Героїня сьогоднішнього нашого оповідання Ольга Лепешинська народилася у Києві у 1916 році. Сім'я у неї була знатна, дворянська, з польським корінням. Мама, Марія Сергіївна, помітивши у дівчинки потяг до бальних танців, потай від чоловіка відвела її до балетної школи. Прийомна комісія, довго вивчаючи здібності 9-річної претендентки, відзначила і ритмічність, і музичність дівчинки. Але до школи її так і не прийняли, записавши «у чергу».

Черга невдовзі підійшла — і Ольга з головою поринула в улюблене заняття, що стало з часом справою її життя. Вона так була захоплена балетом, що кожну вільну годину намагалася проводити у репетиційній залі, куди добрий охоронець Кузьмич за пачку цигарок «Казбек» пропускав наполегливу танцівницю. Незабаром Лепешинська, яка розпочала заняття з шести фуете, побившися об заклад, могла безупинно зробити 64 найскладніших рухів!

Щоправда, батько Василь Васильович, як і раніше не схвалюючи Олиного вибору, любив примовляти: «У мене дві дочки: одна — розумна, а інша — балерина». Та ще й скаржився на неї знайомому академіку Образцову, який, у свою чергу, сумно ділився жалем з приводу захоплення свого сина Сергія «якимись ляльками». Невдоволеним батькам було невтямки, що пройде зовсім небагато часу і їхні «невдахи» діти стануть всесвітньо відомими артистами.

Із Ольгою так взагалі почало відбуватися щось неймовірне. Закінчивши 1933 року Московське хореографічне училище, вона, минаючи кордебалет (випадок унікальний!), одразу ж стала солісткою Великого театру. І це у 17 років! А у 25 років Лепешинська здобула Сталінську премію першого ступеня «за визначні успіхи у галузі балетного мистецтва». Кажуть, що сам Сталін шалено любив виступи юної прими, намагаючись не пропускати жодної вистави за її участю. А орденів, медалей та почесних звань у неї було стільки, що їх вистачило б на десяток визнаних артистів. Але це не заважало їй з перших днів війни вирушити на фронт, де з гастрольними виступами вона побувала у сотнях госпіталів. Та й на передовій виступала неодноразово. Причому, часом у непридатних для цього умовах, коли під ногами у знаменитої балерини була земля або навіть пісок, що не раз призводило до серйозних травм.

В особистому житті у Лепешинської, на жаль, все складалося не так, як у творчому житті. З першим чоловіком, відомим кінорежисером Іллею Траубергом, вона розлучилася ще до війни. Другий чоловік, генерал-лейтенант КДБ Леонід Райхман після визволення зі сталінських таборів, куди був відправлений як «ворог народу», до дружини не повернувся, щоб не накликати непотрібні проблеми. Третій чоловік Лепешинської, генерал армії Олексій Антонов, який навіть очолював Генеральний штаб Радянської Армії, досить рано пішов з життя.

Дітей балерина не мала. І після смерті чоловіка Лепешинська, яка від горя ледь не втратила зір, у 1962 році вирушає на лікування до Італії. Саме там у неї народжується ідея викладати. Спочатку у Римі, потім у Берліні, потім у Дрездені, Стокгольмі, Лондоні, Осло, Нью-Йорку… На майстер-класи Лепешинській відомим уже майстрам балету доводилося записуватися за місяці вперед.

Якось, поступившись наполегливим проханням Уланової, Лепешинська мало не повернулася на сцену. Вона спробувала станцювати в одній із найулюбленіших своїх партій у «Вальпургієвій ночі». Та не змогла. Все змінилося. Пішло. Безповоротно. «Пішла радість …» — сказала сумно вона. А у грудні 2008 року, заплющивши очі і заснувши, велика балерина тихенько відійшла в інший світ. Їй було 92 роки.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.