Сьогодні в календарі пам'ятних подій дивним чином збіглися два свята які, на перший погляд ніякого зв'язку між собою не мають, — Міжнародний день людей похилого віку та Міжнародний день посмішки. Але це тільки на перший погляд. Просто якось так склалося, що бачити у нас літніх людей усміхненими й щасливими велика рідкість. На відміну, скажімо, від їхніх однолітків з таких забезпечених і щасливих країн, як Швейцарія, Німеччина або, наприклад, Норвегія. Постійні побутові проблеми та нескінченні турботи про самі елементарні речі нерідко змушують наших пенсіонерів геть забувати про те, що добрий настрій, осяяний світлою посмішкою, може і дарувати приємні хвилини оточенню, і вселяти надію на те, що життя не обмежується рішенням миттєвих задач, і переконувати, що світле майбутнє — доля не тільки молодих.

Втім, тут багато що залежить від нас самих. Від того, як життя сприймати, як до нього ставитися і як, незважаючи ні на що, розглядати його в якості єдиної реальної можливості і радіти теплій погоді, і зігріватися душею біля рідних і близьких, і захоплюватися успіхами онуків, і будувати нові плани. Так-так, будувати плани на день завтрашній, бо, як відомо, масштаб будь-якої людини в першу чергу співвідноситься з масштабами задуманого нею. Слід пам'ятати, що ми — продукт наших думок. І саме цим пояснюється, як і чому багато хто з нас реагують на те, що відбувається навколо.

У володаря однієї східної країни був звичай раз на рік приймати прохачів і, вислуховуючи їх історії, задовольняти заповітні бажання. День, відведений для цього, вже закінчувався, коли правитель звернув увагу на літнього чоловіка, який мовчки стояв у кутку зали. Володар подивився на незнайомця і погладив свою голову. Чоловік вклонився і провів рукою по роту. Володар погладив обличчя. Старий у відповідь доторкнувся до горла. Володар торкнувся свого живота. Чоловік так само мовчки показав рукою на ноги.

- Дарую прохачеві злиток золота! — голосно наказав правитель і проводив задоволеним поглядом старого, який отримав з рук скарбника дорогий подарунок. Цілий статок…

Головний візир, який здивовано спостерігав за всім, не втримався від запитання:

- За яку таку службу цей невідомий був обдарований настільки щедрою винагородою?

- За царську, — посміхнувся правитель. — Я поставив цій мудрій людині три запитання і почув на них три відповіді, які вразили мене.

- Але ж ми нічого навіть не зрозуміли з того, що відбувалося! — вигукнув візир.

- Хто має вуха — чує, що має розум — розуміє, — знову посміхнувся правитель. — Я запитав його: «Що нас усіх найбільше пригнічує?» «Необережне слово», — відповів цей мудрий чоловік. «А кому загрожує небезпека втратити своє обличчя?» — знову звернувся я до нього. «Тому, — відповів він, — хто дні свої та статок пропускає через горло». І тоді я поставив йому третє запитання: «Але хіба людина не є рабом свого шлунка?» «Ні, — відповів мудрий чоловік. — На те є в людини ноги, щоб шукати і знаходити собі заняття і не упустити нічого з радощів, які дарує нам життя».

І, посміхнувшись втретє, правитель порадив своїй свиті:

- Спробуйте запам'ятати сказану перед вами мудрість: «Рот здатний довести до біди, а ноги — до їжі …»

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.