Днями виклав пост про одного молодого й дуже успішного українського бізнесмена. Чесно кажучи, зовсім не очікував, що короткий текст здатний викликати такі запеклі суперечки. На мою думку, все в цій історії було однозначним. 39-річний підприємець, який, за оцінками журналу Forbes, входить до топ-50 найбагатших українців, останніми роками живе у Мюнхені. Розвиває прибутковий бізнес, справно сплачує податки. З початком російського вторгнення в Україну чимало робить для надання благодійної допомоги рідній країні.

І ось нещодавно через веб-камери, встановлені в його приватному будинку в Бучі під Києвом, він звернув увагу на те, що окупанти, які заїхали у двір, встановили там понад десять одиниць потужної військової техніки, що дозволяє вести прицільний обстріл української столиці. Одразу же зв'язавшися із представниками ЗСУ, бізнесмен дав точні координати розташування свого будинку — і протягом короткого часу ворожа позиція була знищена, як кажуть, у тріски. Звичайно, з приватним будинком. «Нічого, — написав він у соцмережах, — будинок після війни відбудуємо, країну відбудуємо, головне — врятувати більше життів…»

Більшість читачів щиро захоплювалися вчинком людини, яка, не замислюючись, пожертвувала своїм майном заради того, щоб не допустити ракетного обстрілу житлових кварталів Києва, що могло спричинити жертви серед мирних людей. Але знайшлися й такі, хто вголос почав ставити запитання на кшталт «а як взагалі до цієї історії ставитися?». Мовляв, чому чоловік призовного віку зараз не на фронті, а за кордоном? І взагалі, що для нього така жертва? Мовляв, ще заробить.

Я не збирався ставати на захист бізнесмена. Тим більше, що він його зовсім не потребує. Та й незнайомі ми з ним зовсім. Я просто запропонував тим, хто накинувся на нього з докорами, запитати себе: а як би ви вчинили, опинившися у подібній ситуації? Так само легко пожертвували б своєю дорогою нерухомістю заради порятунку життя невідомих вам людей або таки тричі задумалися б про те, а чи варто так чинити? Адже про вашу малодушність (у разі неповідомлення у ЗСУ) ніхто не дізнався б, а майно можна було б і зберегти. Під шумок.

Ще мене зачепили закиди щодо цього хлопця у тому, що, мовляв, як це він встиг у такому молодому віці заробити такі великі гроші. У зв'язку з цим мені згадалася відома американська казка. Одного успішного бізнесмена запитали: «Як вам вдається так процвітати у своїй справі?» «Все досить прозаїчно, — відповів він. — Мені просто завжди дуже щастило. І що більше я працював, то більше мені щастило…»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.