Періодично буваючи в столичному Інституті серця, створеного і очолюваного моїм старим товаришем Борисом Тодуровим, я згадую цю притчу. Все ніяк не наважувався використовувати її у своїх «порцелянових історіях», боячись недовіри, яку вона може в когось викликати. «Так не буває», — скаже хтось, не повіривши в істинність того, про що йдеться. «Буває, — хочу відразу ж заперечити. — Ще як буває. Просто це не кожному дано помітити…»

Якось гарний, фізично міцний юнак вирішив почати суперечку з немолодим уже чоловіком, серце якого потребувало хірургічного втручання.

- Як можна було довести своє серце до такого жахливого стану! — дивувався юнак, розглядаючи серце старого, повністю вкрите рубцями та шрамами, а в деяких місцях і зовсім із помітними дірками. — Адже серце — найголовніший орган у людському тілі. І так жахливо ставитись до нього просто недозволено. Інша справа моє серце — адже воно практично досконале!

- Ви, звичайно ж, маєте рацію, — погодився старий. — Ваше серце не просто досконале. З погляду медицини воно виглядає ідеально. Але, повірте, якби навіть випала така неймовірна можливість обмінятися нашими серцями, я ніколи не погодився б на це. Адже кожен шрам на моєму серці — це не косметичний недолік. Це історія, пов'язана з тією чи іншою людиною, якій моя допомога була потрібна. І я, не замислюючись, відривав шматочок свого серця в ім'я її спасіння. Були випадки, коли і мені хтось дарував своє кохання, жертвуючи шматочком щедрого серця. Ці шматочки заповнювали простір, що утворився в моєму серці раніше. Але оскільки шматочки різних сердець не могли збігатися абсолютно правильно, то в результаті утворилися нерівні краї, що нагадують мені про кожну таку історію…

Молодий чоловік слухав кожне слово співрозмовника. І, якщо спочатку здавалося, що всі ці гарні вчення його не стосуються, адже вони більше були схожі на уривки з літературних творів, ніж на правду, то потім, ніби переймаючись почутим, він змінювався в обличчі і починав щиро вірити незвичайній розповіді. Коли старий перестав говорити, якийсь час вони обоє мовчали. Один, розглядаючи обшарпані краї свого змученого особистими та чужими стражданнями серця. Інший, уже не стільки милуючись досконалістю свого серця, скільки розмірковуючи, як діяти у відповідь на сказане старим. Потім раптом, відірвавши від свого серця шматочок, юнак простяг його співрозмовнику. І той відмовився від щедрого подарунка. Він дбайливо заповнив ним просвіт у своєму серці і, відірвавши у відповідь шматочок свого, акуратно приклав його до серця юнака. Шматок цей підійшов, звісно, не ідеально. Серце молодої людини стало вже не таким досконалим, як було раніше. Але йому воно тепер здавалося набагато прекраснішим, ніж було ще зовсім недавно.

У Всесвітній день боротьби з інсультом, що відзначається 29 жовтня у багатьох страх, я хочу побажати всім сьогоднішнім іменинникам добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.