зал. Зранку склянка теплої води з лимонним соком. Їм усе. Але потроху.

— Валю, від вас така потужна енергетика йде…

— Тому що я перестала боятися. Поспішаю жити і пробувати. Як не з’їсти, то хоч понадкусювати, щоб зрозуміти, що воно таке. Нещодавно у Хмельницькому Андре Тан відкривав свій бутік. Проводив конкурс серед дівчат, які раніше купили одяг його марки. Обіцяв нагороду переможниці: сукню від Андре Тана. Дівчата на роботі кажуть: «Та ну, яка сукня? То неправда». А я взяла та й пішла. Приходжу до дівчат і кажу: «А я плаття виграла». Таке гарне, довге, біле, з українським орнаментом. Так що, коли навіть весь світ каже, що то неправда, що щось неможливо, треба не боятися і пробувати. Хоч надкусити…

Читайте також: «Дев'ять років тому я думала, що життя закінчене»: що сталося з героїнею «ФАКТІВ» Машою Куліковською, якій невідомий благодійник подарував будинок

На фото у заголовку: Валентина з синами, невісткою і онуком. «Я хотіла підняти дітей, тому не пішла заміж за німця», — говорить Валя

5341

Читайте нас у Facebook