Ось уже п'ятдесят років Новий рік, що наближається, більшість з нас розпізнає за не мінливими прикметами: передсвяткова метушня, приготування салату «Олів'є», охолоджене шампанське і фільм Ельдара Рязанова «Іронія долі або З легкою парою» по телевізору. До речі, зараз уже мало хто пам'ятає про те, що у початковому сценарії до фільму, написаного Ельдаром Рязановим та його багаторічним співавтором Емілем Брагінським, фігурував і Київ. Так-так, саме в Києві опинявся невдаха молодий чоловік, якого в несвідомому стані дбайливі друзі посадили в поїзд (не в літак!) і відправили додому. Потім уже сценарій багаторазово листувався, коригувався, затверджувався. Поки що, нарешті, не вийшло те, що вийшло. Те, що багато хто з нас дивився десятки разів і готовий дивитися знову і знову.

А знаєте, мені у цьому ностальгічному фільмі ще дуже подобаються вірші. На жаль, вони часто приглушуються сюжетом і не сприймаються так, як на те заслуговують. Шкода. Адже самі по собі вони чудово звучать. Як, наприклад, цей вірш Бориса Пастернака, який мені згадався сьогодні, і яким мені хочеться поділитися з вами.

Никого не будет в доме,

Кроме сумерек. Один

Зимний день в сквозном проёме

Незадернутых гардин. Только белых мокрых комьев

Быстрый промельк маховой.

Только крыши, снег и, кроме

Крыш и снега, — никого. И опять зачертит иней,

И опять завертит мной

Прошлогоднее унынье

И дела зимы иной. И опять кольнут доныне

Неотпущенной виной,

И окно по крестовине

Славит город дровяной. Но нежданно по портьере

Пробежит вторженья дрожь,

Тишину шагами меря,

Ты, как будущность, войдёшь. Ты появишься у двери

В чем-то белом, без причуд,

В чем-то впрямь из тех материй,

Из которых хлопья шьют.

Такий ось короткий екскурс у наше з вами минуле, навіяне новорічними святами, що наближаються, в репертуарі яких обов'язковою складовою буде всіма улюблений старий фільм. Спробуйте прислухатися до слів пісень, що звучать у ньому.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.