Французький філософ Франсуа де Ларошфуко говорив: «Співчуття — це нерідко здатність побачити у чужих нещастях свої власні, це — передчуття лих, які можуть зачепити і нас». Сьогодні, коли у багатьох страх відзначається Всесвітній день співчуття, мені не дуже хочеться довго говорити про те, що, в принципі, передбачає мовчання.

Адже співчуття таке почуття, яке або є в людини, або немає і бути не може. І не завжди це пояснюється чиєюсь жорстокістю чи безсердечністю. Просто якщо людині не дано співчувати, то й навчити її практично неможливо.

Відомий американський письменник Девід Фостер Воллес свій знаменитий вступ, присвячений темі співчуття, перед випускниками Каньйон-коледжу почав із короткої притчі. Пливуть дві молоді риби. Назустріч їм пливе старша риба. «Привіт хлопці. Ну, як сьогодні вода? — запитує вона. Чемно привітавшись, молоді риби відпливли трохи далі, і одна запитує в іншої: «А що це таке — вода?..»

Щоб не обтяжувати себе співчуттям, люди готові звинувачувати знедолених і тих, хто потрапив у біду, у неробстві, необережності та в чому завгодно, аби не рвати серце на шматки, переживаючи за інших, і залишаючи особистий достаток недоторканим, не бажаючи ні з ким ділитися навіть частиною. Адже так зручно. Адже так комфортніше. Мовляв, самі винні…

Мені більше до душі позиція незабутньої Фаїни Георгіївни Раневської, яка одного разу поділилася найпотаємнішим: «Мене веселить хвилювання людей через дрібниці. Сама була такою ж дурною. Тепер перед фінішем розумію, що все пусте. Потрібна лише доброта та співчуття…». Співчуття та доброта.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.